У лютому 2014 року на Полтавщині розпочалася серія резонансних злочинів. 11 лютого в Кременчуці біля власного під'їзду застрелили суддю Олександра Лободенка, який розглядав справи Майдану. Через півтора місяця, 26 липня того ж року, невідомий вбив мера міста Олега Бабаєва. Обидва вбивства сталися на тлі напружених подій у країні: напередодні смерті Бабаєва обстріляли будинок львівського мера Андрія Садового, а за кілька місяців до цього було скоєно напад на харківського міського голову Геннадія Кернеса.
Політичний контекст і швидкі затримання
Президент Петро Порошенко особисто взяв справу під контроль. Уже 4 вересня 2014 року поліція оголосила про затримання чотирьох осіб: Крижановського, Євсеєва, Пасічного та Куника. Справу вів УБОЗівець на прізвище Бендрик. Під час допиту Крижановський показав, що вбивство Бабаєва йому замовив місцевий медіамагнат Олександр Мельник – власник найбільшого в місті телеканалу «Візит». Базуючись на цій заяві, всіх чотирьох підозрюваних без вироку суду оголосили злочинцями на всю країну.
Процедурні порушення з перших днів
Однак матеріали справи свідчать про численні порушення. 2 вересня 2014 року поліцейські затримали Євсеєва, Пасічного та Куника без складення протоколів затримання і без надання їм захисників. Протягом доби правоохоронці незаконно утримували чоловіків і піддавали їх тортурам. О 23-й вечора затримали Крижановського, але оформили затримання лише наступного ранку.
За словами батька Олександра Сидоренка – активіста місцевого Майдану, якого спочатку підозрювали у зберіганні наркотиків і зброї, а потім намагалися інкримінувати вбивство судді, – міліція застосовувала жорстокі тортури. Василь Сидоренко розповідав, що його сина били посеред поля, коли той знепритомнів, його кидали в машину. Працівник міліції Бендрик особисто мордував хлопця, вибив йому зуб і пропускав струм через тіло. Олександр Сидоренко врешті довів у судах свою непричетність до наркотиків і зброї, пішов добровольцем до Збройних Сил і наразі захищає державу на Сході. Проте за скоєні щодо нього тортури ніхто так і не відповів.
Поетапне конструювання показів
Перші дні затримання характеризувалися інтенсивним психологічним і фізичним тиском. 3 вересня 2014 року Крижановського піддавали тиску протягом цілої доби. Заявленого адвоката до нього не допускали. Врешті його «зламали». Того ж дня о 17-й годині вечора Пасічний дав покази про Мельника як замовника вбивства Бабаєва – нібито зі слів Крижановського. Пізніше ввечері узгоджені з Бендриком покази дав і сам Крижановський. Згідно з цими показами Мельник передав Крижановському 18 тисяч доларів за усунення мера, які той одразу передав Пасічному.
Цікаво, що у первісних підозрах і показах на цей момент узагалі не йшлося ані про Мельника як імовірного замовника, ані про вбивство судді Лободенка. Ці деталі з'явилися пізніше, поетапно, у міру того як правоохоронці «обробляли» затриманих.
4 вересня 2014 року Бендрик та його колега Михайлик, а згодом і прокурор Кравченко продовжили «обробляти» затриманих під виглядом так званих негласних слідчо-розшукових дій. У другій половині дня з Пасічним і Куником проводили «слідчі експерименти», однак у ході цих експериментів виявилося чимало неув'язок. Ані фрагменти рушниці, ані рештки реєстраційних номерів автомобіля, які підозрювані нібито викинули у водойму, так і не знайшли.
5 вересня 2014 року, після «узгодження» з Крижановським остаточної версії історії замовлення Бабаєва, з Пасічним провели «продовження» слідчого експерименту, незважаючи на те, що вчора він був завершений. Пасічний раптом «пригадав», що рушницю не знищував і не викидав у Дніпро, а віддав її Крижановському. Крижановський, своєю чергою, після приїзду на місце «пригадав» про мітки на деревах і «змінив» глибину закопування зброї на 20 сантиметрів. Правоохоронці відкопали «Сайгу», пістолети, глушник, набої та маски.
Паралельно проводили «слідчий експеримент» з Євсеєвим, якого немає навіть у матеріалах кримінального провадження. З його поведінки було видно, що він уже отримав запевнення у знятті з нього підозри по вбивству. Євсеєву задавали питання лише щодо придбання автомобіля, а не стосовно підготовки до вбивства Бабаєва.
Того ж дня Крижановський розповів про нібито одержані ним 10 тисяч доларів за злочин щодо Лободенка, однак неодноразово плутав, коли саме отримав гроші від Мельника: чи то через 1–2 дні після вбивства судді, чи то через 3–4 дні.
6 вересня 2014 року для більш детального узгодження історії про замовлення Лободенка трьох затриманих по черзі відвідував в ІТТ заступник начальника УКР Іващенко. Більше часу потребував Куник, оскільки він не погоджувався «взяти на себе» ще й Лободенка. Після тривалої розмови з ним правоохоронці продовжили інтенсивно «працювати» наступні півтори доби і врешті «довели» його до готовності «співпрацювати».
