Півроку тому голова Господарського суду Рівненської області Вадим Торчинюк відмовив журналістам увійти на виборні збори суддів. Він приховував інформацію з декларацій, не відповідав на питання про своє майно та контакти з народними депутатами. Після судового позову журналісти отримали пропозицію дружити. На зустрічі суддя намагався переконати їх, що за інших обставин міг би надати цікаву інформацію, якби вони пішли йому назустріч.
Вадим Торчинюк – не просто керівник суду, а людина з суттєвим капіталом. Разом з дружиною він має найбільші задекларовані у 2013–2014 роках статки серед голів обласних господарських судів України.
Майнова база сім'ї Торчинюків вражає своїм обсягом. Вони володіють дев'ятьма земельними ділянками загальною площею понад 27 гектарів, двома квартирами на 250 квадратних метрів, гаражами та іншою нерухомістю, включаючи об'єкти у Криму, загальною площею 430 квадратних метрів. У гаражах стоять дорогі автомобілі – позашляховик Мерседес G 350 вартістю орієнтовно 100 тисяч доларів та БМВ Х5 вартістю близько 50 тисяч доларів. На банківських рахунках сім'я має близько восьми мільйонів гривень заощаджень.
На запитання про такі статки суддя відповідав без сорому: він йшов у судді з цією декларацією і працює з нею досі, тому не бачить причин для стиснення.
Після призначення на посаду суддя почав будувати два будинки у престижному районі під Луцьком, але не задекларував частки у статутних фондах кількох підприємств. Крім того, він не вказав у декларації приватизовану історичну пам'ятку – занедбану споруду 18 століття біля Замку Любарта, яка належить його дружині. Місцеві чиновники кілька років не можуть знайти власника цієї пам'ятки місцевого значення, щоб притягнути його до відповідальності за руйнування об'єкта.
Суддя пояснює, що нерухомість була куплена з приватних рук, але не може пояснити, чому вона не потрапила до декларації. Він каже, що не готовий дати чітку відповідь, потрібно розібратися, хоча йому здається, що вона могла бути внесена раніше.
Історія успіху 42-річного судді-мільйонера почалася після закінчення індустріального інституту в Луцьку. У середині 1990-х молодий механік Вадим Торчинюк працював на державному підприємстві під керівництвом свого батька. У 2004 році він став юрисконсультом у фірмі, яка входила до Агропромислової групи «Пан Курчак» волинського мультимільйонера Сергія Мартиняка. Здобувши юридичну освіту, Торчинюк став начальником юридичного відділу іншої компанії з групи Мартиняка і навіть його бізнес-партнером.
Торчинюк та його дружина володіють частками у ТОВ «Фірма Любарт» та ТОВ «Офісно-торговий центр». Це робить його бізнес-партнером представників групи «Приват» Ігоря Коломойського, які пов'язані з іншим волинським мультимільйонером – тодішнім нардепом Ігорем Палицею.
У бізнес-історії Торчинюка є й темна сторінка. У 2006 році він мав 55 відсотків у фірмі «Самер». За версією прокуратури, компанія займалася імпортом автомобільних кузовів, які завозилися як деталі та збиралися на Волині у готові машини. У серпні 2006 року проти посадових осіб підприємства відкрили кримінальну справу за ухилення від сплати акцизного збору на суму 660 тисяч доларів. Менш ніж за місяць справу закрили, а потім підприємство переписали на інших людей.
Суддя пояснює цей період незаконним тиском прокуратури. Він говорить, що проводилися безпідставні обшуки, і він добре знає, як працює система та які бувають наслідки.
Ця історія не завадила Торчинюку стати суддею і не зашкодила його матеріальному становищу. У 2007 році він купив квартиру на 140 квадратних метрів у будинку, де жили прокурор та головний міліціонер Волині.
За три з половиною роки після закінчення юридичного факультету він без проблем склав суддівські іспити. У 2012 році за поданням Вищої Ради юстиції президент Віктор Янукович підписав указ про його призначення суддею. Рівненський адвокат Володимир Сокаль, який проходив процес схвалення у 2007 році, впевнений, що випадкові люди такий відбір не проходять.
Сокаль розповідає про свій досвід: він не вклав грошей, склав іспити, був оголошений переможцем конкурсу, але структура, яка не мала права скасовувати рішення про його перемогу, все одно це зробила. Адвокат порівнює суддівство з підприємницькою діяльністю, де за все доводиться платити – навіть за рішення, винесені згідно з законом. На його думку, судді таким чином повертають гроші, які витратили на те, щоб стати суддями.
