Європа зіткнулася з гуманітарною кризою через пандемію COVID-19. Італія та Іспанія запізнилися з упровадженням профілактичних заходів, що призвело до десятків тисяч смертей. Водночас сусідні країни обрали інший шлях і досягли помітних результатів у стримуванні поширення хвороби.
Аналітична група «СтопКору» дослідила досвід Чехії та Словаччини, де вдалося уникнути експоненціального зростання смертності. На відміну від південноєвропейських держав, обидві країни запровадили карантин та скоординовані запобіжні заходи ще до масового спалаху.
Чеський досвід: ранні дії
У Чехії тестування осіб, які повернулися з епідемічно небезпечних районів, розпочалось наприкінці лютого. Перші 190 тестів виявилися негативними. Три перші підтверджені випадки захворювання зареєстрували 1 березня. Вже з 2 березня держава почала запроваджувати обмеження: спочатку на зовнішнє транспортне сполучення та масові зібрання.
6 березня запровадили обов'язковий 14-денний домашній карантин для громадян, які повертались з небезпечних регіонів Італії. Перелік небезпечних країн переглядали та розширювали. Місцева влада розшукувала контактних осіб і примушувала їх до обов'язкової ізоляції. На той день на карантині перебували 1011 громадян.
З 7 березня всі резиденти, які повертались з-за кордону, мали повідомити сімейного лікаря та перебувати удома два тижні. 10 березня запровадили медичний огляд при в'їзді до країни. Того ж дня закрили школи по всій країні. 12 березня, коли в країні було 116 хворих, запровадили надзвичайний стан: закрили бари, ресторани, базари, розважальні та спортивні клуби. Уряд запровадив повне закриття кордонів, обмеження пересування, обов'язкове використання масок.
До контролю за виконанням заходів долучилися поліція та армія. Ще до масового спалаху країна виконала понад 4 тисячі тестів. Станом на 6 квітня в Чехії було 4735 випадків, а щоденно проводили 6–7 тисяч лабораторних тестів. Темп захворюваності суттєво знизився.
З 14 березня, за два дні після початку спалаху, громадяни могли масово тестуватися за принципом Drive-through. Пацієнтам не потрібно було виходити з автомобіля. Тестування було безкоштовне за призначенням медиків, яке можна було отримати телефоном або електронною поштою, виклавши симптоми або історію подорожей. За бажанням будь-який громадянин міг пройти тест за 1300–3000 чеських крон (50–120 євро). Кількість тестувань на одного жителя в Чехії була подібна до показників Південної Кореї, країни, відомої як взірець масового тестування.
Словацька модель: посилені заходи
Словаччина запровадила аналогічні стратегії, але з деякими особливостями. Перший діагноз поставили 6 березня, а 8 березня почали закриватися школи. 10 березня заборонили всі масові події. 12 березня запровадили надзвичайний стан. 13 березня, коли в країні було 32 пацієнти, для всіх мандрівників запровадили обов'язковий 14-денний карантин, закрили транспортне сполучення та запровадили контроль на кордонах. 14 березня з'явилися 44 нові випадки, але країна була готова.
Армія забезпечувала масове лабораторне тестування, зокрема в маргіналізованих поселеннях ромів. Режим домашнього 14-денного карантину був обов'язковим для тих, хто повернувся самостійно. Міністерство внутрішніх справ надало можливість скористатися своїми закладами для окремого перебування та обсервації. Обов'язкова обсервація передбачалася для громадян, які повернулися організованими групами.
З 6 квітня режим обсервації посилився. Усі громадяни, за деякими винятками, які прибували з-за кордону, мали бути розміщені в обсерваторі Міністерства внутрішніх справ на термін, необхідний для тестування. Після негативного результату вони підлягали подальшому обов'язковому домашньому 14-денному карантину. Особи, які проживали разом із людиною на карантині, так само мали ізолюватися два тижні. Усі на обов'язковому домашньому карантині перебували під наглядом сімейного лікаря.
Лабораторне тестування у Словаччині виявилося ще масовішим. Станом на 3 квітня обстежено 13,5 тисячи осіб. На кожного виявленого хворого припадало майже 30 тестів інших людей – показник кращий, ніж у Чехії, де він дорівнював 17.
Три стовпи успіху
Обидві країни запровадили три ключові стратегії на ранніх стадіях пандемії. По-перше, загальнонаціональні карантинні заходи були негайними та охопили всю країну. По-друге, ретельне відстеження осіб із груп ризику – тих, які подорожували з епідемічно небезпечних країн, та осіб, що мали контакт із хворими. Складалися списки таких осіб, дотримання самоізоляції перевіряли медичні служби, поліція та органи місцевої влади. По-третє, масове тестування на ранній стадії, коли ще не було масового захворювання, спрямоване саме на групи ризику.
Успіх цих країн ґрунтувався на ретельній та добре скоординованій роботі всіх служб – прикордонників, поліції та медичних працівників. Державні служби контролювали дотримання режиму обов'язкового домашнього карантину. Тестування відбувалося не хаотично, а за показаннями, які визначали державні служби.
Много країн запроваджували режим надзвичайного стану та загальнонаціональний карантин, але успіху досягли лише ті, які дотримувалися стратегії копіткої роботи з групами ризику та широким тестуванням. Іспанія та Італія на початку епідемії не приділили цим аспектам достатньої уваги, через що карантинні заходи були не досить ефективними.