На Андріївському узвозі, 18 розгорнувся конфлікт, який показує, як медійні атаки можуть перешкодити порятунку історичної будівлі. Будинок, зведений у 1879–1880 роках за проєктом архітектора П. Спарро для колезького секретаря Я. Мощинського, а перебудований у 1891 році за проєктом А. Краусса, став об'єктом суперечок між інвестором, місцевою громадськістю та державними органами.
Пам'ятка архітектури другої половини XIX століття довгий час перебувала в занепаді. У радянський період тут розташовувались художні майстерні, які були важливим осередком мистецького життя столиці. Однак після виселення митців на початку 2000-х років будівля почала руйнуватись. У 2013–2014 роках обвалився дах, і споруда опинилась у критичному стані.
У січні 2024 року будинок придбала компанія ТОВ "Аквілест". За словами представника замовника Юрія, у лютому 2024 року було замовлено обстеження та дослідження, розроблений проєкт реставрації, а у тому ж місяці підписаний охоронний договір. Проєкт передбачав реставраційно-будівельні роботи без надбудов чи змін форми будинку, включаючи укріплення фундаментів і стін, реставрацію фасадів, відновлення благоустрою та інтер'єрів з максимальним збереженням історичних деталей. Особливу увагу планувалось приділити відновленню ліпного декору, реставрації вхідних дверей, огородження балконів та воріт. Ліпнину передбачалось реставрувати за зразками, а пошкоджені або втрачені елементи замінювати новими, виготовленими з гіпсових відливок за оригінальними шаблонами.
Проєкт пройшов усі необхідні етапи: експертизу, погодження, отримав дозвіл на реставраційні роботи. Оскільки законодавство прирівняло реставраційні роботи до містобудівних перетворень, про них повідомили ЮНЕСКО. Проєкт презентувався на засіданні консультативної Ради Департаменту охорони культурної спадщини, де був присутній Дмитро Перов, але він не висловив жодних питань.
Головний архітектор проєкту Микола Віхарєв, засновник архітектурного бюро VIHAREV Architects&Engineers, пояснив особливості роботи. За його словами, будівля опинилась у жахливому стані через роки простою і руйнації. Дерев'яні частини, елементи ліпнини та стелі потребували камерального відновлення у спеціалізованих лабораторіях реставраторів. Проєкт передбачав адаптацію будівлі під нові потреби, включаючи встановлення ліфту та підйомників для маломобільних категорій громадян та ветеранів-захисників. У майбутньому планувалось розташувати тут кафе, ресторан, місце відпочинку та музейний простір.
Однак замість підтримки реставраційна ініціатива стикнулась з критикою, ініційованою Дмитром Перовим. Він розгорнув у соцмережах медіакампанію, звинувачуючи забудовника у "знищенні інтер'єрів і автентичних деталей". Його Facebook-пост набрав десятки перепостів і спровокував хвилю обурення. За три дні дописи про "руйнування пам'ятки" розійшлись мережею більше ніж у сімдесяти перепостах різними медіа.
16 вересня 2025 року Департамент охорони культурної спадщини видав припис про зупинення робіт, попри всі наявні у замовника погодження та позитивні висновки експертизи.
Представник ТОВ "Аквілест" Юрій заперечив звинувачення. За його словами, інформація про знищення пам'ятки є вигаданою. Він зазначив, що будівля перебувала в аварійному стані з проваленим дахом і перекриттями. На другому поверсі не було несучих стін — вони були дерев'яними і за півтора століття згнили. Замовник змонтував протиаварійні конструкції, щоб уникнути подальшого руйнування.
Щодо конкретних елементів, про які писав Перов: дерев'яні частини, фрагменти ліпнини та огородження перебувають на відповідальному зберіганні або вже у лабораторіях на відновлювальних роботах. Так звана "веранда Мощинського", про яку говорив Перов, насправді була аварійними дерев'яними сходами, обшитими дошкою, які були добудовані пізніше за іншого власника. Їх зняли для досліджень, а придатні елементи планувалось використати у реставрованій будівлі.
Щодо конкретних елементів: ліпнину реставрує спеціалізована команда за допомогою 3D-моделювання, частину розеток вдалося зберегти. Двері реставрує "Центр консервації предметів археології". Піч була зруйнована, але проєктом передбачено її відтворення. Огородження балконів та воріт також буде реставровано. За роботами здійснюється авторський, технічний, науковий і архітектурний нагляд.
Директор "Центру консервації предметів археології" Тетяна Осінчук підтвердила, що між установою та замовником укладено договір на реставрацію дверей, роботи вже розпочались. Центр також займається вивченням стану металевих огороджень і воріт.
Відомий краєзнавець і дослідник громадської організації "Україна Інкогніта" Єгор Кравець критикує дії псевдоактивістів. За його словами, десятиліттями на Андріївському узвозі стояв і руйнувався будинок, поки не знайшовся інвестор, готовий вкласти чималі кошти у його порятунок. Проєкт передбачав очищення від фарби жовтої цегли без значних добудов чи перебудов. Однак "активісти" вигадали численні приводи і заблокували роботи. На думку експерта, саме через такі дії Київ втрачає історичну забудову, оскільки блокування проєктів відлякує інвесторів, і місто вкривається недобудовами, через що історичні будівлі швидше руйнуються.
Дмитро Перов неодноразово потрапляв у поле зору журналістів. Він позиціонує себе як "борець за культурну спадщину" та активно використовує соцмережі для поширення інформації про забудову та реставраційні процеси. Однак розслідування показали, що він діє за принципом "інформаційного тиску". СтопКор писав про ймовірні схеми, за якими він перешкоджав законній діяльності бізнесу, маніпулюючи темою збереження історичних об'єктів.
У червні 2025 року суд визнав звинувачення Перова проти виконроба Василя Дідуса наклепом та зобов'язав його спростувати неправдиву інформацію. У серпні 2025 року Перов потрапив у етичний скандал через напівоголоене відео з вечірки під час війни, яке широко обговорювалося в медіа та соціальних мережах.
Ситуація навколо будинку на Андріївському узвозі, 18 є показовою для Києва. З одного боку, суспільний контроль за реставраціями дійсно потрібен, оскільки він стримує недобросовісних забудовників. З іншого боку, використання фейків і перебільшень дискредитує саму ідею захисту культурної спадщини. У результаті страждають місто, громада і бізнес, який намагається інвестувати у збереження історичних будівель.
Замовник реставрації запрошує інвесторів придивитись до об'єкта. Він зазначив, що реставрація під час війни надзвичайно складна, але будівля має ожити, отримати актуальну функцію, а не стояти десятиліттями і руйнуватись. Сподіваємось, що столична влада й компетентні органи зможуть розібратися в ситуації, відновити реставраційні роботи відповідно до погодженого проєкту й не допустити подальшої руйнації пам'ятки. Важливо також, аби дії Перова та його однодумців отримали належну правову оцінку, та у майбутньому випадки безпідставного інформаційного тиску не гальмували відродження культурної спадщини Києва.