Археологічні дослідження середини XX століття засвідчили винятковість Хотівського городища. Розташоване на північно-західній частині території, яка займає понад 30 гектарів і захищена земляними валами, це поселення скіфів зберігало сліди життя наших далеких предків. Під час розкопок 1947–1948 років радянські вчені виявили тут численні історичні артефакти, що дало підставу надати ділянці охоронний статус з відповідним паспортом.
У 1979 році межі пам'ятки були офіційно закріплені, а розпорядженням Київської міської державної адміністрації 2002 року уточнені. Однак незабаром ситуація кардинально змінилася. Заступник директора Інституту археології НАН України Гліб Івакін згадує, що до інституту надійшла дивна прохання змінити охоронні зони городища, причому зробити їх у середині заповідної території.
У 2008 році державний акт офіційно зменшив історичну площу городища вдвічі. Решту землі Хотівська сільрада негайно розподілила між п'ятьма кооперативами, виділивши їм близько 13 гектарів абсолютно безкоштовно. Це рішення стало початком складної схеми, яка залучила людей з впливовими прізвищами та значними фінансовими ресурсами.
Кооперативи, на які виводилися цінні хотівські землі, офіційно реєструвалися за адресою в селі Григорівка, вулиця Леніна (нині Героїв Майдану), 13. Один з них, розташований у Трипіллі на вулиці Риболовецькій, 1, за документами прописаний у музеї, який нині закритий. Причини закриття залишаються невідомими навіть для місцевих жителів.
Тетяна Нікольнікова, яка нині мешкає в Києві, в один день — 29 травня 2009 року — увійшла до складу одразу двох кооперативів: «Козацька долина» і «Велесове городище». На запитання журналістів про те, чи вона сама бажала отримати земельну ділянку, вона відповіла, що її попросили стати засновником, але назвати того, хто це просив, відмовилася.
Кооператив «Велесове городище» отримав від сільради майже 3 гектари городища безкоштовно. При цьому на момент його заснування членами були лише троє людей — по гектару з лишнім на кожного. Київський юрист Олександр Дядюк, який займається боротьбою з незаконними забудовами, назвав цю схему абсолютно незаконною, оскільки вона суперечить Житловому кодексу, примірному статуту кооперативів та іншим нормативним актам.
Дядюк намагався розслідувати цю схему, але зіткнувся з традиційною бюрократичною стіною. Чиновники надсилали банальні відписки про те, що земельна ділянка надана Державному підприємству «Хотів» для обслуговування території пам'ятки. Юрист висловив гіркі висновки про корупцію в державних структурах, зазначивши, що продажними виявилися не лише прокурори й судді, але й науковці та діячі культури.
Журналісти розпочали власне розслідування з офіційного листування з органами влади. Після кількамісячної переписки їм вдалося отримати копії договорів купівлі-продажу від Хотівської сільради. Виявилося, що земля у кооперативів пробула недовго. Протягом кількох років ділянки дрібнили та перепродавали, поки вони не опинилися в руках трьох нових власників.
Першим з них став Віктор Поліщук — власник мережі гіпермаркетів електроніки «Ельдорадо» та банку «Михайлівський», який після революції гідності активно поглинав інші фінансові структури. Другою власницею стала Лілія Різва, дружина Поліщука, управителька торгово-розважального центру «Гулівер» у Києві. За інформацією ЗМІ, вона є племінницею дружини російського прем'єра Дмитра Медведєва Світлани.
Шматки городища, які опинилися в руках Поліщука та Різви, обнесено парканом. Будівництво на цій території не ведеться. Натомість активно забудовується третій і головний фігурант цієї історії — Юрій Косюк, один з найбагатших українців, власник «Миронівського хлібопродукту», що випускає продукцію під брендом «Наша Ряба». Косюк обіймав посаду екс-заступника голови Адміністрації Петра Порошенка і нині є його радником.
Маєток, який облаштовує Косюк, відповідає його статусу. Масштаби будівлі нагадують велетенський храм чи палац. Будівництво йде повним ходом. Журналістам довелося з великими труднощами пробиватися до будинку-монстра та менших прибудов, які нині розташовані на землі, придбаній Косюком у «хотівських» кооперативів.
На території будівництва журналістів зустріли охоронці, які представилися службою безпеки об'єкту. На запитання про те, чому забороняється знімати на території археологічного заповідника, охоронці не дали чіткої відповіді.
У своєму коментарі Косюк стверджував, що будівництво ведеться в прірві і не має жодного відношення до городища. За його словами, існує чітке розділення території, позначене червоною лінією, яка проходить по дорозі. Він наголошував, що якби це була історична пам'ятка, йому ніхто б не дав дозволу на будівництво. Косюк також пояснював, що придбав кооперативи і став їх засновником, а будівництво необхідне через проблеми з наркоманами, які проникають на територію через забір.
У Косюка вже є чималий будинок у Гостомелі, іншій пристоличній зоні. Залишається невясним, що саме будується в Хотові — житловий будинок чи заміський клуб для відпочинку.
Еколог Олексій Василюк висловив занепокоєння щодо втрати історичної спадщини. На його думку, цю спадщину неможливо відновити. Навіть якщо влада змінитися настільки, що всі порушники будуть покарані, людство більше ніколи не зрозуміє, куди ділася та земля, і не зможе перебрати її постфактум, щоб можливо знайти якусь пам'ятку.
Історичну ділянку вже втрачено назавжди. Хоча у 2013 році органи влади ще раз замислилися над межами пам'ятки і збільшили охоронну зону. На схему внесли будинок-монстр, офіційно назвавши його «дисонуючою забудовою». Проте це не зупинило будівництво на території скіфського городища, яке мало б залишитися для майбутніх поколінь.