Австралія продемонструвала альтернативний підхід до протидії COVID-19, який дозволив країні уникнути найсуворіших обмежень, що запровадили Чехія та Словаччина. На 8 квітня австралійські органи охорони здоров'я зареєстрували лише 96 нових випадків захворювання — найнижчий показник за три тижні, що свідчило про спад пандемії.
Перші завезені випадки хвороби з Китаю почали фіксувати в січні, коли країна мала інтенсивне транспортне сполучення з цією державою. 31 січня, після реєстрації 9 імпортованих випадків, австралійський уряд запровадив незвичну стратегію, умовно названу «зовнішній карантин». Іноземці, які прибували з Китаю, мали зупинитися в будь-якій іншій країні на 14 днів перед в'їздом на континент. Громадяни Австралії, які повертались додому, отримали вказівку на 14-тижневу самоізоляцію. Цей механізм значно зменшив навантаження на місцеві карантинні служби та обмежив в'їзд осіб із груп ризику.
Протягом лютого нові випадки виявляли рідко — всі вони були завезені з Китаю. Коли 27 лютого їх кількість досягла 28, країна оголосила стан підвищеної готовності для сектору охорони здоров'я. Два дні потому, 29 лютого, австралійський уряд розширив «зовнішній карантин» на іноземців, які подорожували з Ірану. Згодом до переліку додалися Південна Корея, Італія та інші держави.
Перші випадки внутрішнього зараження зареєстровано 2 березня. Коли 13 березня добовий приріст досягнув 42 нових випадків — порогу, який дослідники вважають умовним початком спалаху, — австралійський уряд сформував Національний Кабінет із надзвичайними повноваженнями. Цей орган востаннє створювався під час Другої світової війни.
З 15 березня Кабінет запровадив обов'язкову самоізоляцію для всіх, хто в'їжджав або повертався на територію країни, та заборонив пасажирським суднам заходити в австралійські порти. Порушники режиму самоізоляції мали сплатити штраф від 11 до 50 тисяч доларів або отримати ув'язнення. 18 березня надзвичайний режим біобезпеки поширили на всю країну.
Цих заходів виявилося достатньо, щоб запобігти прискоренню темпів поширення інфекції більш ніж на 27 відсотків у початковий період — результат, кращий за показники навіть «зразкових» держав на кшталт Чехії та Словаччини. Пізніше Австралія, слідуючи прикладу інших країн, запровадила додаткові обмеження: соціальну дистанцію, перебування вдома, обов'язкову самоізоляцію для літніх людей, закриття закладів некритично важливих послуг, заборону масових заходів.
Однак у порівнянні з багатьма іншими державами ці заходи були м'якими. Бари та ресторани не закривали, але дозволили працювати лише на винос. Заклади освіти продовжили функціонувати.
Масштабне тестування стало ключовим елементом австралійської стратегії. Станом на 5 квітня в країні проведено 294 895 тестів на COVID-19, з яких 5689 виявилися позитивними. На кожного виявленого хворого припадало більш ніж 50 тестувань людей із груп ризику та контактних осіб. Це співвідношення 50:1 було найвищим охопленням населення тестуванням серед Чехії, Словаччини та Австралії. Більше 1% населення країни охоплено ПЛР-тестами, що робить Австралію світовим лідером за кількістю проведених тестів на коронавірус.
У контексті п'ятиденного середнього інкубаційного періоду вірусу підвалини австралійського успіху були закладені ще до 13 березня, до формування Національного Кабінету. Успіх країни спирався на чотири основні фактори.
Першим було обмеження завізних випадків через 14-денний «зовнішній карантин» для іноземців та обов'язковий домашній карантин для громадян. Другим — ретельні заходи для запобігання внутрішньому зараженню через обов'язкову 14-денну самоізоляцію контактних осіб та підозрілих на коронавірус, підтримані надзвичайно широким лабораторним тестуванням.
Третім фактором була добра підготовка австралійських медиків та їхнє оснащення. Медичний персонал забезпечено засобами захисту від зараження під час роботи з пацієнтами та мав соціальний та юридичний захист. Навмисна спроба пацієнта заразити медичного працівника — кашель в обличчя або плювок — каралася штрафом у 5 тисяч доларів. Такий підхід гарантував медикам впевненість, що держава піклується про них у небезпечних умовах.
Четвертим було ретельне контролювання виконання запроваджених заходів австралійським урядом. Уряд не лише повідомив про обмеження, але й активно моніторив їх дотримання.
Австралійський досвід підкреслює надзвичайну важливість контролю кордонів та роботи з групами ризику та контактними особами. Чим кращі контроль та робота з контактними особами, тим менша необхідність у суворих обмежувальних заходах для бізнесу, освіти, культури та міського транспорту.