Під час пандемії коронавірусу багато українців зазнали значних утрат через запроваджені обмеження. Водночас у суспільстві активно обговорюють приклади держав, які обійшлися без жорстких карантинних заходів, і де ситуація нібито залишається контрольованою. Команда «СтопКору» дослідила стратегії різних країн, виявивши як їхні переваги, так і серйозні проблеми, а також причини, чому деякі підходи виявилися неефективними.
Білорусь: ігнорування як державна політика
Найпростіший приклад — Білорусь, де рішення приймає одна людина, президент Олександр Лукашенко. Він практично не визнає загрозу коронавірусу, закликає громадян брати участь у масових суботниках, рекомендує горілку як засіб профілактики та вважає маски непотрібними. У країні не запроваджено карантину, школи та кафе працюють, готуються святкування на 9 травня.
Така позиція призвела до вражаючих результатів у поширенні інфекції. Білорусь з населенням менше десяти мільйонів наблизилася за темпами захворюваності до Італії та Іспанії на початку їхніх епідемій. Навіть офіційна статистика, яка не наважується суперечити президентові, зафіксувала понад 11 тисяч захворілих протягом квітня. Медичні заклади країни наближаються до перевантаження важкими пацієнтами, яким не вистачатиме апаратів штучної вентиляції легень.
Туркменістан запровадив радикальну альтернативу: заборонив громадянам під загрозою ув'язнення та великих штрафів навіть вимовляти слово «коронавірус». Ця стратегія дозволила офіційно заявити про відсутність випадків захворювання в країні, проте навряд чи такий підхід привабить українців.
Швеція: довіра замість примусу
Швеція залишається однією з небагатьох європейських країн, яка не запровадила суворих обмежень. Експерти називають це «великим експериментом». На початку пандемії до цього підходу приєдналися Велика Британія та Нідерланди, але вони швидко втратили контроль над поширенням інфекції і змушені були запровадити жорсткі карантинні заходи. Швеція залишилася єдиною в Європі, де продовжують працювати ресторани, кафе, транспорт, культурні установи та підприємства.
Епідеміолог Андерс Тегнел з Шведської агенції громадського здоров'я описує стратегію як «добровільні обмеження, засновані на довірі». Уряд рекомендує людям похилого віку залишатися вдома, працівникам працювати дистанційно, всім мити руки та уникати непотрібних контактів і подорожей. Мета та сама, що й в інших країнах — відтермінувати пік захворюваності та запобігти перевантаженню лікарень, але досягається вона не обов'язковими заходами, а рекомендаціями та очікуванням на відповідальність громадян.
Усе протиепідемічне законодавство Швеції засноване на добровільних заходах. Запровадження карантину потребувало б змін у законодавстві. Деякі м'які обмеження все ж існують: збиратися можуть не більше 50 осіб, в ресторанах столики розташовані на певній відстані один від одного, існують обмеження на деякі подорожі. Крім того, в країні ефективно працюють сімейні лікарі та добре організоване лабораторне тестування.
Результати неоднозначні. З одного боку, кількість нових випадків майже не зростає, важких хворих зменшується, соціальна тканина та економіка збережені. З іншого боку, коронавірус проник у заклади для людей похилого віку та інвалідів, де забрав більше життів, ніж у сусідніх країнах. У Швеції з населенням трохи більше 10 мільйонів захворіли майже 19 тисяч пацієнтів. Для порівняння: в Україні з вчетирма більшим населенням хворих було вдвічі менше.
Не всі шведські експерти підтримують цей курс. Епідеміолог Емма Франс зі шведського медичного університету «The Karolinska Institute» стверджує, що громадяни мають отримувати чіткіші інструкції від влади. Понад дві тисячі шведських науковців критикували стратегію в колективному зверненні. Професор епідеміології Йоакім Реклев з університету «Umeå University» запитав: «Скільки людських життів ви готові принести в жертву, аби зменшити економічні ризики?» Двадцять два провідних експерти звернулися до уряду з вимогою втрутитися, оскільки вважають політику Шведської агенції громадського здоров'я хибною.
Південна Корея: технологія та контроль
Південна Корея досягла вирішального моменту в подоланні епідемії. Основна хвиля захворюваності тривала лише три тижні — від початку до радикального зменшення кількості інфікованих. Надалі нечисленних хворих розшукували за допомогою сучасних інформаційних технологій, ізолювали та стежили за їхнім здоров'ям.
«Стратегічна родзинка» Південної Кореї полягає в пильному спостереженні за джерелами захворювання та масовому тестуванні. Пацієнтів з легкими симптомами розміщували у спеціальних закладах спостереження, важкохворих госпіталізували до лікарень з палатами інтенсивної терапії. Особи на обов'язковій самоізоляції встановлювали спеціальний додаток на смартфон, який дозволяв урядові відстежувати дотримання режиму. Урядові команди відвідували таких осіб двічі на день. За порушення режиму накладався штраф у 2500 доларів.
На кінець лютого країна провела 53 тисячі лабораторних тестів — рекордна кількість для окремої держави на той час. Для порівняння: Японія виконала 2 тисячі тестів, США — лише 440.
Помірні соціальні обмеження дозволили бізнесу працювати практично безперешкодно. Ресторани були відкриті, хоча при вході вимірювали температуру. У публічних місцях встановили апарати для вимірювання температури та розпізнавання облич. Університети відклали іспити, школи та дитячі садочки відтермінували початок роботи на березень. У місті Тегу закрили бібліотеки, музеї, церкви, суди та декілька дитячих садочків. У Сеулі обмежень було набагато менше.
Результат вражає: у країні з 50-мільйонним населенням загальна кількість хворих становить трохи більше 10 тисяч, реєструються лише поодинокі випадки. Ситуація найбільше нагадує повернення до звичайного життя.
Україна: чому копіювання неможливе
Українцям варто скористатися досвідом обох країн, зокрема розширити лабораторне тестування, використовувати мобільні додатки, ізолювати хворих та відстежувати контактних осіб. Це наразі найвразливіші ланки українського реагування на пандемію.
Але українці не є корейцями чи шведами, як і англійці, американці, італійці чи поляки. Схоже, що характерна риса українців — недовіра до влади та звичка в складних умовах розраховувати лише на себе. За таких обставин Україна, як й інші європейські країни, змушена була запровадити суворі карантинні заходи.
Перше питання: чи можуть усі українці бути так само відповідальними, як шведи? Відповідь — ні. Значна частина українців порушує умови обов'язкової самоізоляції, влада не здатна проконтролювати дотримання режиму. Українські заробітчани продовжували подорожувати до епідемічно небезпечних країн попри урядові заклики.
Друге питання: чи може українська влада бути такою рішучою, як південнокорейська? Ні. Історично українці побоювалися міцної влади, оскільки вона, особливо імперська, ніколи не приносила їм добра. Люди не довіряють Урядові та не збираються виконувати накази. Це добре проілюструвала історія з обов'язковою обсервацією осіб, що повертаються з-за кордону. Коли обсерватори були створені, кілька урядових спроб утримати громадян закінчилися невдачею. Українці або втекли з обсервації, або змусили поліцію їх відпустити. Зрештою, Уряд відмовився від використання обсерваторів.
Третє питання: чи може український Уряд бути схожим на білоруський під керівництвом Олександра Лукашенка? На щастя, ні. Влада в Україні реально побоюється, що громадяни шукатимуть винних та невдовзі пригадають Урядові всі його помилки.