Продовження загальноукраїнського карантину до 22 травня 2020 року, оголошене Кабінетом Міністрів України 4 травня, викликало обурення в суспільстві. Попри заяви про певні послаблення обмежень, постанова не знімала суттєвого тягаря з українського бізнесу. Експерти вказують на те, що Уряд штучно звужує вибір між двома крайностями: або продовжувати жорсткий карантин, або ризикувати новим спалахом епідемії.
Однак аналіз показує, що таке формулювання проблеми не відповідає реальності. На думку фахівців, Кабмін мав час для впровадження ефективної системи виявлення та ізоляції хворих на коронавірусну інфекцію та контактних осіб. До початку травня мали бути запроваджені постійні протиепідемічні заходи та нові правила функціонування громадських закладів. За таких умов Україна могла б знизити захворюваність і розпочати поступове скасування карантину.
Центрально- та східноєвропейські країни, де епідеміологічна ситуація була порівняною або гіршою, ніж в Україні, змогли знизити рівні інфекції та почати послаблення обмежень. Натомість український Уряд не виконав необхідні підготовчі роботи, про що свідчать темпи поширення вірусу. На початку травня 2020 року Україна все ще не пройшла пік захворюваності на COVID-19.
Польський приклад та його відмінності від України
Управління та високопосадовці Міністерства охорони здоров'я України неодноразово посилалися на польський сценарій розвитку епідемії, оскільки кількість хворих у обох країнах була майже однаковою. Однак Польща вже розпочала поступове скасування карантинних обмежень, тоді як Україна виявилася на це неспроможною. Для порівняння, Південна Корея та Чехія впоралися з пандемією набагато краще.
Успіх цих країн ґрунтувався на добре організованій системі контролю за пацієнтами з підозрою на коронавірусну інфекцію та контактними особами. Медичні служби активно виявляли осіб, яким потрібні лабораторні тести. Було проведено значну кількість ПЛР-тестів, а правоохоронці контролювали дотримання режиму обов'язкової самоізоляції.
Критична різниця полягає в обсягах тестування. У Польщі медичні працівники направляють на лабораторне тестування в середньому 7-8 пацієнтів з гострою респіраторною інфекцією, щоб виявити одного хворого на коронавірус. В Україні цей показник становить 2-3 пацієнти — на 5 осіб менше. На Малюнку 4 наочно видно, що обсяги роботи польських медичних служб з групами ризику утричі перевищують українські показники.
МОЗ України штучно обмежує показання для тестування
Проблема бере початок з лютого 2020 року. Всупереч рекомендаціям Всесвітної організації охорони здоров'я, 25 лютого МОЗ України затвердило власне визначення підозрілого випадку, яке обмежувало застосування лабораторних тестів. Тестування було дозволено лише для важких форм гострої респіраторної інфекції та лише за умови, що пацієнт подорожував Китаєм або мав контакт із підтвердженим хворим. Усім пацієнтам із легкою та середньою важкістю захворювання, які звертались до медичних закладів протягом березня 2020 року, відмовляли в тестуванні.
28 березня МОЗ України видало новий наказ, намагаючись привести визначення у відповідність до вимог ВООЗ. Однак обмеження залишилися. Тепер пацієнтам відмовляли на іншій підставі: вони мали «відвідати або проживати у країні/регіоні з місцевою передачею вірусу в громаді відповідно до ситуаційних звітів ВООЗ». Парадокс полягав у тому, що ВООЗ включає інформацію про шлях передачі вірусу саме за поданням МОЗ України. Оскільки МОЗ до 17 квітня повідомляло ВООЗ про відсутність місцевої передачі коронавірусу в українських громадах, масове тестування нібито не було потрібне. Лише 17 квітня вперше у звіті ВООЗ з'явилась інформація про місцеву передачу вірусу в Україні.
Однак навіть після цієї дати ситуація не змінилася. Міністр Степанов наводив дані про кількість проведених тестів як велике досягнення, але щоденна кількість протестованих пацієнтів після 17 квітня не тільки не зросла, а навіть зменшилася.
20 травня журналістка видання провела експеримент: зателефонувала до всіх доступних медичних служб — лінії швидкої допомоги «103», реєстратури Центру первинної медико-санітарної допомоги, сімейному лікарю та на гарячу лінію МОЗ. Під час розмов вона скаржилася на симптоми гострої респіраторної інфекції та запитувала про можливість ПЛР-тесту. Медичні служби запропонували їй лікуватися вдома та відмовили в тестуванні, посилаючись на те, що перебіг хвороби не є тяжким. Гаряча лінія МОЗ, яка мала опрацьовувати скарги громадян на відмову в тестуванні, не відповідала протягом дня. Виявилося, що всі системи МОЗ працюють за помилковим наказом від лютого 2020 року.