Окрім непублічних свідчень кількох правників, які знають суддівську систему зсередини, включаючи Господарський суд Рівненської області, немає прямих доказів, що без хабара неможливо стати суддею. Проте виникає логічне питання: чому успішний бізнесмен-мільйонер кидає все і йде працювати суддею на зарплату в 13 тисяч гривень? Торчинюк пояснює це філософськи – за внутрішнім переконанням він вирішив, що це буде правильний крок.
На основі розмов зі знавцями суддівської системи та аналізу 16 справ, розглянутих у Господарському суді Рівненської області у 2012–2015 роках, можна припустити інші версії, чому бізнесмен-мільйонер міг стати суддею.
Перша версія – вигідна. Суддя має бізнес на підставних осіб, і його суддівський статус надає цьому бізнесу надійний захист. Журналісти знайшли чотири діючі фірми, засновником або вигодонабувачем яких є Торчинюк або його дружина.
Друга версія – ще вигідніша. Це зв'язок з чотирма волинськими мультимільйонерами, які були або й досі є нардепами. Окрім Ігоря Палиці з групи «Приват» та колишнього шефа й партнера Сергія Мартиняка, це нардепи-бізнесмени Степан Івахів та Ігор Єремєєв з групи компаній «Континіум».
Журналісти знайшли 16 судових рішень, вигідних компаніям «Континіуму», зареєстрованим на Рівненщині. Загальна сума позовних вимог кредиторів становила понад 3 мільярди 300 мільйонів гривень. Завдяки цим судовим рішенням ці гроші фактично залишилися у кишені «Континіуму».
Рішення виносилися різними суддями, але в період, коли Вадим Торчинюк став суддею, а через два роки – головою господарського суду.
За законом судді незалежні, і ні голова суду, ні їхні колеги не можуть впливати на їхні рішення. Проте реальність часто відрізняється від офіційної версії. На камеру суддя озвучує стандартну позицію: він впевнений, що стара система дійсно мала впливи, але вони поодинокі та не означають, що вся система прогнила.
Компаніям з групи «Континіум», які фігурують у судових позовах, дорікають у тому, що вони беруть мільйони або мільярди в борг і не повертають їх. Юрист Олександр Ткачук, експерт з питань банкрутства, розповідає про деталі таких схем.
Суть схеми полягає в тому, що недобросовісні позичальники або боржники, які беруть кредити в банках або мають зобов'язання перед іншими компаніями, використовують банкрутство підприємств для анулювання цих зобов'язань. Щоб кредитори не встигли стягнути борги, наприклад у поручителів, ліквідація має пройти без затримок. Для цього суддя призначає потрібного арбітражного керуючого, який діє якомога швидше. Таким чином, у схемі задіяні недобросовісні бізнесмени, арбітражники та судді, а страждають звичайні громадяни.
Ткачук наводить приклад: якщо десять підприємств взяли кредити у двадцяти банках на мільярди гривень, потім їх не повернули, занесли хабара до суду, ліквідували ці підприємства та сказали, що нічого не знають, то це результат фінансово-господарської діяльності. А якщо банкрутують самі банки, то страждають звичайні вкладники.
Вадим Торчинюк каже, що добре знає про такі схеми як правник і як бізнесмен. Він не називає їх нелегальними – це певні схеми, коли хтось ухиляється від податків, тікає від кредиторів, бере кредити і не повертає борги, проводить маніпуляції з нерухомістю. Юристи вчаться і придумують нові схеми, які потім проходять перевірку в суді. Торчинюк каже, що, маючи досвід у бізнесі, цікаво дивитися на це з іншої сторони.
Проте голова суду запевняє, що ніколи не сприяв таким схемам і категорично відхрещується від зв'язку з власниками «Континіуму». Він стверджує, що ніяким чином не впливав на них, не має відношення, не співпрацював і ніхто не наводив йому контактів.
Журналісти не встигли взяти коментар у Ігоря Єремєєва – він смертельно травмувався. Нардепи Сергій Мартиняк та Степан Івахів через своїх помічників відмовилися спілкуватися на цю тему, сказавши, що їм ніколи.
Тим часом у Господарському суді Рівненської області Фонд гарантування вкладів фізичних осіб намагається стягнути борги з фірм «Континіуму» на користь збанкрутілого банку «Форум». Щоб повернути гроші громадянам, потрібно забрати їх у фірм-боржників. Але якщо ці фірми отримають «потрібне» судове рішення, їм не доведеться повертати майже мільярд гривень. Заплатить хтось інший.