Анастасія Касцюгова, одна зі співзасновниць StratComLab та керівниця лабораторії стратегічної комунікації в рамках «Інфокомпанії», раніше працювала менеджеркою зі стратегічних комунікацій в Офісі Світлани Тихановської. Під час протестів у Білорусі 2020 року вона активно брала участь у організації жіночих маршів, але згодом була змушена залишити країну через загрозу репресій. Касцюгова — донька політолога Валерії Касцюгової, засудженої до 10 років ув'язнення.
У розгорнутому інтерв'ю зі співзасновником ГО «ЗАХІДНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ» Юрієм Кмітем Касцюгова поділилася своїми аналізами щодо позиції Лукашенка, його відносин із Путіном та перспектив змін у Білорусі.
ПРИНЦИПИ БЕЗ ПРИНЦИПІВ
Касцюгова наголошує, що Лукашенко не слід оцінювати з позицій ідеології чи моралі. За її словами, коли диктатор заявляє про те, що питання з Україною потрібно було вирішити у 2014 році, це не випадкова оговірка, а відображення його реального мислення. Однак це не означає послідовність позиції.
«Він належить до людей, які одночасно думають і говорять про одні й ті ж факти по-різному, не зауважуючи, коли кажуть правду, а коли брехню», — пояснює вона. За її оцінкою, Лукашенко абсолютно вірить у те, що говорить у кожен конкретний момент, навіть якщо це суперечить його вчорашнім словам.
Довгий період, коли Лукашенко не визнавав Крим російським, спокушав українських експертів думкою про його окрему позицію. Касцюгова розвіює цей міф: він не визнавав анексію тому, що розраховував отримати щось від України. Як тільки зрозумів, що загрози від Росії переважають можливі бонуси, одразу змінив позицію.
«Будь-які міжнародні відносини для Лукашенка — це завжди торгівля», — констатує вона. Він торгує політичними в'язнями, своєю прихильністю, голосом в ООН, позицією, обіцянками, переговорами — всім, що не має фізичної ваги, але має свою ціну. При цьому він постійно намагається всіх «кинути», керуючись принципом «мені зараз це вигідно».
Лукашенко не любить Путіна не тому, що він герой, а тому, що вони постійно намагаються один одного «нагнути». Між ними сформувалися токсичні залежні стосунки. Касцюгова впевнена: як тільки Путін знайде вигіднішу альтернативу, Лукашенка спіткає доля Пригожина. Водночас Путін знає те саме про Лукашенка — якщо виникне зручна можливість і Путін почне слабнути, Лукашенко його «кине» та розігруватиме роль жертви.
ВТЕЧА НЕ ВАРІАНТ
На питання, чи здатний Лукашенко реально оцінити ситуацію та втекти під гарантії Китаю, Касцюгова відповідає категорично: він не з тих, хто втече. Сьогодні він не в тій ситуації, де міг би щось робити без погодження Путіна.
Зараз Лукашенко демонструє жорстоку поведінку проти будь-якого спротиву та погіршує становище політв'язнів. На думку Касцюгової, такими діями він вимушує Захід до переговорів із ним. Йому не подобаються контакти із західними дипломатами під контролем Росії через російських агентів впливу, включно з послом Гризловим. Лукашенко хоче прямих контактів із президентами країн Заходу, наприклад із Анджеєм Дудою.
Парадокс у тому, що Лукашенко найбільше опирається на Путіна і найбільше його боїться. Він селить цей страх серед еліт, переконуючи їх, що лише він здатен мати справу з Путіним. Однак будь-яка домовленість із Заходом означала б потепління, зупинку репресій, звільнення людей. Цього Лукашенко допустити не може, адже боїться відновлення протестів і втрати влади. Через це він залишається недоговороздатним і залежним від Путіна.
СЦЕНАРІЙ З «КАЛИНОВЦЯМИ» РОМАНТИЧНИЙ, АЛЕ НЕРЕАЛІСТИЧНИЙ
Касцюгова критично оцінює сценарій, за яким білоруські військові з Полку Кастуся Калиновського масово звільняються зі ЗСУ і проникають на територію Білорусі як «ввічливі зелені чоловічки». Вона називає цей план романтичним, але складно уявити його покрокову реалізацію.
