Понад сто тисяч військових та правоохоронців отримали офіційний статус учасника антитерористичної операції на сході України. Проте шляхи, якими вони заслужили цей статус, виявилися різними. Деякі проводили місяці в гарячих точках, інші ж з'являлися в зоні АТО на кілька днів.
Працівник УБОЗу Київської області, який служив у Краматорську понад півроку, розповідає про розділення людей у зоні конфлікту на дві категорії. «Люди там діляться на два види. Ті, хто прийшов захищати батьківщину, і ті, хто прийшов захищати свої інтереси», – говорить він, приховуючи своє обличчя. За його словами, багато хто їде туди виключно для отримання статусу учасника бойових дій, який надає чимало привілеїв. Для деяких це також стає найпростішим способом уникнути люстрації, особливо серед кадрів, які працювали за часів режиму Януковича.
У центрі цього розслідування – керівництво Українського Бюро Інтерполу. Генерал-майор міліції Василь Неволя очолює цю установу з 2008 року без перерв. Його заступники – полковник міліції Іван Ожелівський та Михайло Бахмутченко – працюють з ним з того ж часу. Згідно з Законом України «Про очищення влади», ці посадовці автоматично підпадають під люстрацію відповідно до пункту 6 статті 2 та пункту 7 статті 3.
Наприкінці 2014 року керівництво Інтерполу організовує для себе виїзд у зону АТО. Документи оформлюються ретельно, щоб усе виглядало офіційно. Наказ про відрядження Василя Неволи датований 19 вересня 2014 року на чотири доби до Краматорського міськвідділу міліції та Сєвєродонецького міськвідділу. Службовий автомобіль – «Фольксваґен Пасат». Два тижні пізніше, 6 жовтня, видаються накази про відрядження Ожелівського та Бахмутченка в ті ж самі райвідділи на той же період.
Працівник ГУБОЗу МВС України, який просив змінити йому голос і приховати обличчя, висловлює свою оцінку: «Їхня мета була одна – уникнути люстрації, все. Допомогти країні, знайти терориста, захистити батьківщину – сумніваюся, що у них була така мета». Він теж служив у Краматорську і впевнений, що за півроку служби в гарячій точці генерал-майора Неволю не бачив жодного разу. «На нарадах, інструктажах, де видавалися бойові завдання, його не було. Приїхав, що він там робив, чим займався – мені невідомо. Наскільки я знаю, жодних бойових завдань він не виконував», – розповідає він.
Відстань від Києва до Краматорська в один бік займає не менше десяти годин їзди на автомобілі. Таким чином, загальний час перебування цих посадовців у зоні АТО становив не більше семидесяти двох годин, і це у двох райвідділах міліції. У вересні-жовтні 2014 року, до початку важких боїв у Дебальцеві, у Краматорську та Сєвєродонецьку було порівняно спокійно.
Ексклюзивні документи, отримані розслідуванням, показують, що поїздка інтерполівців – не службова необхідність. У рапортах Неволи та його заступників зазначена мета відрядження: ознайомлення з резонансними кримінальними справами та робочі зустрічі. Законних підстав претендувати на статус учасника бойових дій у них не було. Вони не брали безпосередньої участі в АТО, їхні виїзди не передбачали захист незалежності чи територіальної цілісності України.
Бійці АТО обурюються таким положенням. «Туристи, їх по-іншому не назвеш. Приїхали, відзначилися, отримали документи. Несправедливо, скажімо так. Це плювок тим хлопцям, тим сім'ям, які втратили синів, батьків, братів», – говорить один з них. Інший додає: «Те, що вони там високопосадовці, не дає їм права, приховуючись за спинами справжніх бійців, які віддають своє життя та здоров'я за країну, отримувати статус учасника, уникаючи таким чином заслуженої пенсії». Третій висловлює своє обурення: «Образливо, дійсно образливо, тому що є хлопці, які гідні і тих нагород, і статусу учасника бойових дій. Вони прийшли захищати батьківщину, вони прийшли туди не для галочки, не для корочки, а пішли за совістю. А у цих людей совісті немає».
Розслідування намагається отримати коментарі від самих «туристів». Журналісти чекають під управлінням Українського бюро Інтерполу з ранку. Першим вони зустрічають Івана Ожелівського.
«Пане Іване, журналісти «Слідства.Інфо». Скажіть, будь ласка, ви їздили в АТО, щоб уникнути люстрації?» – запитують вони.
«Хм, це ви спеціально і з-за мене? Ні-ні», – відповідає він.
«Можна запитання? Для чого ви їздили в АТО? Це ж було там тільки три доби?» – продовжують журналісти.
Високопосадовцю запитання не подобаються. Він одразу тікає. Колега Ожелівського Михайло Бахмутченко перебуває у відпустці. Їхній начальник Василь Неволя досі не заходить у будівлю. На годиннику 9:30, і пана Василя Неволи досі немає на робочому місці. Очевидно, його заступник вже попередив керівника про приїзд журналістів.
Розслідувачі вирішують поговорити з керівником Українського бюро Інтерполу телефоном.
«А можна з вами поговорити щодо вашої поїздки в АТО? Ми вас чекаємо на Богомольця, 10, але вас досі немає на роботі», – запитують вони.
«Як це немає на роботі? Я з восьмої години на роботі і зараз я зайнятий. Проводжу нараду. Бажано домовлятися у встановленому порядку через департамент комунікацій», – відповідає Неволя.
Переговори з Василем Неволею та департаментом комунікацій МВС України виявляються довгими й виснажливими. Результат розчаровує: новоспечені учасники бойових дій з верхівки Українського Інтерполу інтерв'ю так і не дають. Хоча розслідувачі ще сподіваються на їхню відповідь.
Керівник Українського бюро Інтерполу та його заступники – далеко не єдині, кого можна запідозрити у воєнному туризмі. Явище набуло такого масового характеру, що настав час покласти йому край. І це вже питання справедливості.