Станом на кінець березня 2020 року Україна перебувала на порозі масового спалаху COVID-19. На відміну від Італії та Іспанії, де система охорони здоров'я вже була перевантажена, вітчизняна ситуація залишалася загрозливою, але ще не катастрофічною. Проте експерти та аналітики «СтопКору» провели розрахунки, які показали потенційний дефіцит ліжкомісць у вітчизняних лікарнях на основі наявної інформації.
Проблема, яка вже виявилася у Франції, могла стати попередженням для України. Французька влада повідомила, що всі можливості перепрофілювання шпитальних ліжок у Паризькому регіоні вичерпані. У Лотарінгії лікарі змушені були застосувати медичне сортування, щоб визначити, кому з пацієнтів надати штучну вентиляцію легенів, а кому відмовити. У Паризькому регіоні перебували у стаціонарах понад сім тисяч хворих на коронавірусну інфекцію, з них більше трьохсот потребували лікування у палатах інтенсивної терапії з використанням апаратів ШВЛ.
Українські провінційні медичні заклади виявилися погано готовими приймати хворих на коронавірусну інфекцію. Це викликало питання: чи впорається українська система охорони здоров'я з навантаженням, подібним до французького? Які плани існували щодо розгортання додаткових ліжок? Чи вони були реалістичними та відповідали б вимогам щодо обладнання та дотримання протиепідемічного режиму? Навіть наявним місцям лікування хворих бракувало матеріально-технічного забезпечення.
На момент аналізу в Україні офіційно розгорнули приблизно шість тисяч ліжок для хворих на коронавірусну інфекцію — втричі менше, ніж припадало на одного хворого у Франції. За даними британських медиків, лише 20 відсотків хворих потребують стаціонарного лікування. Тривалість лікування становить вісім днів для неускладненого перебігу хвороби (15 відсотків пацієнтів) та 16 днів для складного (п'ять відсотків пацієнтів). Середня тривалість лікування складала десять днів.
З цих розрахунків випливало, що шість тисяч ліжок вистачить лише за умови, якщо щоденна кількість нових випадків у країні не перевищуватиме три тисячі на добу. Щоденна госпіталізація 600 пацієнтів заповнила б стаціонарні ліжка за 10 днів від початку виписування перших пацієнтів. Проте насправді дефіцит мав виникнути набагато раніше, оскільки захворюваність зростала нерівномірно в областях України.
Чернівецька та Тернопільська області стали західним осередком епідемії. Там розгорнули 208 та 195 спеціалізованих ліжок відповідно. За розрахунками експертів, цим областям забракне місць для хворих, коли щоденно буде приблизно по 100 нових випадків у кожній. Головний державний санітарний лікар України Віктор Ляшко 30 березня повідомив, що ці шість тисяч ліжок належать до «першої хвилі». За потреби ліжка в областях планували перепрофілювати, а загальну кількість збільшувати. Проте залишалося питання: чи будуть вони з необхідним обладнанням?
Призначити ліжка для ізоляції хворих пацієнтів було недостатньо. Тяжкі пацієнти вимагали інтенсивного лікування, зокрема з застосуванням апаратів штучної вентиляції легенів. Розвинуті країни вже відчули дефіцит лікарняних ліжок та обладнання. Мер Нью-Йорка 29 березня повідомив, що до 5 квітня місто вичерпає можливості стаціонарів у наданні медичної допомоги пацієнтам, зокрема з використанням ШВЛ. США мали змогу залучити шпитальний корабель на 1000 ліжок, який став на рейді Нью-Йорка.
У Франції з 21 тисячи стаціонарних ліжок майже чверть становили ліжка для інтенсивного лікування. Але у двох регіонах — Лотарінгії та Паризькому регіоні — місцевих ресурсів не вистачало. Французька влада шукала можливостей для обладнання лікарень більшою кількістю апаратів для ШВЛ. У французьких палатах інтенсивної терапії було понад п'ять тисяч апаратів ШВЛ. Через нестачу ліжок уряд ухвалив рішення евакуювати частину пацієнтів до інших регіонів, використовуючи спеціально пристосовані швидкісні потяги. Частину важких хворих, зокрема тих, які потребували ШВЛ, прийняла Німеччина, яка мала аномально велику кількість апаратів ШВЛ — 25 тисяч.
Велика Британія мала вдвічі менше хворих на коронавірусну інфекцію пацієнтів, ніж Франція, та вісім тисяч апаратів ШВЛ. Але країна терміново шукала додаткових можливостей. Британський уряд визначив, що потребує ще 30 тисяч апаратів, і уклав угоди про негайне постачання ще 20 тисяч. Наступного тижня у Великій Британії планували розгорнути ще вісім тисяч лікарняних ліжок і встановити додаткові 1,2 тисячи апаратів ШВЛ.
Інша можливість для інтенсивного лікування — портативні допоміжні дихальні апарати. Франція щорічно купувала щонайменше 20 тисяч таких апаратів лише в одного виробника Löwenstein Medical. Велика Британія оголосила, що команда фахівців з University College London та Mercedes Formula One розробила портативний дихальний апарат з позитивним тиском в легенях, який допомагав впоратися з дихальною недостатністю без наркозу і стаціонарних апаратів ШВЛ. Mercedes Formula One могла постачати одну тисячу таких апаратів на добу вже за тиждень після завершення клінічних випробувань.
Українська система охорони здоров'я стояла перед серйозними викликами. МОЗ мав лише 3500 апаратів ШВЛ на всю країну, частину з яких можна було використати для допомоги важким хворим на коронавірусну інфекцію. Проте цього могло бути замало, якщо кількість хворих збільшувалася б експоненційно. Портативні допоміжні дихальні апарати в Україні також були, але МОЗ не згадував про них і не наводив дані про їхню специфікацію, кількість і розподіл апаратів у регіонах. Припускалося, що їх було мало і їх не застосовуватимуть за українськими протоколами надання медичної допомоги.
Експерти робили невтішний висновок: якщо масштаби епідемії були б навіть утричі менші, ніж у Франції або у Великій Британії, Україні забракло б можливостей надавати якісну стаціонарну допомогу. Українцям могли б відмовити в ШВЛ навіть набагато раніше. По-перше, апарати ШВЛ розподілялися в країні нерівномірно. По-друге, захворюваність у різних регіонах була неоднорідною. На той момент існували два чітко окреслені центри епідемії в Україні — західний та центральний. Можна було очікувати, що насамперед цим регіонам бракуватиме можливостей, а в інших вони лишатимуться.
Питання, на які громадськість мала почути відповіді від Уряду в найближчі дні, були критичними: чи зможе держава знайти додаткові ресурси та обладнання до того, поки кількість хворих надто збільшиться? Та чи впорається влада України з перерозподілом ресурсів усередині країни під час пікових навантажень? Щоб незабаром не отримати «українську Ломбардію», держава мала реагувати на загрози усвідомлено та проактивно.