По-перше, без тривалої роботи зі широкими суспільними масами це означатиме «покласти всіх людей у землю». По-друге, більшість білорусів мало знає про «калиновців». Якщо й знає, то сприймає їх як військових зі зброєю, які прийдуть захоплювати владу — те саме, що відбувається під лукашенківським режимом.
На конференції у Румунії представники демократичних білоруських сил та експерти розглядали кілька сценаріїв. Переміг сценарій «мирної» передачі влади від режиму тимчасовому уряду для підготовки демократичних виборів із перехідним періодом. Був і силовий сценарій, коли ослаблена Росія виводить свої війська, немає ні Путіна, ні Лукашенка при владі, але є «військова хунта». Тоді «калиновці» зі своїми побратимами їдять у Мінськ звільняти політв'язнів, беручи російську трофейну зброю.
Але Касцюгова наголошує: немає настроїв на підтримку такого сценарію. Зі широкими колами білоруського суспільства системно не працюють. Білоруси погано ставляться до військових, які лізуть у політику, тому що багато років це у них відбувається. «Калиновці» потребують іншої інтонації у комунікації. Замість того щоб казати білорусам те, що цікаво самим військовим, потрібно розуміти те, що цікаво білорусам, і акуратно посвячувати їх у європейські цінності.
ПОВІДОМЛЕННЯ МАЮТЬ ЗМІНИТИСЯ
Касцюгова критикує позицію представника «калиновців» Щегельського, якого вона поважає, але вважає його позицію «інфантильною». Замість того щоб навязувати свої ідеї, потрібно вплітати демократичну історію у контент, цікавий для білорусів.
Зянон Пазьнак для широкої білоруської аудиторії — це «чувак», який колись багато зробив для незалежності, а зараз просто «дивакуватий дядько», який усіх хоче посадити в тюрму. Та сама історія з «калиновцями». Активісти вважають їх класними хлопцями, а звичайні люди просто не розуміють, хто вони такі, у чому їхня пропозиція, як із Росією, чи будуть один одного вбивати.
Декілька місяців тому Касцюгова спілкувалася з представниками цих військових в Україні. Вони недооцінюють ризик того, що коли зайдуть у Білорусь із непідготовленими ідеями, реакція може бути зворотною. Вони прийдуть, утворять уряд і всіма керуватимуть — це поганий меседж. Білорусам про те, що прийдуть і будуть ними керувати, говорять усі: росіяни зі союзною державою, самі лукашисти, а тепер й деякі українські публічні спікери.
ПОВІЛЬНА ЗМІНА СВІДОМОСТІ
На запитання про те, як розмовляти з людьми, які перебувають у стані «наркотичного сп'яніння» російською пропагандою, Касцюгова наводить приклад Естонії. Там 30% населення — росіяни, але лише 20% мають позитивне ставлення до «путінської Росії». Вони живуть у Європі, не під тиском державної чи російської пропаганди, але все одно 20% підтримують Росію.
У Білорусі, попри жах на телебаченні, безкінечну державну пропаганду та вбиті недержавні медіа, лише 30% підтримують дії Росії. «Це дуже хороші новини», — наголошує Касцюгова. Це означає, що прості білоруси не сприймають цю пропаганду. Вони її не «купують».
Соціологічні опитування показують: коли запитують, чи потрібні реформи, більше 60% білорусів, які 20 років не хотіли змін, відповідають «так». Коли запитують, чи знають вони, що реформи будуть болючими, люди відповідають: «Знаємо, але реформи все одно потрібні». Білоруси хочуть реформ і погано «купують» російську пропаганду.
До людей потрібно доносити інформацію через infotainment контент — розважальні формати, в які запаковані ідеї та цінності: спорт, гумор, жіночі шоу, лайфхаки, освітній контент. Такий контент зачіпає повсякденні інтереси людини і дозволяє через нього доносити потрібні ідеї.
Касцюгова наводить приклад російської пропаганди: астролог у передачі розповідає, що Україна — це Тілець, її треба захищати, Росія — це Овен, це захисник. Передача має 12 мільйонів переглядів. Пропаганда працює через зовсім інші теми, формуючи смисли.
Коли ж підходять до простих людей з меседжем «Усі встали, збираємося і вмираємо за Вільну Білорусь», люди відповідають: «Вмирати? Ну а змісту? Ми й так ледь виживаємо». Люди просто лозунгів уже слухати не будуть.
