Весною 2015 року українські міста отримали чудову новину. Німецька компанія «Інсіл» нібито готувалася інвестувати сотні мільйонів євро у будівництво сміттєсортувальних екотехнопарків. За розрахунками, такі об'єкти мали переробляти 275 тисяч тон відходів щорічно й створити нові робочі місця. Однак перевірка реєстрів викликала питання. Статутний капітал компанії становив лише 1 євро, а керівником був німецький піарник Клаус Хеннінґ Бек.
З часом з'ясувалося, що «Інсіл» не планував самостійно будувати об'єкти. Компанія позиціонувала себе посередником між іноземним інвестором та українськими містами. Серед них були чотири населені пункти, включаючи Дрогобич, де справа набула гучного розголосу.
Дрогобич розташований за 90 кілометрів від Львова. Місцева громада вирішила співпрацювати з «Інсілом» для розвитку міста. Органи влади виділили компанії майже 20 гектарів землі. Проте незабаром з'явилися перші тривожні сигнали. У документах замість німецької фірми фігурувала невідома «Інсіл Дрогобич».
«Тут була «Інсіл Дойчланд», а тут уже «Інсіл Дрогобич»,— зазначила Ольга Єлізарова з громадської організації «Воля України».
Слідче управління МВС Дрогобича розпочало два кримінальні провадження — за замах на підробку документів та перевищення службового становища. Правоохоронці намагалися встановити, хто й яким чином отримав земельну ділянку.
Державний реєстр розкрив суть схеми. На момент голосування депутатів міськради 10 травня про виділення землі підприємство під назвою «Інсіл Дрогобич» ще не існувало. Замість нього в реєстрі значилося ТОВ «Чегас» — фірма, яка займалася оптовою торгівлею харчами, напоями та тютюном, а не переробкою сміття.
«З'ясовано, що на момент голосування такої фірми, як ТОВ «Інсіл Дрогобич» не було,— підтвердив Назар Буфа, прокурор відділу нагляду управління прокуратури у Львівській області.
Назва «Інсіл Дрогобич» з'явилася пізніше з десятком нових видів діяльності, серед яких значилися сортування сміття й навіть будівництво. Власником «Чегасу» був відомий трускавецький лікар Олександр Чабаненко. На позачерговій сесії Дрогобицької міської ради він особисто закликав депутатів голосувати за виділення землі, робив це з такою наполегливістю, що тричі повторив одну й ту саму аргументацію.
«16 червня відкривається фінансування з їхнього представництва в Києві. Якщо ми не виділимо землю, то замість нас буде Полтава, яка й планувалася,— говорив він.
Однак 16 червня жодне місто не отримало фінансування від «Інсілу». Представництво компанії в Києві не існувало, а Полтава ніколи не входила до планів німців. Це легко можна було перевірити на сайті компанії. Чабаненко, зайнятий торгівлею, переробкою сміття, управлінням власного курорту та депутатськими обов'язками, не знайшов часу для розмови з журналістами. Після останніх місцевих виборів він знову пройшов до Львівської обласної ради.
Підприємство «Інсіл Дрогобич» отримало кількох власників. До них входили Олександр Чабаненко, комунальне підприємство «Комбінат міського господарства», швейцарська компанія «ІНСІЛЕКОПЛЮС СУЇС ГМБХ» та Клаус Хеннінґ Бек, засновник «Інсілу» в Німеччині.
Роман Корпан, начальник відділу економіки виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, назвав факт підміни документів звичайною неточністю. «Це звичайна неточність — одна фірма, друга фірма, материнська, дочірня,— пояснював він.
Секретар міської ради Тарас Метик, який підписував рішення, стверджував, що захищав інтереси громади й не цікавився кримінальними справами. Проте юристи розцінили такі дії як кримінальне правопорушення. «Це, безумовно, є підстава для кримінальної відповідальності,— зазначив юрист Назар Олексюк.
