Коронавірусна хвороба, яка охопила планету у першій половині 2020 року, залишить незворотні наслідки для суспільства. Пандемія не просто змінює підходи до охорони здоров'я — вона переформатує масову свідомість і змусить людство переглянути фундаментальні засади існування.
Протягом 12 тисяч років люди одомашнювали тварин, змінювали довкілля і перетворилися на панівний вид планети. Майже 8 мільярдів людей заполонили весь земний простір. Здавалося, що така експансія може тривати вічно без змін звичок. Проте на початку третього тисячоліття людство отримало кілька попереджень: пандемії SARS, MERS, лихоманка Ебола, пташиний грип. Коронавірус став тим сигналом, який змусив усвідомити: повернення до попереднього стану неможливе.
Швидкість реагування визначає наслідки
Перший випадок коронавірусної хвороби в Китаї стався не пізніше листопада 2019 року. Лише наприкінці січня 2020 року світ усвідомив глобальність загрози. До кінця лютого 2020 року в Китаї налічувалося близько 115 тисяч хворих. Дослідження показали: без протиепідемічних заходів число пацієнтів могло досягнути 8 мільйонів.
Що найцікавіше — якби китайський уряд запровадив заходи на тиждень раніше, число жертв скоротилося б на 66%. При запровадженні на три тижні раніше — на 95%. Це демонструє критичну важливість оперативної реакції.
Тайвань, Південна Корея, Чехія, Словаччина, Австралія та Нова Зеландія відреагували швидко. Вони невідкладно запровадили вимірювання температури прибулих пасажирів, обмежили авіасполучення, почали відстежувати підозрілі випадки. На противагу цьому, Італія та Іспанія затрималися з рішеннями і отримали найбільші спалахи в Європі.
Майкл Райан, виконавчий директор ВООЗ, сформулював це лаконічно: «Будьте швидкими. Не шкодуйте. Будьте першими. Вірус вас переможе, якщо ви не будете першими».
Обмін досвідом як запобіжник помилок
На початку 2020 року світ нічого не знав про властивості коронавірусу SARS-CoV-2. Відкритий обмін інформацією між країнами став критично важливим для визначення ефективних стратегій.
Досвід Південної Кореї з масового тестування та відстеження контактів дозволив Австралії та Новій Зеландії швидко локалізувати епідемію. Сингапур розробив систему моніторингових груп для контролю дотримання самоізоляції — цей підхід запозичили багато країн. У Києві створили аналогічний моніторинговий центр, де медики та поліція спільно відстежували дотримання режиму.
Коли в Італії та Іспанії епідемія вибухнула масово, відстеження контактів стало неможливим. Ці країни запровадили суворі заходи фізичної дистанції, які виявилися дієвими і були взяті на озброєння іншими урядами.
Слабкість влади як системна проблема
Багато країн — як тих, що розвиваються, так і розвинених — виявилися некомпетентними у реагуванні на загрозу. У бідних та корумпованих державах уряди не спромоглися запровадити необхідні заходи. У демократичних країнах хитка політична влада спричиняла сповільнені дії.
В Італії потужні промислові групи протидіяли запровадженню карантину в Ломбардії. США запровадили запізнілі та нескоординовані заходи через погану координацію федерального центру та влади штатів, а також побоювання економічних втрат.
Україна стикнулася з аналогічними проблемами. Уряд та МВС намагалися запровадити обов'язкову ізоляцію в спеціальних обсерваторах для репатріантів на початку квітня, але спроба закінчилася невдало. Пасажирам запропонували обсервацію, але вони або втекли, або вимагали дозволу залишити місця та ізолюватися вдома. На нараді у Президента з'ясувалося, що обсерватори ще не готові. Коли їх нарешті підготували, українські репатріанти продовжували масово відмовлятися розміщуватися в них.
У підсумку Кабмін відмовився від обсерваторів і запропонував самоізоляцію вдома. Проте уряд не спромігся простежити за дотриманням режиму. Десятки тисяч порушників продовжили наражати інших громадян на небезпеку інфікування.
Технології спостереження та права людини
Проблеми стеження урядових служб за громадянами існували й раніше, але пандемія знов привернула до них увагу. У кількох країнах Азії, Європи та Росії використовують відеокамери, що розпізнають обличчя. Понад 40 країн розробили або розробляють мобільні додатки для відстеження пересування громадян та їхніх контактів.
