Українська цементна галузь стоїть перед викликом, який може змінити її майбутнє. На тлі стабільного внутрішнього попиту стрімко зростає імпорт цементу з Туреччини, що викликає занепокоєння у вітчизняних виробників та державних органів.
Проблема набула гостроти на пресконференції «Угода про ЗВТ – Україна-Туреччина: можливості і ризики», яка відбулась у Києві 3 грудня за підтримки Федерації роботодавців України. Учасники обговорення наголошували на необхідності врахування інтересів національної промисловості під час переговорів щодо зони вільної торгівлі.
Цементна промисловість України — це висока технологічність, 5 тисяч робочих місць та мільярдні щорічні податкові надходження до бюджету. Галузь залучила понад 2 мільярди євро прямих інвестицій. Нині в Україні функціонує вісім цементних заводів, які належать чотирьом основним гравцям: СRH plc. Україна, ПрАТ «Кривий Ріг Цемент», ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна» та ПрАТ «Івано-Франківськцемент». Варто зазначити, що після 2014 року три українські цементні заводи залишились на території окупованого Криму: ТОВ «Промцемент», Амвросіївський завод ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» та ПАТ «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія».
Потужностей вітчизняних підприємств достатньо для повного задоволення потреб внутрішнього будівельного ринку та експорту до європейських країн. Однак глобальна ситуація складна: виробничий потенціал світу майже вдвічі перевищує платоспроможний попит на цемент. Це штовхає потужні країни-виробники до експансії на сусідні ринки.
Вітчизняне споживання цементу в останні три роки залишається практично незмінним — у діапазоні 9,2–9,5 млн тонн. За даними директора асоціації «Укрцемент» Романа Скільського, споживання на душу населення в Україні становить лише 226 кг на людину на рік. Для порівняння: у Туреччині цей показник майже вчетверо вищий — 882 кг, у Росії — 370 кг, у Білорусі — 350 кг, у Молдові — близько 300 кг.
Демпінгова експансія турецького цементу набула масштабів, які вимагають державного втручання. 2 вересня Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі ухвалила рішення про початок антидемпінгового розслідування щодо імпорту портландцементу та цементного клінкеру з Турецької Республіки. За період 2017–2019 років демпінговий імпорт зріс на 809% в абсолютних показниках та на 837% відносно споживання. Тенденція збереглася й у 2020 році: експерти прогнозують подальше зростання в абсолютних показниках на 1815%, в відносно споживання — на 2547%. За підсумками року до України може бути завезено понад мільйон тонн турецького цементу. Вартість турецької продукції була нижчою від цін українських виробників, що змусило останніх знизити відпускні ціни попри зростання собівартості. Це спричинило суттєве погіршення фінансово-господарських показників вітчизняних цементних підприємств.
Турецька Республіка посідає другу позицію у світі за обсягами експорту цементу. Встановлена потужність турецьких заводів складає близько 142 млн тонн, тоді як українські заводи спроможні забезпечити випуск лише 13,8 млн тонн. Таким чином, Туреччина може засипати причорноморські регіони України дешевим портландцементом, витискаючи конкурентів і перетворюючи український ринок на імпортозалежний.
У Турецькій Республіці держава активно підтримує цементну галузь через дотації, дешеві кредитні ресурси, надання електроенергії за нижчими тарифами, податкові пільги та логістичні преференції. В Україні подібних механізмів для вітчизняних гравців не існує.
Експерти виділяють три чинники підвищеної зацікавленості Туреччини в українському ринку. По-перше, суттєвий спад турецької будівельної галузі після кризи 2018 року: кількість дозволів на будівництво у 2017–2019 роках зменшилася майже вдвічі. За даними Асоціації виробників цементу Туреччини, виробничі потужності всередині країни у 2018 році були задіяні лише на 42%. По-друге, військові дії у Сирії, яка була одним з найбільших імпортерів турецького цементу, змусили експортера шукати нові ринки збуту. По-третє, відносна стабільність гривні на тлі девальвації турецької ліри зробила український ринок економічно привабливим. Пандемія COVID-19 змусила низку турецьких компаній продовжити міграцію в бік експортної моделі, про що офіційно заявила Асоціація виробників цементу Туреччини. Сприятливим чинником є наявність морського сполучення та відносно проста логістика постачань через українські морські та річкові порти.
