У лютому 2014 року, коли президент Віктор Янукович залишав Київ, одночасно з ним зникав і виконувач обов'язків міністра оборони Павло Лебедєв. Офіційно він пояснював свою відсутність сімейними обставинами та стверджував, що отримав дозвіл президента на двохденну відпустку. Насправді ж він прямував до Севастополя, де перебував саме в той час, коли 23 лютого у місті відбувався багатотисячний мітинг за участі перевдягнених російських військових, який завершився захопленням влади.
Публіцист Юрій Бутусов вказує на те, що ще до цих подій, у 2013 році, під керівництвом Лебедєва відбулося масове скорочення розвідувальних підрозділів, частин зв'язку та інженерного забезпечення. За його оцінкою, якби вибори відбулися у 2015 році за Януковича, армія взагалі не могла б бути відновлена. Лебедєв залишив після себе розвалену і розкрадену військову структуру, фактично неспроможну чинити опір окупанту.
Конкретна роль екс-міністра в подіях Майдану та причетність до російської спецоперації з анексії Криму досі офіційно не встановлена. На запит видання «Слідство.інфо» Генеральна прокуратура проігнорувала це питання. Розслідування у кримінальному провадженні, відкритому ГПУ у квітні 2013 року щодо дій колишніх міністрів оборони та начальників Генштабу, які могли призвести до зниження обороноздатності держави, досі не завершено. Підозрюваних у справі немає, а досудове розслідування ще тривається.
На конкретне питання про допит Павла Лебедєва у рамках розслідування Генпрокуратура дала красномовну відповідь: колишній міністр оборони не допитувався, оскільки перебуває за межами країни. Таким чином, окупований Севастополь, де Лебедєв після анексії Криму встиг побувати у міських депутатах, веде бізнес і розкошує у палаці над морем, розглядається як закордон. Це позбавляє можливості викликати його на допит та оголосити у розшук, як це робилося щодо інших утікачів-фігурантів справ.
Екс-голова СБУ Валентин Наливайченко робив гучні заяви про те, що утікачі будуть доставлені в український суд, але способу це здійснити досі не знайшли. Журналісти припускають, що його й не шукали особливо активно. Інакше б розгалужений бізнес Павла Лебедєва, частково оформлений на його дружину та старшу доньку через афільовані українські та офшорні компанії, привернув увагу правоохоронців.
Юрій Бутусов характеризує Лебедєва як реального олігарха, який накопичив величезні статки у найрізноманітніших галузях бізнесу. У нього була велика кількість нерухомості та інших активів, якими він володіє досі – афільовано або навіть безпосередньо на території України. Журналіст Юрій Ніколов порівнює ситуацію з активами Януковича: вони ніким не видяться, але існують. Точно відомо, що Лебедєв вкладався в землю, але куди подівся його капітал, конвертований у готівку, залишається невідомим.
У квітні цього року Генпрокуратура, відповідаючи на запит видання «Тиждень», повідомляла, що в межах кримінального провадження було призначено додаткову перевірку коштів, накопичених на рахунках Лебедєва та його близьких. Однак на запитання «Слідства.інфо» про результати цієї перевірки у ГПУ не відповіли.
Експерти пропонують кілька пояснень повної байдужості правоохоронців до активів екс-міністра. Юрій Бутусов вважає це прямою корупцією, за яку відповідають генеральні прокурори Махницький та Ярема, які не вживали навіть демонстративних мір для накладення арештів на майно. Альтернативна версія припускає, що Лебедєв міг сховатися під надійною парасолькою партнерства з мільярдером Леонідом Юрушевим, який тривалий час був спонсором виборчих кампаній прем'єра Арсенія Яценюка та його партійних проектів.
Юрій Ніколов припускає, що Лебедєв багато років був молодшим партнером Юрушева у його залізничному та автомобільному бізнесі, виконуючи роль управляючого партнера, тоді як Юрушев виглядав пасивним інвестором, який приймав рішення на вищому рівні.
«Слідство.Інфо» відстежило постмайданну долю найбільших компаній із сузір'я родинного бізнесу Лебедєвих. Майже усі вони залишаються діючими, хоча структуру власників дещо перетасували. Живими залишились і найнахабніші схеми розкрадання. Однією з них була схема розпилу 5 мільярдів гривень на поставку напіввагонів для Укрзалізниці від криворізького Дизельного заводу, контрольованого Юрушевим та Лебедєвим через фірму-прокладку «Прем'єр-лізинг», яку відносили до сімейного бізнесу Януковича.