Уряди обґрунтовують це необхідністю протидіяти пандемії, але для влади завжди залишається спокуса використати ці дані за іншим призначенням, особливо в авторитарних або корумпованих країнах.
В Україні запрацював додаток «Дій вдома», призначений для контролю за дотриманням самоізоляції. Кабмін наголосив на добровільності встановлення. Проте ставлення до таких додатків у світі різко відрізняється. У Північній Кореї 81% населення підтримує їх використання.
Для демократичних країн ключовим залишається питання: чи можна змушувати громадян до обов'язкового використання таких інструментів? Це стосується балансу між ефективністю протидії та дотриманням прав людини. Майбутнє людства залежатиме від того, який шлях оберуть країни.
Довіра як найбільший актив
Швеція — одна з небагатьох країн і чи не єдина в Європі, яка не запровадила суворих обмежень. Ресторани, кафе, транспорт, заклади для дітей, культури, організації та підприємства продовжили працювати.
Епідеміолог Шведської агенції громадського здоров'я Андерс Тегнел характеризує стратегію як «добровільні обмеження, засновані на довірі». Уряд рекомендує людям похилого віку залишатися вдома, працівникам працювати вдома, усім мити руки та уникати неважливих контактів. Мета та ж — зменшити та відтермінувати пік захворюваності, уникнути перевантаження закладів охорони здоров'я. Але досягають цього не обов'язковими заходами та покаранням, а рекомендаціями. Уряд довіряє громадянам і очікує взаємної довіри.
Україна обрала інший шлях. Ментальна стратегія українців — недовіра до влади та звичка розраховувати на себе. За цих умов довелося запровадити суворі обов'язкові карантинні заходи. Проте значна частина українців порушує умови самоізоляції, збирається великими компаніями на вихідні та свята, заробітчани продовжують подорожувати до епідемічно небезпечних країн попри заклики уряду.
Популізм як перешкода
Популісти-лідери намагаються грати на настроях громадян і розповідати їм те, що вони хочуть почути, ігноруючи об'єктивну реальність та наукові критерії. Вони беруть із порад експертів лише зручне для них і повністю ігнорують те, що не узгоджується з їхніми поглядами.
Дональд Трамп, президент США, проігнорував численні прогнози власних експертів про наближення пандемії. Результат — США на першому місці у світі за кількістю хворих та темпами поширення COVID-19.
Українські лідери намагаються презентувати себе у найкращому світлі та маніпулювати громадською думкою. Вони заспокоюють громадян, що контролюють ситуацію та впевнено рухаються до успіху за прикладом Польщі. Проте насправді приклад Польщі показує, в чому польський уряд ефективніший.
В обох країнах приблизно однакові зовнішні епідемічні умови та кількість хворих. Але в Польщі тестують втричі більше пацієнтів, відстежують дотримання домашнього карантину 270 тисячами осіб (в України взагалі немає даних), сімейні лікарі спостерігають вдома до 60 тисяч пацієнтів із груп ризику (в Україні — 8-9 тисяч). Порівняння України та Польщі з боку українського уряду — це заспокійливий обман, який може спричинити новий спалах епідемії, економічні негаразди та нові жертви.
На противагу цьому, позитивні приклади політичного лідерства уособлюють Ангела Меркель у Німеччині та Ясінда Ардерн у Новій Зеландії. Вони пояснили своїм громадянам складні питання протиепідемічної стратегії, закликали до відповідальності, переконали у необхідності заходів та завоювали довіру. У Новій Зеландії епідемія зупинена, в Німеччині — суттєво обмежена. Карантин поступово знімають в обох країнах.
Соціальна нерівність як фактор вразливості
Країни з високим рівнем соціально-економічного розшарування населення більше потерпають від наслідків суворих обмежувальних заходів та економічних втрат. Поширена корупція ще більш ускладнює ситуацію.
Великі торговельні мережі знаходять можливість працювати попри офіційні заборони. В Україні мережа будівельних гіпермаркетів «Епіцентр» продовжила працювати, хоча її продукція не є критично важливою під час карантину. Натомість дрібні магазини з таким же асортиментом були змушені закритися. Це зміцнило недобросовісну конкуренцію та поглибило нерівність.
