Коронавірусна інфекція поширювалася в Україні стрімко, але держава так і не запровадила комплексну систему протидії, яку успішно використовували сусідні країни. Аналітики «СтопКору» дослідили, чому українська влада не змогла запозичити досвід Чехії, Словаччини та Австралії, і до яких наслідків це привело.
Проблеми на кордоні
З моменту появи вірусу SARS-CoV-2 в Україні аеропорти вимірювали температуру пасажирам і роздавали пам'ятки про самоізоляцію. Однак ці заходи застосовувалися ізольовано, без комплексного підходу. На відміну від України, Чехія, Словаччина та Австралія створили ефективні системи відстеження громадян, які повертались з охоплених пандемією регіонів. Ці країни зобов'язували репатріантів контактувати з сімейними лікарями та дотримуватися обов'язкового 14-денного домашнього карантину. Державні служби мали повну інформацію про осіб, які в'їжджали, і могли контролювати дотримання режиму. Порушників карали суворо.
До реформи санітарно-епідеміологічної служби в Україні такі заходи запроваджувалися регулярно, але у 2020 році вони фактично не працювали. Уряд оголосив про намір їх впровадити лише після припинення регулярного транспортного сполучення. Це дозволило інфікованим людям, які перебували в інкубаційному періоді без симптомів, уникнути епідеміологічного нагляду, потрапити в регіони України та заразити контактних осіб.
На момент «закриття кордону» рух через кордон не припинився. Щодня в Україну повертались декілька тисяч громадян, а 2–3 тисячи виїжджали за кордон в епідемічно неблагополучні райони. Переважна більшість цих людей не дотримувалася режиму самоізоляції. Кількість порушників лічилася десятками тисяч. Перед Паскою транскордонний рух збільшився до 12 тисяч на добу, разом із цим зросла й кількість порушників режиму.
Обсервація: від плану до краху
Деякі країни запроваджували обсервацію прибулих із небезпечних регіонів. Словаччина застосовувала цей захід ефективно. Рекомендації ВООЗ передбачали облаштування місць для обов'язкової 14-денної обсервації з адекватним харчуванням, водою, ліжками, одягом, медичною допомогою, засобами комунікації та гігієнічними засобами. Наглядати мали спеціально навчені медичні працівники.
29 березня Уряд оголосив про намір запровадити обов'язкову обсервацію для репатріантів. На селекторній нараді у Президента повідомили, що облаштовано 61 заклад для обсервації. Секретар Координаційної ради з протидії поширенню COVID-19 Кирило Тимошенко заявив, що до готелів та санаторіїв надіслали окуляри, костюми та маски для захисту гостей. Вирішили робити ПЛР-тести на п'ятий–шостий день після вильоту. За негативного результату людей відправляли на самоізоляцію додому.
Обидві заяви суперечили рекомендаціям ВООЗ. По-перше, засоби захисту мали призначатися медичному персоналу, а не гостям. По-друге, обсервація мала тривати 14 днів, а негативний тест на шостий день не виключав розвиток хвороби на сьомий.
3 квітня МЗС повідомило, що за кордоном понад 8,5 тисячи українців просять про евакуацію. Евакуація залежала від можливості забезпечити обсервацію. Скорочений термін, про який оголосив Кирило Тимошенко, міг бути прийнятним лише за умови подальшої домашньої ізоляції під наглядом медиків і поліції. Безконтрольна самоізоляція була небезпечною.
Словаччина запровадила обсервацію до проведення ПЛР-тестів, але потім відстежувала дотримання режиму самоізоляції особами, яких відпустили з обсерваторів. В Україні такого контролю майже не існувало.
Перші спроби Уряду та МВС запровадити обсервацію на початку квітня закінчилися невдало. Коли пасажирам запропонували перебування в місцях обсервації, вони або втекли, або після наполегливих вимог їм дозволили залишити ці місця та ізолюватися вдома. Очевидно, умови не відповідали необхідним стандартам.
4 квітня на нараді у Президента з'ясувалося, що місця для обсервації ще не готові. З урахуванням величезної кількості громадян, які очікували на репатріацію, завдання було надзвичайно складним.
Досвід сусідніх країн був різноманітним. Чехія не запроваджувала обсерватори, замінивши їх наглядом за дотриманням 14-денного домашнього карантину. Австралія частково використала «зовнішній карантин» для іноземців, а для власних громадян запровадила обов'язковий домашній карантин. Словаччина застосувала скорочену процедуру: прибульці затримувалися на обсервації лише на час тестування, потім перебували на 14-денному домашньому карантині. Комплексні протиепідемічні заходи всіх трьох країн спрацювали дуже добре, про що свідчила динаміка захворюваності.
14 квітня виявилося, що обсерватори в Україні все ще не працюють через небажання громадян, прикордонників та поліції їх використовувати. У Львівській області обсерватори були порожні, а прибулих громадян відправляли на самоізоляцію, режим якої вони масово порушували.
Криза первинної медичної допомоги
Сімейні лікарі — основна ланка системи протидії пандемії. На них покладалося відстеження контактних осіб, первинна діагностика, спостереження за хворими легкої та середньої тяжкості. Уся робота системи критично залежала від їхньої роботи.
Раніше реформи у сімейній медицині не змогли забезпечити якісне функціонування первинної ланки. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2020 року №93-р передбачалося, що протягом лютого–березня мало відбутися навчання медичних працівників та комплектація закладів необхідним обладнанням, засобами захисту, тестами та ліками. Цей час змарнували.
Коли люди вперше масово звернулися до медичних служб з підозрою на коронавірус, ситуація виявилася катастрофічною. Завідувач Центру первинної медико-санітарної допомоги в Монастириську, де помер один із перших пацієнтів, заявив: «Я сьогодні закрив свій центр, усі пішли на самоізоляцію, бо всі контактні. У всіх взяли аналіз на COVID-19, завтра чекаємо результату. Нема кому надавати допомогу. Немає ні тестів, ні пробірок, обдзвонив уже всі