Україна володіє значними виробничими ресурсами. Мільйони працівників задіяні в промисловості, яка випускає продукцію від харчів до високотехнологічного обладнання. Вітчизняні товари часто не поступаються якістю іноземним аналогам. Попри це, країна залишається економічним аутсайдером Європи.
У 2020 році ВВП на душу населення в Україні становив 13 тисяч доларів. Для порівняння: у Люксембурзі цей показник перевищував 121 тисячу доларів, в Австрії та Німеччині – близько 60 тисяч, у Росії – майже 30 тисяч, навіть у Молдові – 13,5 тисячи доларів.
Економіка України демонструвала стрімке зростання з 2000 до 2008 року, що дало підстави називати країну «європейським тигром». Однак світова економічна криза 2008 року, а також політична криза й військові дії 2014–2015 років завдали їй непоправної шкоди. Країна так і не оговталась.
При цьому якість вітчизняної продукції залишається конкурентною. Українська молочна продукція користується попитом у Європі. Близько 15 виробників уже вийшли на ринок ЄС і нарощують експортні обсяги. Значна частина обладнання, включаючи переробне, експортується до багатьох країн світу: Україна постачає спецтехніку до Канади для використання в засніжених зимових умовах, риболовецькі судна та запчастини до вагонів і локомотивів – до країн ЄС.
Тим часом Україна залишається однією з найменш інвестиційно-привабливих країн Європи. Держава не здатна гарантувати інвесторам – внутрішнім і зовнішнім – достатній рівень безпеки. Рівень захисту власних ринків і вітчизняних виробників – чи не найслабший у світі.
Олена Омельченко, партнер юридичної фірми «Ілляшев та партнери», експертиза якої охоплює питання економічної безпеки, констатує: Україна має найгірші в Європі умови захисту внутрішнього ринку. Вступ країни до СОТ коштував їй зниження тарифного захисту майже до нуля.
Демпінг як інструмент витіснення
Костянтин Салій, президент Спілки виробників будівельних матеріалів України, описує механізм демпінгу: «Основна небезпека полягає в тому, що є ціла наука, як через демпінг змушувати припиняти роботу заводи, колективи. А потім, коли ринок звільняється, то ті люди, які завозять демпінговий товар, підвищують на нього ціну. Іноді навіть вище за ті ринкові ціни, які є в світі».
Така політика часто підтримується урядами країн-постачальників через різноманітні субсидії, податкові пільги, дешеве фінансування чи надання енергоресурсів за зниженими тарифами. Українські виробники про державну допомогу можуть лише мріяти. Закордонні конкуренти здатні занижувати ціни настільки, що конкуренція стає неможливою.
Тетяна Ізовіт, президент асоціації «Укрлегпром», констатує: «На жаль, сьогодні рівних умов конкуренції на внутрішньому ринку товарів легкої промисловості досі немає. Присутність продукції українського виробника у різних групах товарів сягає від 15 до 20, у кращому випадку – 25 відсотків».
Аналогічна ситуація склалася на ринку будівельних матеріалів. Через навалу дешевого імпорту десятки мільйонів бюджетних гривень, виділених на президентське «Велике будівництво», фінансують замість українців економіки інших країн: білоруську – у разі мінерального порошку, турецьку – у разі цементу.
Турецька експансія та її наслідки
З 1 січня 2021 року почала діяти зона вільної торгівлі між Україною та Ізраїлем. На черзі – Туреччина та ще п'ять країн. Хоча такі кроки покликані розширити експортні можливості України, представники цілої низки галузей вже б'ють на сполох через експансію більш потужних сусідів на вітчизняні ринки.
Протягом тривалого періоду часу одним з найбільших торгових партнерів України була Туреччина. З 2012 року Київ та Анкара мають статус стратегічних партнерів. Проте у 2020 році вперше за історію відносин сальдо зовнішної торгівлі з Туреччиною стало для України від'ємним.
Цей дисбаланс поставив під загрозу вітчизняні молокозаводи, виробників взуття та легку промисловість, зокрема текстильну. Турецька індустрія має значні податкові пільги й держдотації, що дозволяє їй займати флагманські позиції у світі. Українські підприємства легпрому працюють без жодних преференцій. Це вже коштувало бюджету України близько 7 мільярдів гривень.
Цементна криза
Аналогічна ситуація складається й у цементній галузі. В Україні працює 8 власних заводів, які здатні повністю забезпечити потреби внутрішнього ринку. Сукупно вони створюють понад 20 тисяч робочих місць та поповнюють державну казну на мільярди гривень щорічно. Однак національні виробники безсилі перед експансією південного сусіда.
Імпорт цементу з Туреччини вже сягнув мільйона тонн на рік. Частка турецького цементу в загальному імпорті склала понад 90%. Середньозважені ціни турецького цементу набагато нижчі за ціни вітчизняної продукції та навіть за собівартість виробництва.
Європейські моделі захисту
Результати двох діаметрально різних підходів до захисту національного товаровиробника яскраво ілюструють приклади країн Балтії та Польщі. Балтійські країни не зуміли захистити власні підприємства, які виробляли будівельні суміші. У підсумку там практично відсутнє внутрішнє виробництво. Натомість польський уряд запровадив спеціальні програми для підтримки національного виробника.
Богдан Рублюк, комерційний директор групи «Фомальгаут», єдиної з вітчизняних виробників сухих будівельних сумішей, яка експортує продукцію до Європи, розповідає про європейський досвід: «У Польщі, насамперед, потужна соціальна програма: купуй польське, добре, бо польське, і таке інше. Польський покупець завжди у пріоритеті обирає власного виробника. Коли ми працювали на території Німеччини, нам казали так само: Богдане, побудуйте завод у Німеччині, і ми будемо у вас купувати. Так відповідають багато споживачів».
Більшість експертів єдині у думці: держава має захищати власні робочі місця та податки, а отже й свого товаровиробника. Костянтин Салій наголошує: «В усіх країнах Європи є така інституція, яка називається ринковий нагляд. Якщо раптом ринковий нагляд побачить, що місцевий товаровиробник несправедливо утискається демпінгом, то там включається весь державний апарат, і накладаються якісь додаткові мита, штрафи. Держава захищає своїх товаровиробників, тому що держава отримує в бюджет не від експорту, а від роботи власного виробника».
Антидемпінгові заходи в Україні
У вересні 2020 року Кабінет Міністрів на прохання національних виробників ініціював антидемпінгове розслідування стосовно турецьких постачальників цементу. Попередні висновки вже є: розрахована маржа шкоди від імпорту товару походженням з Турецької Республіки склала 46%.
Зважаючи на наявність особливої ситуації та існування загрози заподіяння істотної шкоди національному товаровиробнику, Мінекономрозвитку рекомендує застосування остаточного антидемпінгового мита. Найближчим часом має відбутися засідання Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, де, згідно з висновками розслідування, можуть бути ухвалені заходи щодо захисту вітчизняної економіки.
Таке рішення має й своїх опонентів – передусім з числа тих, хто заробляє на постачанні імпортної продукції.
Питання залишається відкритим: чи стане держава на захист національного виробника? Чи вдасться Україні вберегти бюджетотвірні заводи від закриття, а десятки тисяч власних громадян – від безробіття й зубожіння? Експерти сподіваються, що у своєму рішенні Уряд спиратиметься на європейський досвід та проявить здоровий протекціонізм.