Політичний проект «Наш край» можна розглядати як своєрідну комбінацію знайомих виборцям елементів. Його основу складають люди, пов'язані з «Партією регіонів», «Блоком Леоніда Черновецького» та традиційними господарськими колами. По суті, це переважно ті самі персоналії, які тепер виступають під новими гаслами та обіцянками.
Співголова партії Олександр Мазурчак, який раніше займав посаду заступника голови КМДА за часів Януковича Олександра Попова, пояснює стратегію формування партії так: «Ми вирішили створити свою власну партію, куди об'єднати господарників, людей справи, тих, які вже довели свою роботу і свою ефективність».
Питання про фінансування виборчої кампанії залишається актуальним. Мазурчак стверджує, що партія не має значних коштів і не може конкурувати з більш багатими проектами. За його словами, кожен член партії збирався йти на вибори за власні кошти, а потім ці ресурси були об'єднані. Однак другий співголова партії, екс-регіонал Олександр Фельдман, задекларував у 2014 році прибуток понад 30 мільйонів гривень, що дозволяє припустити наявність значних фінансових можливостей у керівництва партії.
Середовище кандидатів від «Нашого краю» складається з 204 осіб, які балотуються до Київської міської та обласної рад. Статистика показує, що кожен шостий кандидат – це тимчасово безробітні, пенсіонери або студенти. Решта представляють директорів, державних службовців, мерів міст, комунальних працівників, підприємців, науковців та силовиків.
Партія активно дистанціюється як від провладних структур, так і від опозиції. Мазурчак заявляє, що найбільшими противниками «Нашого краю» є «Блок Петра Порошенка» та «Опозиційний блок», які розглядають партію як серйозного конкурента.
Серед київських кандидатів виділяються кілька цікавих персоналій. Олександр Колесник, якому в липні виповнилося 18 років, має шанс стати наймолодшим учасником місцевих виборів. Студент Національного університету технології і дизайну вважає, що молоді активісти повинні спробувати себе у виборах. Він заявляє про готовність змінювати ситуацію та брати на себе відповідальність за покращення життя студентства.
Іншим кандидатом до Київської ради є 31-річний Сергій Бовсуновський, який займає посаду в.о. директора комунального підприємства «Житло-Сервіс». За даними соцмереж, він близький до екс-нардепа від «Партії регіонів» Максима Луцького, колишнього проректора НАУ та голови Солом'янської РДА. На запит про коментар Бовсуновський відмовився розмовляти без дозволу партійного керівництва.
Кандидат у мери Києва від «Нашого краю» Володимир Макеєнко має багатий політичний досвід. Він – нардеп шістьох скликань, а під час Революції Гідності тимчасово виконував обов'язки голови КМДА. За півтора місяця на цій посаді Макеєнко став відомий закриттям метро, його наступним відкриттям та емоційним відеозверненням до киян не рухатися в центр міста. Після революційних подій він відійшов від активної політичної діяльності.
Макеєнко позиціонує себе як досвідчений політик з 25-річною історією в цій сфері. Він стверджує, що був співавтором декларації про державний суверенітет України ще за часів Радянського Союзу. За його словами, все почалося з піднесення державного прапора над Київською міською адміністрацією.
Фінансовий стан потенційного мера вражає. За останньою публічною декларацією за 2013 рік, його сукупний дохід становив майже 9 мільйонів гривень. Він володіє кількома земельними ділянками, включаючи дві третини гектару в елітній частині Києва – Конча-Заспі. Серед його нерухомості – величезний будинок площею 600 квадратних метрів у Кореїзі під Ялтою.
Макеєнко пояснює джерела своїх доходів бізнесом. Він вказує на австралійську страхову компанію, засновником якої він є з першого дня її існування, яка функціонує вже 16 років. Крім того, він задіяний у компаніях, пов'язаних з офісними центрами.
Однак у його біографії виявляються цікаві деталі. У 2007 році Київська рада передала ділянку на Оболоні площею 16,5 гектарів фірмі «Архітектурно-будівельний альянс» для будівництва багатоповерхівок. Це рішення одразу викликало спротив місцевих мешканців і прокурорів, які фактично заблокували початок забудови. Компанія кілька разів змінювала своїх співвласників, і одним з них протягом певного періоду був саме Макеєнко.
Речення йде про землю на вулиці Прирічній поруч з Оболонською набережною. Активісти врешті-решт перемогли і змусили мерію розірвати договір оренди з забудовником. Макеєнко був серед засновників цієї компанії з жовтня 2009 року щонайменше до березня 2011 року, але під час розмови заперечував цей факт. Коли журналісти показали йому витяг з реєстру компанії з адресою його прописки на вулиці Суворова, він визнав, що це його адреса.
Мазурчак, коментуючи цю ситуацію, наголошує на важливості оцінювання членів партії за їхніми справами, а не словами, вважаючи це найкращою агітацією.
У лютому 2015 року члени громадської організації «Батальйонне братство» організували акцію протесту перед Адміністрацією президента проти розформування батальйону «Айдар». Самі «айдарівці» в цій акції участі не брали і її не підтримували.
Одним з лідерів цього руху був В'ячеслав Фурса, якого після подій під АП затримали за хуліганство. Тепер він – кандидат до Київської обласної ради від «Нашого краю». Фурса – підприємець з Вишгорода, колишній партнер екс-регіонала та нині безпартійного депутата Київської ради Вадима Столара. Партійні матеріали представляють його як бійця батальйону «Київська русь».
Керуючий батальйоном Андрій Янченко спростував цю інформацію. За його словами, Фурса служив у батальйоні за контрактом протягом двох-трьох тижнів у жовтні 2014 року, а потім поїхав балотуватися до Верховної Ради. Після невдачі на виборах він повернувся з наказом про відрядження до Генштабу, але більше в частині не з'являвся. Янченко зазначив, що коли Фурса балотувався в депутати, він написав про себе як про співорганізатора батальйону, на що командир батальйону висловив йому свою критику.
Попитки журналістів зв'язатися з Фурсою не увінчалися успіхом. Його представниця пообіцяла передати контакти, але зворотного зв'язку не було.
Справжньою несподіванкою в обласному списку партії став Петро Багрій, керівник компанії «Ганза». Він відомий антикорупційним активістам та громадським організаціям, які займаються питаннями державних закупівель ліків.
Дмитро Шерембей, член ради громадського контролю при НАБУ, характеризує Багрія як керівника групи численних фірм, орієнтованих на державні закупівлі. За його оцінкою, основна роль цих компаній полягає в корупції, на якій вони заробляли від 20 до 80 відсотків на кожній позиції.
За інформацією видання «Наші гроші», контрольовані Багрієм компанії фігурують у звіті парламентського комітету з охорони здоров'я за 2008 рік. Документ описує завищення цін на протитуберкульозні препарати у 2-3 рази, а в окремих випадках – у 20-22 рази порівняно з цінами на аналогічні препарати. Незважаючи на це, Багрій активно рекламує себе на Переяслав-Хмельниччині, де прагне потрапити до обласної ради, проводить зустрічі з виборцями та обіцяє значні покращення в медичній сфері.