Повернення 10 цивільних громадян України з російського полону під час 53-го обміну полоненими розкрило системну практику захоплення мирного населення окупованих територій. На відміну від військовослужбовців, цивільні особи не є предметом обміну в юридичному розумінні — це повернення людей, незаконно утримуваних поза межами правової системи.
Омбудсмен Дмитро Лубінець пояснив, що Україна не має юридичної бази для обміну цивільних осіб та прямих важелів впливу на Російську Федерацію щодо їх звільнення. Водночас за його оцінкою, у російському полоні перебувають приблизно 14 тисяч цивільних українців — масштаб, який експерти характеризують як геноцидну практику.
Російська уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова заявила про призупинення обмінів на кілька місяців, звинувачуючи Київ у «неправдивих вимогах». Офіс Лубінця 29 травня спростував ці твердження як такі, що не відповідають дійсності.
Системне поповнення списків полонених розпочалося задовго до повномасштабної війни. Аналітичний відділ громадської організації «Права Справа» отримав інформацію про нараду в окупованому Луганську 13 грудня 2017 року за участі ватажка бойовиків т.зв. «ЛНР» Плотницького. На засіданні обговорювалося збільшення кількості українських бранців за рахунок місцевих мешканців, налаштованих проукраїнськи.
28 грудня 2017 року організація повідомила спеціальні служби України про аналогічну нараду у т.зв. «міністерстві державної безпеки ЛНР». За повідомленнями, впродовж попередніх тижнів суттєво зросла кількість незаконних затримань місцевих мешканців за обвинуваченням у співпраці з українськими спецслужбами та ЗСУ. Затримано було від 13 до 15 осіб.
30 грудня 2017 року самопроголошений в.о. начальника управління «народної міліції ЛНР» М. Філіпоненко підтвердив проведення координаційної наради з керівниками силових структур. На засіданні обговорювалися питання протидії «підривній діяльності українських спецслужб» та розроблені пропозиції щодо їх нейтралізації.
Практичні результати цих рішень виявилися у затриманнях співробітників гуманітарної організації ACF (Рух проти голоду) в окупованому Луганську. Їм висунули звинувачення у співпраці з українськими спецслужбами. Згодом спецслужби бойовиків розширили практику, затримуючи людей майже без причини та засуджуючи на 12 років ув'язнення.
Хвилі масових арештів охопили обидва окуповані регіони. У Луганську затримували фанатів футбольного клубу «Зоря», у Донецьку — підлітків віком від 16 до 18 років. За інформацією місцевих джерел аналітичного відділу «Права Справа», на окупованих територіях нині проводяться масові облави, відновлені традиції 1930-х років, коли люди пишуть анонімки, а трудові колективи намагаються вираховувати у своїх лавах «зрадників».
Представник ГУР МОУ Андрій Юсов зауважив, що цивільні люди не мали б опинитися у жодному полоні. За його словами, сам факт утримання тисяч цивільних українців у російській неволі є кричущим масштабним воєнним злочином путінської Росії. За інформацією розвідки, багатьох цивільних бранців утримують поза межами правової системи, що унеможливлює перевірку умов утримання міжнародними інституціями.
З моменту повномасштабної війни Україна повернула 3 310 своїх громадян з російського полону, переважно військових, але також цивільних осіб. 28 червня українська сторона визволила 10 цивільних громадян. Серед них — заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, Олена Пех та Валерій Матюшенко, які перебували в полоні з 2017–2018 років, священники Української греко-католицької церкви Богдан Гелета та Іван Левицький, а також п'ятеро цивільних, захоплених на території Білорусі: Микола Швець, Наталія Захаренко, Павло Купрієнко, Людмила Гончаренко та Катерина Брюханова.
За інформацією ГУР, п'ятеро осіб, захоплених у Білорусі, утримувались незаконно. Їх звільнення стало результатом складної переговорної та дипломатичної роботи двостороннього діалогу. 25 червня Президент Володимир Зеленський повідомив про обмін за сприяння ОАЕ, під час якого повернулися 90 захисників. Звільнення цивільних 28 червня відбулося за посередництва Ватикану.
Військовий експерт Дмитро Снєгірьов наголошує, що при такому темпі повернення — орієнтовно по 10 осіб раз на пів року — процес може розтягнутися на роки, а то й затягнутися до нескінченності. Росія постійно поповнюватиме списки на обмін новими цивільними особами, як це робила раніше. Захоплення та утримання цивільних заручників, на його думку, є доказом геноцидного характеру російської війни проти України.