Схема була простою: Дизельний завод мав виготовити для «Прем'єр-лізингу» 5 тисяч напіввагонів по 70 тисяч доларів кожен. Далі вони передавалися державному підприємству «Укрзалізниці» у лізинг уже майже за 120 тисяч доларів кожен. Маржа осідала у фірмі-прокладці. Закупівлі кінця 2014 року показали, що ціну завищили у чотири рази – насправді вагони можна було закупити у державного підприємства по 30 тисяч доларів за штуку.
Після Майдану прокладку зі схеми викинули. Укрзалізницю очолив Максим Бланк, відомий менеджер структур Леоніда Юрушева, а держпідприємство «Укрспецвагон», через яке йшло замовлення, – Андрій Анофрієв. Обидва раніше входили до керівництва Дизельного заводу, в якого замовляли ці вагони. Таким чином, керівники заводу та менеджери групи Юрушева-Лебедєва опинилися на чолі Укрзалізниці та всіх ключових точок, через які проходили гроші.
У січні 2015 року робітники Дизельного заводу у Кривому Розі – «курки, що несла золоті яйця» для учасників оборудки – не могли потрапити на роботу. Їм пропонували звільнятися без пояснення причин зупинки виробництва. Водночас вони спостерігали, як заводське обладнання і вагони просто вивозили з підприємства. За свідченнями робітників, 12-13 числа люди бачили, як заходили довгі номери і виходили, вивозячи вагони без коліс.
Немає схеми – немає заводу. З листопада попереднього року ПАТ «Дизельний завод», головними акціонерами якого є інвестиційні фонди «Унібудінвест» Юрушева та «Стартап», а також дві компанії, зареєстровані на Британських островах і Кіпрі, впевнено ведуть до банкрутства. ТОВ «Трансінвест Холдинг», створене легендарними в історії вітчизняної корупції структурами – корпорацією Міжрегіональний промисловий союз та «Лемтранс», кінцевим бенефіціаром якого в держреєстрі вказаний Ринат Ахметов, подало позов про порушення справи. Завод заборгував «Трансінвесту» два мільйони гривень. При цьому прокладка «Прем'єр-лізинг» не сплатила Дизельному 58 мільйонів за поставлені вагони.
Непримітна будівля на Оскольській, 31 – адреса реєстрації сузір'я фірм Павла Лебедєва та його партнера Леоніда Юрушева. На будівлі табличка групи компаній, яку вони колись засновували – «Інтеркар груп». Сама будівля належить ще одній доньці екс-міністра оборони – Юлії Лебедєвій.
Більшість компаній, засновниками яких раніше були фірми з групи Лебедєва «Парангон», дружина екс-міністра Людмила або старша донька Альона, що носить прізвище колишнього чоловіка, сина генерала Шутова, упродовж півтора року переписали на інших. Переважно – на інвестиційний фонд «Стартап». Найбільший пакет його акцій, за даними SMIDA, – у кіпрської компанії «Тезерістен консалтинг лімітед». І «Стартап», і «Тезерістен консалтинг» – як червоні нитки афільованості активів. Вони – серед засновників ТОВ «Рубіжанський краситель», «Софія Інвест» та «Укркомплект плюс», який очолює Альона Шутова. Три компанії із цієї гілки є акціонерами багатостраждального «Дизельного заводу».
Ланцюжок, який пов'язує український та зареєстрований у Росії бізнес Павла Лебедєва у анексованому Севастополі, замикається панамською компанією «Мелігар бізнес корп.». Вона є одночасно співзасновником севастопольської керуючої компанії «Парангон» і київського ТОВ «Укркомплект плюс» на чолі з Альоною Шутовою. Вона ж є членом наглядової ради ПАТ «Свеський насосний завод». Логічно припустити, що саме вона представляє інтереси українського бізнесу сім'ї міністра-втікача.
На запитання про українські активи, які прямо чи опосередковано належать нині Павлу Лебедєву, Альоні та Людмилі Лебедєвій, Альона Шутова подякувала за інтерес до сім'ї та бізнесу екс-міністра оборони, однак зазначила, що не може бути корисною, оскільки не володіє необхідними даними для відповідей на поставлені питання.