Федерація роботодавців України неодноразово застерігала Уряд від активізації перемовин щодо угоди. Голова Ради ФРУ Дмитро Олійник наголошував на необхідності об'єднання зусиль усіх галузей економіки та донесення спільної позиції з конкретними розрахунками до Президента, Прем'єр-міністра, Кабміну та парламенту.
Генеральний директор ФРУ Руслан Іллічов зазначив три проблеми. По-перше, директиви від 2011 року, підписані урядом пана Азарова, за 9 років застаріли, оскільки економіка як в Україні, так і в Туреччині суттєво змінилась. По-друге, відсутні розрахунки, які чітко показували б галузеві товарні перспективи України після підписання угоди. По-третє, за останні три роки погіршилося сальдо торгівлі. У 2020 році вперше за останнє десятиліття Україна має від'ємне торгове сальдо з Туреччиною, що говорить про набагато сильнішу турецьку економіку та величезну експансію турецьких товарів на українські ринки навіть за нинішньої системи мит.
Ексучасник переговорного процесу щодо ЗВТ Ігор Гужва відзначив, що турецькі виробники послідовно відстоюють власні позиції, а уряд Туреччини не бажає створювати дискомфорт для власних підприємств, тому й лобіює скасування експортних мит в Україні задля збільшення товарообігу.
Очільник Асоціації виробників цементу України Павло Качур презентував на заході цементну галузь, наголошуючи на двоякій природі ЗВТ. «Це питання непрості. Ми, представники галузі, хотіли б, щоб у цій угоді були враховані наші інтереси, і щоб бажання відкрити ринки не привели до шкоди для українського виробника», — зазначив він. Качур також підкреслив, що цементна галузь не завантажена повністю і має вільні потужності, але прихід більшого та сильнішого гравця може призвести до втрати конкурентоспроможності, закриття вітчизняних підприємств та продажу цементу з іншої держави на українському ринку.
Значне зростання обсягів турецького імпорту цементу може спричинити згортання інвестиційних програм та звільнення тисяч працівників. Нині сукупний штат цементних підприємств сягає 5 тисяч осіб, а з урахуванням робочих місць у підрядних та суміжних організаціях ця цифра принаймні втричі більша. Експансія продукції з Туреччини сприятиме витисканню з українського ринку іноземного капіталу. Україна вже мала подібний прецедент у 2018 році, коли через нерівні умови конкуренції з країни пішов німецький промисловий гігант HeidelbergCement.
Антидемпінгова політика вже продемонструвала свою ефективність. Лише за півроку після запровадження антидемпінгових мит на цемент у 2019 році вітчизняні виробники збільшили випуск клінкеру на 14,25%. За 2019 рік виробництво клінкеру сягнуло 640 тисяч тонн, або близько 800 тисяч тонн цементу. У 2018 року з-за кордону до України завезли 475 тисяч тонн цементу, тобто галузь довела свою спроможність оперативно замістити імпорт майже вдвічі. Проблеми з залізничною логістикою щонайменше на 10% стримали зростання ринку будматеріалів.
Український цементний ринок здатен і надалі зростати: резерв потужностей достатній принаймні для 20-відсоткового приросту. Певні надії гравці ринку покладають на Президентську програму «Великого будівництва», яка передбачає збільшення обсягів дорожного будівництва у п'ять разів протягом наступних 5 років. Крім того, ухвалення парламентом Закону України від 02.09.2020 року «Про надання будівельної продукції на ринку», який є однією з умов асоціації Україна-ЄС та легалізує положення 305 Регламенту Ради Європи щодо будівельних виробів, сприятиме впровадженню нових правил і вимог у сфері державного ринкового нагляду, які майже унеможливлять фальсифікацію цементної продукції.
Павло Качур вважає, що сфери, які виробляють конкурентоспроможний продукт в Україні, повинні мати особливий статус на ринку та в угоді про зону вільної торгівлі. ЗВТ передбачає як повне зняття бар'єрів, так і спеціальний статус для окремої категорії галузей економіки, де вільна торгівля буде можлива з певними виключеннями. До таких галузей, окрім цементної, можуть відноситись легка промисловість та сільське господарство, де Україна здатна повністю забезпечувати внутрішній ринок.