Багатії продовжують збагачуватися, бідні потерпають від збитків. Великі мережі закуповують імпортні товари, натомість вітчизняний дрібний і середній бізнес не може реалізувати свої товари, зокрема продовольчі. Зменшення доходів населення призводить до вразливості країни, обмежує застосування карантинних заходів і зменшує ефективність протидії глобальним загрозам.
В Україні ширяться протести проти карантинних заходів, місцева влада «стихійно» скасовує карантин. Показовим став випадок у Черкасах, де скасували карантин без погодження з Урядом.
Національний егоїзм як глобальна проблема
Під час пандемії людство вперше настільки наочно зіткнулося з проявами національного егоїзму. Медичні матеріали, обладнання, засоби індивідуального захисту та вироби медичного призначення, які стали дефіцитними, перетворилися на предмет піратських захоплень на рівні держав. Численні країни висунули такі звинувачення один одному.
Національний егоїзм стає на заваді здоров'ю людства в цілому та перешкоджає швидкому доланню пандемії. ВООЗ назвала ситуацію безпрецедентною. Європейське бюро ВООЗ звертається: «Країни мають працювати разом, вчитися одна в одної та всіляко координувати свої зусилля. Для перемоги над вірусом спільноти, країни та весь регіон мають проявити високий рівень солідарності, а громадяни — зберегти психологічну стійкість. Свій внесок має зробити кожен з нас».
На щастя, останнім часом провідні країни об'єднали зусилля для пошуку способів протидії коронавірусу, зокрема у розробці та клінічному тестуванні вакцин та нових ліків. Міністерство охорони здоров'я України заявило про готовність приєднатися до глобальних клінічних випробувань «Солідарність» ВООЗ.
Координація на наднаціональному рівні
Багато експертів вважають, що ВООЗ та національні системи охорони здоров'я виявилися неготовими ефективно реагувати на пандемію. Ситуація, коли люди тривалий час приїжджають до місць потенційного інфікування — до Китаю, історичних центрів Італії чи австрійських гірськолижних курортів — а потім тисячами повертаються додому, транспортуючи COVID-19, вказує на велику проблему у колективній протидії.
Численні міжнародні органи виявилися нездатними очолити та скоординувати глобальну відповідь. У 2002 році був успішний прецедент у доланні пандемії SARS завдяки ролі ВООЗ. Усі країни підтримали рішучі дії організації. На відміну від цього, рішення ВООЗ не є обов'язковими та мають лише дорадчий характер.
Багаті та провідні країни світу не поспішають наділяти ВООЗ додатковими повноваженнями, блокуючи відповідні пропозиції. Через це у 2020 році ВООЗ не змогла відіграти провідної ролі. Кожна країна застосовувала протиепідемічні заходи на свій розсуд, і пандемія швидко поширилася практично на всі країни світу.
Карантин у системі протидії
Карантин — не єдиний засіб протидії пандемії. Він має застосовуватись у комплексі протиепідемічних заходів. Коли урядові системи не готові до локалізації епідемії, зокрема до відстеження контактних осіб та випадків підозр, карантин стає основним засобом.
Проте низка країн не застосовували жорсткого карантину та досягли успіху. Швеція, Південна Корея, Ісландія, Сингапур запровадили м'які обмежувальні заходи, які майже не позначилися на роботі бізнесу та економіки.
Натомість країни, які запровадили загальнонаціональні карантини, рано чи пізно постають перед моментом, коли змушені його поступово скасовувати, навіть попри те, що епідемія ще не зупинилася повністю. Карантин не може тривати надто довго без значних економічних втрат і деградації суспільного життя.
Під час скасування карантину вирішальним стає наявність у країні факторів, на які звертає увагу Європейський Союз: достатня потужність медичних закладів, здатних одночасно надавати допомогу значній кількості пацієнтів; достатні запаси матеріалів, ліків, обладнання; здатність служб до широкомасштабного лабораторного тестування, моніторингу, швидкого виявлення та ізолювання інфікованих осіб.
Коли ці фактори наявні до початку епідемії, застосування жорсткого карантину не є необхідним, як доводить досвід Південної Кореї та Швеції.