ПОТРІБНА РОБОТА З ЕЛІТ
Касцюгова розповідає про те, як Росія диверсифікувала свої меседжі у Білорусі. Вона створювала контент на будь-який смак — від розпакування айфонів до шоу «Холостяк» і астрологів, плюс політичні ток-шоу. Більшість контенту була неполітична. І результат — люди, які не слухають про політику, все розуміють так, як хоче Москва.
Росія купувала опозиційних блогерів, активістів, журналістів, які з часом почали «в повітрі перевзуватися» у провладні смисли. Вони знаходили виправдання: «Я ж нічого погано не роблю, ну, скажу пару фраз — усі ж гроші заробляють». Але саме так формують громадську думку.
Тому перед тим, як займатися політикою, потрібно займатися громадською думкою. Можна робити це через інструменти інтернет-таргетингу, через неполітизовані вузькопрофесійні ЗМІ. Потрібні нові лідери суспільного впливу, які своєю основною аудиторією вважають людей усередині країни.
СВітогляд людини не формується в наказовому тоні. Людині треба дати простір, вибір, приклади. Тоді вона сама прийде до правильного висновку. Коли даєш контекст, виходить, що білорусам Росія не потрібна.
ПРО ПАРТНЕРСТВО З РОСІЄЮ
Про Росію треба розповідати інакше. Не потрібно казати в чоло: «Росія наш ворог, ми повинні з нею змагатися». Білоруси сидять і думають: «З Росією воювати — це як?! Росія велика та сильна». Є наратив про «старшого брата», з яким ми як за кам'яною стіною. Але це не так.
Потрібно говорити: «Ми звикнули, що це наш старший брат, але старший брат якось ніби «стух». І не такий уже він і сильний. На Україну погляньте — брат слабшає, в нас від нього лише проблеми. Ростуть ціни на електроенергію та паливо, хоч ми мали побудувати Острівецьку АЕС і мати дешеву електроенергію. Мало, що не добудували нам росіяни АЕС, так ще й привезли нам ядерну зброю. Газ піднявся в ціні. І як це сталося? У нас же Росія — партнер, брат. Росія взагалі у війну влізла».
Більшість білорусів засуджує війну в Україні, але є й такі, хто каже: «Війна загалом — це погано, але хай собі там самі розбираються». Таким слід говорити: «Окей, хай самі там розбираються, але ми тут до чого? Нас у це вже втягнули, ми платимо та платитимемо за те, що Путін нас втягнув у війну».
Білорус — це той, хто «ласкаве телятко у двох мамок молоко ссе». І це не виб'єш просто так за декілька місяців чи рік війни. Це вже ментальне, і тут потрібен час на побудову внутрішньої автономії, ставки на себе, на свої можливості. Ставки на нових партнерів, які можуть допомогти в реформах, у технологіях. І це явно не Росія.
СЦЕНАРІЇ ЗМІН
На питання про можливість несилової зміни режиму Касцюгова відповідає, що час перебування Лукашенка при владі залежить від кількох факторів: від того, наскільки упевнено Путін сидить у кріслі, як довго він підгодовуватиме Лукашенка, і де та межа терпіння й страху в самих білорусів.
Коли з'явилися новини про хворобу Лукашенка, було видно, що еліти це струснуло і змусило думати про те, що буде далі. Проблема його системи в тому, що вона «заточена» під цю одну особу.
Перший сценарій — Лукашенко помирає, і вибудована під ним вертикаль втрачає стійкість. Ця вертикаль неоднорідна: є проросійські групи, є пронаціональні, тобто пробілоруські групи. Для них суверенітет — це можливість збереження влади і свого майна. Ці групи вимушені будуть шукати контактів із Заходом, адже без них незрозуміло, як вибратися із залежності від Росії.
Країні потрібні будуть інвестиції, нові контракти з постачання енергії, повернення міжнародних мереж, відновлення зв'язків із втраченими клієнтами, логістичні маршрути, відновлення постачання калійних добрив. Щоби розмовляти із Заходом, треба мати більш-менш легітимний контакт. Касцюгова наголошує на важливості залучення демократичного табору у країні — Координаційної ради, Об'єднаного перехідного кабінету Тихановської — до наступних переговорів.
