Коли глобальна кількість інфікованих коронавірусом перетнула мільйонну позначку, в окремих регіонах світу почали з'являтися перші ознаки успіху. Австралія, Чехія та Словаччина продемонстрували, що спалах можна контролювати, тоді як Італія та Іспанія опинилися в розпалі гуманітарної кризи. Команда аналітиків "СтопКору" розпочала дослідження причин цих різних траєкторій, щоб зрозуміти, які уроки може засвоїти Україна.
За даними ВООЗ, у трьох успішних країнах темпи нових випадків захворювання почали знижуватися або стабілізуватися, тоді як в італійських та іспанських регіонах спостерігалося вибухоподібне зростання. Україна мала певні епідеміологічні паралелі з Чехією та Словаччиною: вірус потрапив до всіх трьох країн з Західної Європи, а темпи поширення на ранніх етапах були схожими. Однак спалах в Україні почався пізніше, що надавало можливість виявити та застосувати чинники, які спрацювали в інших державах.
Дослідники умовно визначили початок спалаху як момент, коли кількість нових хворих за добу досягла щонайменше 40 осіб. На цій основі вони порівняли динаміку в двох групах країн. У першій групі — Італія та Іспанія — спостерігалося катастрофічне зростання на п'ятий-десятий день від початку спалаху, коли темп поширення в окремі дні перевищував 50–80 відсотків. Друга група — Австралія, Чехія та Словаччина — демонстрували стійке зниження темпів зростання від самого початку.
Це різко контрастувало з італійським та іспанським сценаріями. Якщо дозволити 30–40-відсоткове середньодобове зростання нових випадків протягом п'яти днів, це призводить до вибухового поширення, яке виснажує всі ресурси системи охорони здоров'я. Навіть коли Італія та Іспанія зменшили темпи до 20 відсотків на десятий день, було вже занадто пізно.
Пояснення цьому криється в біології вірусу. Інкубаційний період COVID-19 становить 2–14 днів, у середньому п'ять днів. Стрімке зростання на п'ятий день — це результат прихованого інфікування великої кількості людей від перших пацієнтів, ще до того, як країни помітили проблему та запровадили заходи.
Італія оголосила карантин у 11 муніципалітетах на півдні 22 лютого, у день, коли почався спалах. Проте професор Massimo Galli з "Luigi Sacco Hospital" у Мілані вважає, що вірус циркулював на півночі Італії набагато раніше, а діагностика та тестування запізнилися. Крім того, італійці не сприйняли ситуацію серйозно: подорожували небезпечними регіонами, влаштовували пікніки та не дотримувалися дистанції. Мер Мілану Бепе Сала поширив відео, на якому люди обіймалися, їли у ресторанах та прогулювалися парками. Лише 8 березня, через два тижні після спалаху, уряд повністю перекрив адміністративні кордони північних територій.
Іспанія стикнулася з подібною проблемою, але з гіршими наслідками. Перші випадки реєструвалися після 31 січня, але протягом довгої прихованої фази вірус проник у багато регіонів. Коли спалах почався 5 березня, швидкість розповсюдження навіть перевершила італійський темп. Загальнонаціональний карантин запровадили лише 14 березня, на дев'ятий день від початку спалаху. Населення Іспанії на 14 мільйонів менше, ніж в Італії, але кількість інфікованих стала найбільшою в Європі — приблизно 130 тисяч осіб. Станом на 6 квітня від наслідків коронавірусної хвороби померло 12,4 тисячі іспанців.
Дослідження показало, що вирішальну роль у сценарії поширення епідемії відіграють саме своєчасні профілактичні заходи. Італія та Іспанія запровадили обмеження із суттєвим запізненням, тоді як успішні країни діяли швидше. Питання, чи зможе Україна уникнути гіркого досвіду південноєвропейських держав, залишалося відкритим. Детальний аналіз заходів, які спрацювали в Австралії, Чехії та Словаччині, мав стати предметом подальших матеріалів серії.