Після публікації розслідування про демпінгову експансію Туреччини на український ринок цементу в українських ЗМІ з'явилась серія матеріалів, які звинувачують Асоціацію українських виробників "Укрцемент" у спробі монополізації галузі та створенні картелю. Редакція проаналізувала ключові твердження цієї кампанії і виявила, що вони ґрунтуються на маніпуляціях і неточних даних.
У січні цього року на інформаційному порталі Першого ділового каналу з різницею в три дні опубліковано дві статті про так звану "монополію" на українському ринку цементу. Обидві матеріали мають провокативний характер стосовно національних виробників і спираються переважно на думку однієї особи – очільниці комунікаційної платформи "Ліга антитрасту" Галини Верцімахи. Позиція вітчизняних цементників у цих публікаціях не висвітлена взагалі.
Пані Верцімаха оперує поняттями "картель", "монополія" та "картельна змова", однак відповідних результатів розслідування Антимонопольного комітету України, які давали б змогу висловлювати такі судження, не існує.
Перше твердження: цемент в Україні втричі дорожчий за європейський і гірший за якістю. У публікації Першого ділового каналу наводиться приклад постачання цементу низької міцності (марки 300) до Європи, яке відбулося три роки тому. Цену цього продукту порівнюють із вартістю цементу найвищої міцності (марки 500 без домішок) в Україні. Таке порівняння некоректне, оскільки показники неспівставні. Хоча факт постачання марки 300 до ЄС дійсно мав місце, це була тестова поставка без комерційного продовження. У країнах Європи подібні цементи використовують для господарських потреб – доріжок, огорож, відмосток. Українська практика передбачає використання міцніших марок у таких випадках.
Другий момент стосується порівняння споживчих цін всередині України з цінами на кордоні при експорті. "Експерти" не враховують витрати на транспорт і логістику від кордону до потенційного споживача, що становить значну суму. Це викривлює реальний факт.
Друге твердження: в Україні багато років існує цементна монополія. Насправді виробництво цементу представлено 8 заводами, які належать чотирьом ключовим гравцям ринку – компаніям CRH plc. Україна, ПрАТ "Кривий Ріг Цемент", ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" та ПрАТ "Івано-Франківськцемент". Вони сумарно виробляють близько 9,2–9,8 млн тонн цементу на рік за 70–80-відсоткової завантаженості. Після 2014 року три українські цементні заводи залишились на території окупованого Криму та Донбасу: ТОВ "Промцемент", Амвросіївський завод ПрАТ "Кривий Ріг Цемент" та ПАТ "Бахчисарайський комбінат 'Будіндустрія'".
Вітчизняна цементна галузь є бюджетоутворюючою: створює щонайменше 5 тисяч робочих місць, плюс ще 15 тисяч у суміжних галузях, забезпечує мільярдні податкові надходження та залучила понад 2 мільярди євро прямих інвестицій. Перспективи зростання споживання цементу сприяли приходу вітчизняного інвестора на два українські заводи – в Балаклеї та Краматорську, де ведуться роботи з підготовки до запуску ще двох печей з випалу клінкеру.
Чотири лідери галузі – це компанії з іноземним капіталом, що мають різних, не пов'язаних між собою власників. Жодна з них не володіє часткою, що перевищувала б дозволену законодавством норму. Постійний нагляд за цим забезпечує Антимонопольний комітет України.
Третє твердження: на стратегічному ринку порядкує картель під вивіскою асоціації "Укрцемент". Це твердження є наклепом, оскільки Антимонопольний комітет не вбачає на українському ринку ознак картелю. Дві основні ознаки картелю – договірні ціни і розподіл регіонів для збуту продукції. В Україні жодна з цих ознак не має підтвердження. Четвірка лідерів ринку конкурує між собою практично в усіх регіонах, а вартість цементу розрізняється у кожного виробника навіть у межах однієї області.
Редакція запитала про можливість впливу на встановлення "договірних цін" у очільника асоціації Павла Качура. "Обговорення цінової політики на засіданнях Асоціації заборонене. Якби хтось спробував говорити про ціни, я, як головуючий, зобов'язаний припинити таку спробу або закрити засідання. З приходом на український ринок міжнародних компаній-виробників цементу жодного разу продажні ціни на засіданнях Асоціації не обговорювались", – запевняє пан Качур.
Четверте твердження: мита на турецький, російський, білоруський і молдовський цемент запроваджують для того, аби залишити високу ціну на цемент в Україні. Українські виробники цементу очікують від Уряду захисту, дозволеного правилами міжнародної світової торгівлі, насамперед проведення антидемпінгового розслідування стосовно турецького імпорту. Лише у випадку, якщо факти демпінгу отримають підтвердження, мають встановлюватися антидемпінгові мита.
Українські цементники вбачають у президентській програмі "Велике будівництво" рятівний круг у морі економічної нестабільності. Найпотужніші гравці ринку мають іноземні інвестиції, але сумлінно сплачують податки до бюджету України та забезпечують робочі місця для тисяч українців. При внутрішньому виробництві забезпечуються додаткові надходження до державної скарбниці, оскільки використовуються українська сировина, вугілля, електроенергія, обладнання, а заробітну плату отримують українські робітники – це становить понад 20% собівартості продукції.
З проаналізованих тез турецьких лобістів три є стовідсотковими міфами, одна – напівправдою. Ані коректні приклади, ані відповідні рішення АМКУ чи суду вони не можуть навести.
Важливим прецедентом стало рішення Окружного адмінсуду Києва, який відмовив виробникам цементу з Білорусі та Молдови у позові щодо скасування антидемпінгових мит. У справі потенційною вартістю в 300 млн доларів судді стали на бік українських виробників. Це важливий крок у напрямку відстоювання Україною власних державних інтересів і прецедент для наслідування у подальшій діяльності з захисту вітчизняного бізнесу від недоброчесної конкуренції.