8 вересня 2014 року Куника вивезли ранком з ІТТ до УБОЗу. Лише в другій половині дня він з'явився на допиті з пошкодженим ротом, ледве розмовляючи. Допитував Куника прокурор Стасовський. Тут Куник вперше намалював схему місця пригоди по Лободенку. Після допиту з ним провели «слідчий експеримент». На початку він розповів, що сховав два обрізи, з яких стріляли в Лободенка, на дачі в селі Шукайвода Черкаської області. Правоохоронці їздили шукати обрізи, але не знайшли.
9 вересня 2014 року Куника знову вивезли на цілий день до УКР. У другій половині дня провели слідчий експеримент з Крижановським – він показав місця «зустрічей» з Мельником з приводу замовлення Лободенка і «пригадав» деякі деталі. Зокрема, в якості мотиву завдання тілесних ушкоджень судді Мельник нібито повідомив йому про конкретну судову справу по телевежі. Саме ці «всебічно досліджені» обставини й стали основою обвинувачення.
Однак творче «формування» версії зізнання та підшукування зброї проходило поетапно, а не відразу. Тому покази затриманих осіб мінялися та доповнювалися також поетапно: спочатку в показах не було деталей, потім випливали деякі подробиці, потім – нові деталі, які суперечили попереднім. І вже у фіналі – без будь-якої конкретики та об'єктивних доказів – з'явилося «зізнання» у вбивстві судді Лободенка.
Представники сторони захисту наголошують, що первісними «офіційними» слідчими діями за участі підсудних, не маючи на те жодних повноважень, реально керували ті ж особи, які попередньо вели неофіційні «бесіди» із затриманими в ІТТ та за його межами. Імовірно – для того, щоб особисто контролювати розвиток показів затриманих та виконання ними «домовленостей».
Зокрема, в слідчому експерименті з Крижановським брали участь без будь-яких законних підстав Михайлик, Бендрик та їх заступники. Саме вони, а не слідчий, керували дійством. І саме в ході такого слідчого експерименту була «знайдена» схованка зі зброєю, яку сам Бендрик під час експерименту голими руками дістав. Однак експертиза не знайшла на цій зброї ані ДНК, ані відбитків пальців. Там же знайшли й дві маски, про які до моменту їх знаходження в жодних показах затриманих не йшлося.
Адвокат Олег Миронов, який представляє інтереси Мельника, вважає, що цей «слідчий експеримент» має ключове значення в стратегії міліцейських «перевертнів», адже він надає єдиний, нібито пов'язаний із затриманими «фізичний доказ» скоєння вбивства, оскільки все решта – просто слова. Була спроба в ІТТ тиснути і на самого Мельника, включаючи спробу використати в якості заручника його сина. Але Мельник – публічна і заможна особа, тож корумповані «правоохоронці» не ризикнули перейти межу, яку далеко перейшли по відношенню до Крижановського, Пасічного, Куника та Євсєєва.
Залишається незрозумілим, чому саме до Крижановського неодноразово звертається Мельник з приводу таких замовлень, якщо між ними немає близьких, довірчих стосунків, і Крижановський не є професійним кілером або організатором. Однак така очевидна нелогічність залишається без будь-якої слідчої перевірки версії завідомо неправдивих показів.
Зниклі свідчення та альтернативні версії
На цьому тлі багато незручних запитань викликають не лише дії правоохоронців, але й поведінка інших компетентних органів та місцевої влади. За словами захисту, з матеріалів справи вилучили покази цивільної дружини вбитого мера, де вона називає зовсім іншого імовірного замовника злочину – Євгенія Холода, молодшого компаньйона Олега Бабаєва. Певний час Холод обіймав посаду першого заступника голови Полтавської облради.
Спільнота Кременчука, активісти та журналісти прямо звинувачують у причетності до вбивства Бабаєва його бізнес-партнерів Євгенія Холода та Олександра Плужника, а також інших осіб з владної еліти міста. З отриманих стороною захисту документів видно, що такі звинувачення не є голослівними.
Донька Бабаєва Ольга Шляхова при первісному допиті в якості потерпілої заявляла, що в батька були дуже погані відносини з тодішнім губернатором Полтавської області Віктором Бугайчуком. Батько їй казав, що «весь негатив йде з Полтави від Бугайчука», який «замішаний в смерті судді Лободенка». Потерпіла прямо заявила, що підозрює у вбивстві батька саме Бугайчука. Проте матеріали слідства не містять жодних даних про слідчу перевірку цих показів.
Пані Ольга також звертала увагу на інші можливі конфлікти Бабаєва з партнерами по бізнесу: по «Кременчукм'ясу» – з депутатом Костянтином Жеваго, по будівельному бізнесу – з Ігорем Кушніром, по торгівельному бізнесу – з Євгенієм Холодом. Але слідство проігнорувало все це.
