Коли російська влада восени 2014 року переконувала кримчан голосувати на так званому «референдумі», вона обіцяла енергетичну самостійність півострова. Цей проект став однією з найбільших інфраструктурних фантазій окупованого регіону, поряд із транспортним мостом через Керченську протоку та установками для опріснення морської води.
Дмитро Медведєв, голова російського уряду, заявляв, що завдання влади полягає не лише в тому, щоб спрямовувати федеральні кошти в Крим, а й у створенні там джерел економічного зростання та залученні інвесторів. Однак реальність виявилася набагато складнішою.
До сьогодні енергетична система Криму залишається залежною від матерікової України. Власне кримське виробництво становить близько 200 МВт, тоді як споживання досягає 850 МВт, а під час пікових навантажень – 1,2 ГВт. Решта енергії надходить з України. Кримчани відчули це рік тому, коли Україна вимушено залишила півостров без електроенергії. На той момент єдиним кроком Росії стало завезення та розгортання мобільних газотурбінних електростанцій, але цей варіант виявився занадто дорогим та неефективним.
Сергій Аксьонов, самопроголошений голова кримського уряду, пояснював перебої в електропостачанні «ворожими диверсіями» та говорив про перевірку потужностей як про тренування перед «основним боєм». За даними російського сайту державних закупівель, на розгортання газотурбінних станцій, їхнє обслуговування та паливо витрачено понад 5 мільярдів рублів. Проте за річним звітом ВАТ МГТЕС Росії, кримські газотурбінні установки виробляють лише близько 600 мільйонів кВт/годин на рік, тоді як потреба Криму становить понад 5,7 мільярда кВт/годин.
Сергій Єгоров, самопроголошений міністр палива та енергетики Криму, розповідав про проведену тренування з розгортання всіх об'єктів генерації – теплових електростанцій, мобільних газотурбінних та дизельно-генераторних установок.
Цікава деталь: самі МГТЕС купують українську електроенергію через посередника «Крименерго» – контракти на суму близько 20 мільйонів рублів укладено до 2019 року. Однак наприкінці 2015 року закінчується термін дії угоди про постачання електроенергії до так званого «Кримського федерального округу». Це ставить перед Росією гостре питання про те, як Крим обійдеться без енергії з України. Медведєв визнав, що Росія продовжує співпрацю з партнерами в цій сфері на комерційних засадах, але має на меті досягти повної енергетичної незалежності.
Реалізація великих інфраструктурних проектів у Криму стала головним болем для Росії. Відступитися означає втратити обличчя, а реалізувати – перевірити на міцність економіку, яка страждає від санкцій, та власні можливості щодо заміни імпортних компонентів. Експерт з енергетики Сергій Дяченко вважає, що Росії буде вкрай складно інтегрувати кримську енергосистему в російську мережу.
За його словами, Росія не має досвіду будівництва мостів такого масштабу, як потребує Крим. Хоча скандинавські країни об'єднані морськими лініями з великими обсягами передачі енергії, там виникають серйозні технічні проблеми з вставками постійного струму, які потребують складного регулювання. Та сама ситуація чекатиме на Росію при будівництві енергомосту.
Пропагандистські російські ЗМІ постійно переконують, що будівництво енергомосту з Росії в Крим уже ведеться. Заступник міністра енергетики Росії повідомив, що його потужність становитиме 850 МВт, а до кінця 2015 року мала б працювати лінія потужністю 300 МВт. Однак Аксьонов озвучив іншу цифру – він обіцяв отримувати з Краснодарського краю лише 200 МВт, решту мали б виробляти нові електростанції, які планувалося побудувати в самому Криму. На будівництво двох нових електростанцій у бюджеті було закладено 25 мільярдів рублів.
Побудувати енергоміст – це не просто перекинути кабель через Керченську протоку. Проект потребує відповідної інфраструктури. Планувалось, що струм надходитиме від четвертого енергоблоку Ростовської АЕС, але його мали здати в експлуатацію лише у 2017 році. Щоб електроенергія дійшла до російської сторони Керченської протоки, необхідно розширити існуючі підстанції та побудувати нові. Крім того, за угодою між Україною та Росією, Керченська протока та Азовське море – це внутрішні води обох держав. Без згоди України будь-які роботи у протоці порушують міжнародне морське право і можуть призвести до нових санкцій проти Росії.
Дяченко пояснював, що всі роботи мають бути узгоджені з українською стороною. Це енергосистема України, і там неможливо нічого робити без узгодження з Укренерго. Російські компанії мали б отримати технічне завдання на присоединення від Укренерго до початку будівництва, оскільки це територія України, юрисдикція Укренерго та компанії ДТЕК, якій належить Крименерго.
Те, що ЗМІ видавали за фактичний початок будівництва, насправді більше нагадувало підготовку майданчика. Фотографії, зроблені в Керчі на початку липня, показували встановлення тимчасових опор для електромережі. Для справжнього початку будівництва не вистачало головного – факту закупівлі цих робіт.
Перший тендер на будівництво енергомосту оголосили в листопаді 2014 року на суму 13 мільярдів рублів, ще 6 мільйонів рублів хотіли витратити на оцінку інвестиційного проекту. Однак обидві закупівлі скасували без пояснень.
Натомість у липні того року провели іншу закупівлю на неконкурентних засадах – на 47 мільярдів рублів у одного постачальника, чиє ім'я не розкривалось. Документація цього тендеру взагалі не була оприлюднена. Відомо лише, що закупівля охоплювала весь цикл робіт – від проектування до будівництва енергомережі до Криму, а замовником виступало Російське енергетичне агентство, з яким Мінтопенерго уклав державний контракт.
Дяченко називав це «потьомкінською селищем», оскільки серйозний проект неможливо починати без проектних робіт, узгодження технічної документації та технічного завдання на присоединення до енергосистеми. Крім того, для проекту такого масштабу потрібні не просто гроші, а й реальна можливість його реалізації. І навіть якщо енергоміст буде побудований, це не вирішить проблему енергетичної незалежності Криму.
За повідомленнями Мінтопенерго Росії, у Криму планувалось побудувати дві нові електростанції – у Сімферополі та Севастополі, а також модернізувати теплові електростанції у Саках та Керчі, щоб збільшити виробництво електроенергії на самому півострові. З цим завданням Росія, яка страждає від санкцій, могла спробувати впоратися, але лише за старими технологіями.
Тарас Целий, заступник голови правління «Крим ТЕЦ», стверджував, що будівництво передбачає виключно імпортозамінні технології – вітчизняних виробників, що виключає можливість введення санкцій на обладнання. За його словами, цей шлях розроблявся довго, і питання було вирішено повністю.
Підсумовуючи, якщо Росія й збудує справжній енергоміст до Криму, то це станеться не раніше як за три-п'ять років, і за умови наявності коштів та відсутності санкцій. До того часу спостерігатимуться енергетичні «потьомкінські села», спроби збільшити генерацію на самому півострові та тиск на Україну для продовження контракту на постачання електроенергії до так званого «Кримського федерального округу».
Матеріал підготовлено Сергієм Мокрушиним для Кримського центру журналістських розслідувань проекту «Слідство.Інфо».