Для того щоби прибрати «залізну завісу» між Заходом і Білорусією, пішли якісь інвестиції, розпочався умовний план Маршалла для Білорусі, а країна не розвалилася під час транзиту влади, потрібно залучати громадянське суспільство до політичних процесів.
ЯКЩО РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА ЗАЛИШАТЬСЯ
На гіпотетичне запитання про те, що робити, якщо після смерті Лукашенка проросійський генерал захопить владу, Касцюгова відповідає: це знову робота зі суспільними настроями. Ні на що не можна розраховувати у Білорусі щодо виводу російських військ, окрім як на самих білорусів.
НАТО рятувати не прийде. Жодна країна в це не влізе. Захищати суверенітет — справа самих білорусів. Розраховувати потрібно на те, що партизани вестимуть спротив російським окупаційним військам. І білоруська армія це теж повинна розуміти.
З армією треба вести роботу. Це одна із найскладніших аудиторій, але за допомогою складних інструментів з армією можна говорити. Україна це робить від початку війни доволі ефективно. Для білоруської армії потрібен голос людини з її світу, колишнього військового. В Об'єднаному перехідному кабінеті є Валерій Сахащик, відома у білоруській армії людина. Але цього недостатньо.
Кожен білорус повинен зрозуміти, чому для нього особисто це проблема, що Білорусь дружить із Росією. Як це впливає на його сім'ю, дітей, сімейні фінанси, можливості розвитку. Зараз білоруси не сприймають усе так однозначно: «Так, убивати на війні людей — це погано, але ми тут до чого?»
Потрібно ставити запитання, чи потрібні Білорусі такі партнери, через яких у них стільки проблем. Якщо проаналізувати за останні 20 років, що дав союз із Росією: більше здобутків чи втрат. Картина буде сумною. Російські кредити по декілька мільярдів доларів — це нормальна ціна за втрату ринкової економіки та суверенітету?
Можливо, якби Білорусь дружила із Євросоюзом та Україною, було б інакше. У деяких європейських країнах також своїх газу та нафти немає. І якось живуть без росіян, а білоруси туди їздять відпочивати та по товари.
Є частина білорусів, які вірять, що якщо Росія перестане їх підтримувати, то вони помруть у злиднях. Касцюгова наголошує: у білоруських експертів уже є відповіді та напрацювання на це питання, і їх пора доносити до білорусів. З хороших новин — жити без залежності від Росії білоруси ще як зможуть. І навіть добре жити.
ПОВАГА ДО БІЛОРУСІВ
Насамкінець Касцюгова звертається до українських експертів і журналістів. Українці мають зрозуміти, що білоруси — це вже сформована проєвропейська нація, і вони не люблять інтонацію, що з ними щось не так, що їх потрібно змінювати чи «ремонтувати». Насправді, з ними все нормально.
Білоруси — офігенна нація, не зважаючи на те, що перебуває під репресіями і в диктатурі. Вона не зламалася, готова боротися і щось проти цього робити. Після виборів минуло три роки, і дотепер тривають репресії, всіх саджають без зупину, тому що суспільство так і не змирилося з тією владою.
«Не треба нас вчити бути хорошими білорусами», — наголошує Касцюгова. Із білорусами не можна розмовляти із позиції «старшого брата». Ніхто, окрім них самих, не навчить бути хорошими білорусами. Вона розуміє контекст, розуміє, що з території країни летіли до України ракети. Але коли українці стають у позу «ми диктуватимемо вам робити, тому що ми постраждали через вас» — діалогу, найімовірніше, не буде.
Нам усім потрібен результат, потрібна спільна перемога. Тому потрібно змінювати підхід. Білорусам потрібна емоційна підтримка, і вони розкриються та повірять і в себе, і в те, що у цьому світі вони мають прихильників.
Вони вже вірять у європейські цінності та можуть не завжди усвідомлювати, що їхні цінності, взагалі-то, європейськими і є. Якщо білоруси кожен день не ходять під танки та не йдуть помирати на барикадах, то це не означає, що вони зламалися. Як тільки з'явиться можливість і під Лукашенком захитається крісло, буде видно справжніх білорусів.
Усе, що треба — це дочекатися такої нагоди, не втратити білоруських людей по дорозі, не дати їм розчаруватися в ідеях спротиву на тлі безкінечних репресій і тиску, підтримувати їх, допомагати повірити в себе, дати зрозуміти, що вони теж достойна та горда нація.