Миколаївська 79-та окрема десантно-штурмова бригада займає оборонну лінію на Курахівському напрямку, де російські військові здійснюють постійні штурми з використанням великої кількості техніки та живої сили. Незважаючи на інтенсивність ворожих атак, українські десантники не лише відбивають наступи, а й беруть окупантів у полон.
Десантник з позивним «Фран», який служить з 2016 року, описує поточну ситуацію на передовій. За його словами, російські військові мають значну чисельну перевагу, хоча їхня техніка вже значною мірою знищена. «Штурмує постійно, намагається штурмувати. Техніки в них вже немає, штурмують малими піхотними групами. Набили кучу їхньої техніки, кучу їхньої піхоти і на цьому все закінчилось», — розповідає боєць. Нещодавно українські позиції витримали найбільший за весь період війни ворожий штурм, під час якого окупанти задіяли 57 одиниць техніки.
Одна з недавніх операцій демонструє готовність бійців ризикувати заради порятунку полонених. Військовий з позивним «Добрий» разом з побратимами отримав наказ перейти на іншу позицію та евакуювати поціленого російського військовослужбовця. Полонений мав поранення в ногу. Під час руху через небезпечну ділянку, де розташовувався міст, українці намагалися мінімізувати ризики, готуючи полоненого до швидкого переміщення. «Поступила команда від командного пункту, щоб перейти на іншу позицію і забрати полоненого», — розповідає «Добрий».
Піхотинець Богдан, якому 21 рік, добровільно прийшов на фронт рік тому за контрактом. Він брав участь у боях за Лиман, Кліщіївку, був поблизу Курської області. Під час евакуації полоненого його група зазнала обстрілу. «Нас обстрілювати по дорозі, десь у 20 метрах прилетіло, але нам пощастило. Ризикували своїм життям, що вели його. Вивели, щоб повернути наших полонених», — розповідає молодий боєць.
Росіянин Алєксандр, якого взяли в полон, розповів про обставини своєї здачі. За його словами, він прийшов до українських позицій через спрагу. «Прийшов, бо води хотів. Води хочу, а я чую, що у сусідній будівлі розмовляє хтось. Підійшов. Взяв і сам до них підійшов», — описує окупант. Коли він наблизився, українці наказали йому піднести руки, обшукали його, але не чинили насильства. Йому дали води та відвели на позицію.
«Фран» розповідає, як вони натрапили на цього полоненого. За його словами, російські військові прибули на бойовій машині піхоти, але українці знищили машину. Троє окупантів залишилися в розбитому гаражі без води та їжі протягом чотирьох днів. Один з них вирішив пошукати воду та натрапив на українців. «Спитали, чи є ще. Сказав, що є… За останні кілька тижнів взяли в полон 5-6 окупантів», — каже десантник.
Полонений розповідає про своє поранення та те, як його залишили товариші. «Я поранений, бачите, тут палка стирчить. Мене на штурм кинули. Своїм по рації говорив, щоб забрати. А вони кажуть: «Не можемо заїхати, забирати не будемо». Кинули там: «помирай, повзи сам, як хочеш»», — говорить він. Після контузії від вибуху він вирішив здатися.
Окупант розповідає про обставини, які змусили його воювати. За його словами, у Росії йому дали вибір: або семирічний тюремний термін, або підписання контракту. «Воювати змусили… або посадять у тюрму. А в мене строк. Каже: «Або 7 років тут, або це підписуй». І з міліції у військкомат притягнули, змусили підписатися і сюди потрапив», — розповідає полонений. Він служить в Україні близько року, на Курахівському напрямку — з липня.
Полонений описує, як його з товаришами привезли на бойовій машині піхоти. «Ми просто м'ясо, мене на «бесі» вивезли, викинули як щура і назад втекли. А нас зустріли… І все — мінометка свою справу зробила», — говорить він. Він сидів у підвалі два дні, потім ще чотири дні в ямі після того, як його засипало осколками. Полонений закликає інших не підписувати контракти, називаючи телевізійну пропаганду брехнею.
Під час розмови з українцями полонений дізнається про долю своїх товаришів. Шість осіб прибули на машині піхоти. Двоє загинули, двоє втекли в невідомому напрямку. Українець повідомляє йому, що ті двоє також загинули, і всього з цієї групи вижив лише він. «Тебе якщо по тєліку покажуть, то своїм передай, щоб здавались. Додому поїдете, якщо не можете втекти», — говорить український боєць. Полонений повторює своє жалкування: «Я краще б сидів. Я не знав про мишоловку цю».
Українці пропонують полоненому чай та печиво, демонструючи гуманне ставлення. Один з бійців жартує про каву та капучино. Коли хтось зауважує, що вони дбають про полоненого, це викликає позитивну реакцію.
На дронівській відеотрансляції видно вщент зруйнований населений пункт Катеринівка з численною розбитою технікою та воронками від снарядів. «Фран» рахує знищену ворожу техніку на записі. Він розповідає, що найновіша втрата сталася кілька днів тому, а решта техніки стояла там раніше.
Військовий описує тактику ворога: «Намагаються вони зайти в Катеринівку, і не на самий початок навіть. Вони стараються зайти вглиб. Заходять і займають кругову оборону. Я не розумію їхню тактику». Він також зауважує на проблему з мобільністю своєї бригади. «Стараємося заходити так, щоб не палитися, щоб швидко заходили. Не всі люди молоді, вони повільніше ідуть. Коли мужику 50 років, то він не буде бігти так, як 20-річний», — говорить «Фран».
Десантник з позивним «Яніс» підкреслює важливість дронівського спостереження для оборони. «Намагаються робити якісь прориви, теж свої штурмові групи посилають, але в нас контролюється добре нашими хлопцями, по цьому ми кожну їхню атаку відбиваємо. Якби не було з дрона спостереження, то було б дуже важко», — каже він. Він розповідає про випадки, коли російські військові приносили рюкзаки, заповнені вибухівкою, з метою закинути їх та відійти. Завдяки дронам українці знищували такі групи вчасно.
Артилерист Віктор зауважує, що саме 79-та бригада не дає ворогу просуватися, але російські військові настільки численні, що це складно. «Ви бачите зараз, з усіх щілин полізли, гади. Людей нам треба, мотивованих в арту. Ну, принаймні не завадили б. Не вистачає», — говорить він.
«Фран» додає, що молоді бійці — це те, чого критично не вистачає. «Мало молоді приходить, усі бояться. Двоє є мого віку, молоді. По всій Катеринівці оббігли, стільки задач виконали, вони як палки-виручалки», — розповідає він. Він зауважує, що деякі старші бійці не можуть виконувати завдання з такою ж інтенсивністю.
Богдан підтверджує критичну потребу в молодих військовослужбовцях. «Є хвилювання, але треба чітко дивитись, щоб ворог не проліз і не продавив наших позицій, якщо тримати, так не вистачає людей… Якби пішло більше людей від 18 до 25 років, я думаю фронт би міцніше тримався», — говорить 21-річний піхотинець.
«Добрий» додає, що потрібні люди та планування. «Потрібні люди і певне планування, бо так то легко, але важко не знати на скільки ми там днів. Це морально важкувато», — каже він, жартуючи про те, що іноді вони бачать птахів та фазанів, що робить перебування на позиції приємнішим.