Передвиборча кампанія до Миколаївської міської ради демонструє, що регіональна політична сцена залишається монополією давно відомих персоналій. Замість оновлення кадрів спостерігається перерозподіл впливових фігур між різними партійними структурами, кожна з яких намагається утримати контроль над бюджетними ресурсами та адміністративними важелями.
До боротьби за місця в раді залучилися 17 партійних проектів. Експертне середовище виділяє трьох основних претендентів на перемогу: Опозиційний блок, Відродження та Наш край. Характерною рисою цих структур є те, що вони укомплектовані колишніми представниками Партії регіонів та скандальними постатями, які раніше намагалися приховувати у списках. Нині ж вони позиціонуються як лідери своїх команд.
Аналітик Михайло Антоненко звертає увагу на те, що одіозні фігури стали обличчям партій. Зокрема, у Батьківщині першим номером списку значиться Олег Богомаз, відомий місцевий олігарх, а в Опозиційному блоці – Ігор Дятлов, колишній голова обласної ради.
Дятлов, прагнучи посісти посаду міського голови, сформував команду з кількох впливових осіб. До неї увійшли Ігор Копійка, Світлана Ласурія, Олександр Омельчук та Микола Паламарюк – всі вони мають репутацію, пов'язану з сумнівними справами. Кандидат критикує поточну владу, називаючи її хаосом, і обіцяє привести до міста справжнього лідера.
Підтримку команді Дятлова надали впливові фігури – олігарх Вадим Новінський та Юрій Бойко, колишній урядовець часів Януковича. Бойко наголошує на важливості того, щоб виборці оцінювали кандидатів не лише за прізвищем, а й за конкретними справами, які за ними стоять.
Під час правління Януковича Дятлову дозволялося майже все, тому він був готовий захищати свою сферу впливу від будь-яких загроз. У передвиборчому зверненні він порівнював групи людей, які приїжджають до міста з інших регіонів, з нацистами часів Другої світової війни, стверджуючи, що вони намагаються захопити адміністративні будівлі та запугати місцевих жителів.
Однак це звернення було розцінено як провокація, оскільки ніяких організованих груп такого характеру в Миколаєві не було. Міліція кваліфікувала заклики Дятлова як розпалювання міжнаціональної ворожнечі і розпочала кримінальне розслідування, яке тривало. У своїй агітаційній кампанії колишній очільник області активно використовує образ жертви нинішньої влади. Примітно, що одразу після падіння режиму Януковича саме Дятлов першим вимагав притягнути до відповідальності своїх колишніх керівників.
Під час кампанії з'явився ще один кандидат з ім'ям Ігор Дятлов, що викликало припущення про використання технологій подвійника. Голова осередку КВУ Олександр Ухмановський припускає, що сам Дятлов міг організувати цю акцію, оскільки вона збіглася в часі з його телевізійним виступом, де він скаржився на утиски.
Команда Дятлова складається з осіб з яскравою репутацією. Ігор Копійка відомий як активний лобіст земельних питань у міській раді. Його дружина Світлана Ласурія брала участь у оформленні найбільш скандальних угод мерії щодо розподілу земельних ділянок. Олександр Омельчук просуває проекти будівництва малих торговельних об'єктів, а Микола Паламарюк, колишній керівник лісного господарства області, був причетний до розпродажу земель лісогосподарських установ.
Проект Наш край став ще однією політичною силою, до якої масово перейшли колишні регіонали з місцевої еліти. Його виборчий список переповнений директорами освітніх закладів, медичних установ, комунальних підприємств та підрядчиків, які отримували бюджетне фінансування.
Антоненко зазначає, що більшість колишніх регіоналів, які нині перебувають при владі та прагнуть залишитися, сконцентрувалися саме в Нашому краї, який називають проектом президентської адміністрації.
Публічно Наш край позиціонує себе як альтернатива Опозиційному блоку. Команду до влади веде нинішній міський голова Юрій Гранатуров, якому вдалося встановити контакти з київськими колами. Голова громадської організації Денис Барашковський пояснює, що Гранатуров знайшов спільну мову з Володимиром Гройсманом, оскільки вони багато років працювали разом в асоціації міст України.
Хоча Гранатуров сам є колишнім регіоналом і представником традиційної школи управління, він позиціонує себе як інноваційний мер. Проте під його керівництвом збереглися всі схеми, які функціонували за попередньої влади, зокрема щодо архітектурних норм, транспорту та житлово-комунального господарства.
Передвиборча кампанія нинішнього мера ведеться за традиційними схемами з активним використанням адміністративного ресурсу. Гранатуров піариться на відремонтованих дорогах, нових дитячих та спортивних площадках, хоча всі ці об'єкти фінансувалися з міського бюджету.
Партія Батьківщина Юлії Тимошенко висунула на перший номер списку впливового місцевого олігарха Олега Богомаза, колишнього депутата міської ради. За чутками, він рідко перебуває в Миколаєві та Україні загалом. Під час своєї каденції він пропустив 80 відсотків засідань ради. Журналісти спробували з'ясувати у бізнесмена причини його участі у виборах, але розмова не відбулася. Богомаз відмовився спілкуватися без перевірки документів журналіста.
Богомаз завжди цікавився спортом, особливо футболом. Через компанію ПАТ Сігма-спорт він придбав найбільші речові ринки міста та футбольну базу, офіційно для спонсорування футбольного клубу Миколаїв. Однак після завершення приватизації цих об'єктів припинилося й спонсорування клубу.
Проблеми виникли й у пропрезидентської сили. Формування списку Блоку Петра Порошенка супроводжувалося постійними скандалами. Зрештою, список очолив Костянтин Картошкін, директор заводу Зоря-Машпроект. Раніше він керував севастопольським Севморзаводом, який належав президентові. Картошкін залишив у пам'яті миколаївців скандалом, пов'язаним з компанією Агроекспорт, яка на початку 2000-х років була одним з найбільших зернотрейдерів країни. Згодом компанія збанкрутувала, і її власник звинуватив у цьому фінансового директора Картошкіна.
Антоненко описує типовий сценарій формування списків: спочатку проводиться красива конференція з висуненням кандидата на посаду мера, потім виникають скандали, які потрапляють у ЗМІ, після чого організується повторна конференція, де кількох кандидатів переміщують по іншим округам, а деяких замінюють на нових людей.
Кандидати від провідних політичних сил регіону не надихають виборців. Вони більше нагадують команду людей, готових до розпилу ресурсів, які за першої ж можливості повернуться до старих схем розпорядження вже виснаженим матеріальним потенціалом міста.