Внутрішня довідка Дрогобицького СБУ, отримана редакцією, вказувала на порушення земельного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 135 Земельного кодексу України, земельні торги мають проводитися виключно у формі аукціону. Однак дозвіл на виготовлення проекту відведення 19 гектарів землі було надано без проведення конкурсу.
На генеральному плані Дрогобича сектор М16, де розташовувалася виділена ділянка, був придатний як для промислової, так і для житлової забудови. Юрист Назар Олексюк пояснив, що під час виготовлення документації встановлюється, чи може там розташовуватися завод. Якщо генплан передбачає житлову забудову, є підстави для відмови. Однак замовник може запропонувати замість заводу будинок, і тоді вносяться зміни до ухвали.
Співзасновників «Інсіл Дрогобич» підбирали поспіхом. Одним з них став комунальний «Комбінат міського господарства». Його директор і депутат міської ради Андрій Янів, який голосував за виділення ділянки, визнав, що його просто поставили перед фактом. «Керівництво міста займалось цим, до нас поставили до відома вже в закінченні проекту, коли рішення виносилось на сесію,— розповідав він.
Щодо самої німецької компанії питань було не менше. Хто насправді був цей щедрий інвестор? Роман Корпан заявив, що це не має цікавити дрогобичан, і заборонив журналістам оприлюднювати деталі розмови. На його думку, громаді мало бути цікаво лише одне — чи надійдуть гроші.
Олександр Чабаненко перед депутатами виклав казкову версію походження коштів. «Входять інвестиціями, які підтримані державою Німеччина, в тому числі канцлер Меркель,— говорив він.
Олександр Шамайда, один із партнерів «Інсілу» в Нововолинську, висунув іншу версію. На його словах, українським сміттям зацікавилися арабські шейхи. Швейцарське підприємство з такою самою назвою було створено для того, щоб німцям отримати доступ до арабських коштів.
Однак походження обіцяних інвестицій залишалося загадкою навіть для прокуратури. Там активно розшукували оманливих «інвесторів», але не знаходили їх.
«Хто це? Ми дали доручення оперативним працівникам встановити їхнє місце знаходження,— говорив прокурор Назар Буфа.
Тим часом активісти намагалися знайти хоч якісь документи. У публічному доступі не було сертифікатів на технології «Інсілу» та дозволів на будівництво екотехнопарків. Не було й даних про нібито реалізовані проекти в Польщі та Косові, про які йшлося на сайті компанії без жодних посилань, адрес та фотографій.
«Ми постановили працювати з документами. Картинки й мультики — то все добре, але ми хочемо мати документи,— зазначив активіст Володимир Кондзьолка.
Олександр Шамайда виправдовувався, кажучи, що особисто ліцензій та дозволів не бачив, але повірив німцям на слово. За його словами, технологія в чистому вигляді ніде не була реалізована, що одночасно було застереженням і хорошою можливістю.
Поки всі шукали гроші та хоч якісь згадки про «Інсіл», компанія отримала ще чотири гектари землі у Нововолинську. Це питання лобіював Сергій Кошарук, заступник голови Волинської обласної державної адміністрації та директор швейцарської фірми «BMC AG Treuhand und Finanzberatung» — співвласника «ІНСІЛЕКОПЛЮС СУЇС ГМБХ», яка входила до засновників «Інсіл Дрогобич» та Нововолинського екотехнопарку.
Журналісти спробували зв'язатися з Олександром Приходьком, єдиним представником «Інсілу» в Україні, щоб ознайомитися з реалізованими проектами. Відповідь була дивною. Представник компанії повідомив, що спочатку потрібно узгодити це питання з місцевими адміністраціями та німецькою службою безпеки. Він також попередив, що журналісти не знайдуть жодних сенсацій, особливо корупційних, і просив не використовувати розмову як матеріал для статті чи передачі.
Українське сміття виявилося оповите таємницями, які так і не розкрилися.