Таким чином, МОЗ України створила замкнене порочне коло: штучно обмежує показання для тестування, а потім оголошує, що потреби в розширеному тестуванні немає, оскільки тести проводяться всім, кому вони показані.
Організаційні проблеми та вихідні дні
Малюнок 5 демонструє ще одну проблему: у вихідні дні медичні служби вдвічі зменшують активність. Кожні сім днів реєстрація пацієнтів із підозрою на коронавірусну інфекцію радикально зменшується — більше ніж удвічі. Відповідно зменшується й кількість виявлених хворих. Однак коронавірус не робить перерв на вихідні, а погана організація роботи унеможливлює скасування карантину, що призводить до простоювання підприємств та поглиблення економічної кризи.
Проблеми медичних служб, зокрема сімейної медицини та протиепідемічних служб, виявилися системними. Вони виявилися неготовими до епідемічних викликів. До цього додалася некомпетентність та хибна стратегія МОЗ України, які штучно обмежують показання для тестування. Українським громадянам або немає куди звернутися, оскільки вони не мають свого сімейного лікаря, або їм відмовляють у тестуванні через обмеження в показаннях. Як наслідок — несвоєчасна діагностика, відсутня обов'язкова самоізоляція, послідовне інфікування інших громадян і поширення епідемії.
Обмежена потужність лабораторій
Штучні обмеження показань для тестування — не єдина проблема. Навіть якщо МОЗ зніме обмеження на ПЛР-тестування, кількість тестів не збільшиться одразу через обмежену потужність державних лабораторій. В Україні щодоби виконується у середньому лише 5-6 тисяч ПЛР-тестів, і від медиків уже лунають скарги на нездатність лабораторій виконати необхідний обсяг обстежень. Обіцянки МОЗ України долучити приватні лабораторії та інші медичні заклади, залучити системи автоматизованої лабораторної діагностики «Джин-експрес» так і не були виконані. Європейський Союз назвав розширену здатність країни проводити масове ПЛР-тестування дуже важливою умовою виходу з карантину.
Недостатній моніторинг груп ризику
Європейський Союз визначив три умови виходу з карантину: стабілізація епідеміологічної ситуації; здатність медичних служб надавати екстрену допомогу в разі повторного спалаху; здатність служб до моніторингу, включаючи широкомасштабне тестування, швидке виявлення та ізолювання інфікованих осіб, а також контроль дотримання режиму.
Україна не виконала третю умову. Після виявлення хворих та їхніх контактних осіб ці категорії громадян мають ізолюватися та перебувати під спостереженням. У Польщі на піку епідемії кількість контактних та інших осіб з груп ризику, які перебували на домашньому карантині, доходила до 270 тисяч осіб. Уряд Польщі наводить детальну щоденну статистику. Натомість український Уряд не приділяє цьому належної уваги, не має публічної статистики щодо осіб на домашньому карантині і не контролює дотримання режиму. Через це в Україні щонайменше десятки тисяч порушників домашнього карантину поширюють інфекцію.
Щодо спостереження медичними службами хворих та пацієнтів із підозрою на коронавірус, Уряд Польщі наводить щоденну статистику. На піку епідемії медичні працівники спостерігали вдома за майже 60 тисячами пацієнтів із груп ризику. Зараз вони продовжують спостерігати за 17-18 тисячами громадян. Якщо зіставити ці цифри з кількістю хворих на коронавірус у Польщі (14 тисяч за весь час), очевидно, що медичні служби стежать за набагато більшим колом осіб.
На відміну від Польщі, МОЗ України звітує лише про 9 тисяч осіб із коронавірусом, яким призначили амбулаторне лікування. Таким чином, українські медичні служби спостерігали за вшестеро меншою кількістю пацієнтів, при тому, що кількість хворих на коронавірусну інфекцію приблизно однакова в обох країнах.
Зважаючи на провальну стратегію українського Уряду щодо моніторингу підозрілих та хворих осіб, очевидною стає нездатність Кабміну локалізувати епідемію іншими шляхами, ніж суворий карантин. Звідси щоденні наголоси МОЗ України на необхідності дотримання обмежень та мовчанка про критично важливі, але незручні для Уряду питання.
Коли багато європейських країн підготувалися до поступового виходу з карантину, Уряду все важче маніпулювати своїми начебто успішними діями. Скасування карантину — це момент істини, який не пробачить Уряду його помилок.