За інформацією полтавських ЗМІ, вбитий мер Кременчука номінально керував низкою підприємств, попри те, що де-юре вони були зареєстровані на інших осіб. Одне з них – Виробничо-комерційна фірма «УКРПРОДУКТ-2000», а друге – ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія», де директором був Євгеній Холод. Частки у цьому підприємстві розподілялися так: ПП «ВКФ «УКРПРОДУКТ-2000» належало в статутному фонді 45 мільйонів гривень, а пану Холоду – 15 мільйонів гривень. Крім того, у капіталі ТОВ «Крюківчанка» Кременчуцькій Торговій Гільдіії належало майже 4 мільйони гривень, а Євгенію Холоду – 36 тисяч гривень. Ці підприємства володіли комерційною нерухомістю в Кременчуці вартістю в сотні мільйонів гривень – центральний та інші ринки міста, торгівельно-розважальні центри та інше.
Після вбивства Бабаєва повний контроль над бізнес-активами та грошовими потоками отримав Євгеній Холод. Після оприлюднення в 2018 році захистом Мельника відповідних документів Холод почав переоформлювати залишки розшматованих підприємств на молодшу доньку Олега Бабаєва.
Стара донька покійного мера Ольга Шляхова у 2011 році передала під розписку готівкою 30 мільйонів гривень двоюрідному брату пана Холода. Ці кошти мали повернути 10 липня 2014 року. Однак гроші так і не повернули, а за два тижні пана Бабаєва вбили.
Донька вбитого мера також повідомляла про невідомого хлопця, вболівальника ФК «Ворскла», який намагався зустрітись з її батьком з приводу наявної у нього інформації про замах на мера, що готується. Матеріали слідства не містять жодних даних про встановлення цієї особи та перевірки відповідних даних слідчим шляхом.
Цивільна дружина Олега Бабаєва на час вбивства – Оксана Чурсіна – була найбільш посвідченою особою в особистих справах та конфліктах чоловіка. При допиті вона прямо заявила, що у вбивстві кременчуцького мера винен Холод Є.М. Однак протокол її допиту таємничим чином зник з матеріалів провадження.
Сім років без вироку
На стадії слідства керівники правоохоронних органів рапортували про надвелику проведену роботу – понад 150 томів матеріалів кримінального провадження, понад 500 допитаних свідків. Однак стороні захисту було відкрито лише 55 томів матеріалів досудового слідства. Решта матеріалів зникла, включаючи допити сотень свідків та результати обшуків, у ході яких нібито знаходилась зброя, з якої було вбито суддю Лободенка.
Майже одразу було вирішено, що кременчуцькі суди розглядати цю справу не можуть через конфлікт інтересів – мало не всі судді знали вбитого судді Лободенка особисто. Справу передали в область, і протягом кількох років її «футболили» з одного суду до іншого. Натомість обвинувачені без жодного вироку суду залишаються за гратами.
Лише у 2017 році, після трьох років утримання обвинувачених в СІЗО, суддя Київського райсуду Логвінова наважилася змінити запобіжний захід на домашній арешт. Та буквально за декілька днів і Полтавська облрада, і Кременчуцька міськрада приймають рішення про направлення до ВРП подання про звільнення судді. Рівно за тиждень вона скасовує своє рішення і знову обирає для обвинувачених запобіжний захід – утримання в СІЗО.
Прокурор Кравченко, керівник групи прокурорів у кримінальному провадженні, отримав підвищення і зараз очолює НАБУ у Харкові. Після побачення з прокурором Савчуком обвинувачений Пасічний пішов на угоду зі слідством. Він змінив покази, взяв на себе провину у співучасті у вбивстві двох людей і за «законом Савченко» вийшов на волю. Фото прокурора Савчука потрапило на Дошку пошани Полтавської обласної прокуратури.
Саму ж справу по суті припинили розглядати у жовтні 2020 року. Та за сім років у ній так і не спромоглися винести рішення хоча б першої інстанції. Натомість обвинувачені продовжують буквально «гнити» у камерах СІЗО.
Адвокат Богдан Хмельницький коментує: «Як показує європейська практика, якщо людину закрили – у неї є обвинувачення. Достатньо пройти всі інстанції за рік. Якщо за рік доказової бази немає, то людину відпускають і власне шукають доказову базу. Знайшли – можуть дати строк. Але у нас це чисте катування, тому що люди сидять по 7–8 років, є й такі випадки, коли 13 років людина перебувала в СІЗО без вироку. За Конституцією людина – не винна, тому що тільки провину може визнати тільки суд. Така колізія є, і це дуже страшно, тому що в цій системі немає ані медицини, ані нормальних умов, там мокрі стіни – це туберкульоз».
Представники захисту зазначають, що зверталися вже й до Верховного суду. Однак звідти відповіли, що не можуть втрутитися, оскільки немає рішення суду, яке б оскаржувалось у касаційному порядку. При всій абсурдності справи здається, що вона просто зайшла у глухий кут. Адже доказів у обвинувачення, вочевидь, недостатньо, а відпустити підсудних просто неможливо. Бо тоді вийде, що винні протягом усіх цих довгих семи років залишаються на волі.