Громадяни, які намагаються приватизувати земельну ділянку, переоформити її або внести зміни в документацію, часто стикаються з однією проблемою: необхідністю сплачувати за послуги, які, за законом, мають надаватися безоплатно. Київські земельні чиновники, схоже, мають власне розуміння того, як розпоряджатися інформацією про муніципальні землі.
Дмитро Калько, юрист та активіст громадської ініціативи «Fata Morgana: Марево про землю», багато років борється за те, щоб киян не перешкоджали у реалізації їхнього конституційного права на доступ до земельної інформації. За його словами, Департамент земельних ресурсів функціонує як бар'єр для громадян, які прагнуть отримати інформацію про землю або реалізувати свої законні права.
Щоб перевірити ці твердження, редакція вирішила провести власне розслідування. Журналісти звернулися до Департаменту земельних ресурсів під виглядом людей, які хочуть оформити земельну ділянку. У першому ж кабінеті їм видали бланк заяви та список необхідних документів. На першому місці в цьому переліку стояли графічні матеріали – два витяги з міського земельного та містобудівного кадастрів.
Перший витяг можна замовити поверхом вище, де розташоване комунальне підприємство «Київський інститут земельних відносин», яке підпорядковане Департаменту. На дверях кабінету висить оголошення про платність послуг. Виготовлення кадастрового плану для звичайних громадян на ділянку площею до 4 гектарів коштує 558 гривень, а для власників землі – лише 111 гривень.
Платіжку виписують на місці. Попит на такі послуги великий. За минулий рік підприємство виготовило близько 14 тисяч витягів з бази даних міського земельного кадастру та реєстрів землекористувачів на суму 2 мільйони 200 тисяч гривень без урахування ПДВ. Лише за перші 10 місяців поточного року цифри зросли до понад 15 тисяч витягів на 3 мільйони 50 тисяч гривень.
Однак Дмитро Калько вказує на важливий юридичний момент. Існують рішення, включаючи постанови Вищого адміністративного суду, які забороняють вимагати від громадян будь-які додаткові матеріали – платні чи безоплатні витяги та довідки. Єдина законна вимога – це вказати приблизне місцезнаходження земельної ділянки, яка цікавить особу.
За що ж тоді платять люди? Відповідь криється в програмному забезпеченні. Міський земельний кадастр ведеться за допомогою автоматизованої системи програмного комплексу під назвою «ПК Кадастр». На розробку першої версії цієї програми міський бюджет витратив 160 тисяч гривень.
Документ про реєстрацію авторського права на цю програму показує цікаву деталь. У Свідоцтві про реєстрацію авторського права на твір «Комп'ютерна програма «Автоматизированная система ведения государственного земельного кадастра «ПК Кадастр» зазначені два автори – Денис Дудко та Віктор Іващенко.
Віктор Іващенко – це не просто один з розробників програми. Нині він працює заступником директора Департаменту земельних ресурсів Києва та керує управлінням інформаційно-технічного забезпечення. Сам Іващенко підтверджує, що в 1998–1999 роках, коли він працював у Центрі державного земельного кадастру, він дійсно був одним з розробників першої версії програми.
Таким чином, з 1999 року з міського бюджету на розробку програмного забезпечення для Центру державного земельного кадастру, де працював Іващенко, було витрачено щонайменше 160 тисяч гривень.
У листопаді 2007 року Іващенко, уже перебуваючи на посаді заступника в управлінні земельних ресурсів, разом з Денисом Дудком отримав Свідоцтво про авторство на комп'ютерну програму «ПК Кадастр». Три місяці потому, у березні 2008 року, Рішенням Державної служби з інтелектуальної власності, вони передали авторські права на використання програми комунальному підприємству «Київський інститут земельних відносин», яке, як уже згадувалося, підпорядковане Департаменту земельних ресурсів.
Коли журналісти запитали Іващенка про можливий конфлікт інтересів, він заперечив його наявність. За його словами, він не курує діяльність підприємства, тому конфлікту немає. Однак він визнав, що іноді використовує свою владу, щоб змусити підприємство працювати більше на благо міста. Іващенко також зазначив, що з підприємством укладено ліцензійний договір, який перевіряли десятки юристів, представників комісій та аудиторів, і жодних юридичних зауважень не було.
На запитання про те, чи є зареєстрована програма тією самою, на розробку якої витрачалися державні кошти, Іващенко відповів, що програма залишилася в принципі тією ж, але з численними змінами. Коли журналіст уточнив, чи розробив ці зміни сам Іващенко, той відповів ствердно, зазначивши, що було зроблено сотні, якщо не тисячі змін.
Для розуміння ситуації редакція звернулася до експерта в галузі авторського права Дмитра Гузія. За його словами, жодний державний орган не перевіряє авторство при реєстрації. Автором вважається та особа, яка просто зазначила себе як автора. Гузій порівняв цю ситуацію з використанням державного майна: якщо посадова особа використовує автомобіль, що належить установі, під час роботи, і за це їй платить підприємство, то саме такі ризики мають розглядатися законом.
Дмитро Калько бачить у цій ситуації дві реальності. З одного боку, є Іващенко як суб'єкт владних повноважень, з іншого – Іващенко як фізична особа. За його оцінкою, це можна назвати легалізацією отримання неправомірної вигоди за рахунок громадян.
Питання про винагороду авторам програми виявилося особливо цікавим. Коли журналіст запитав, чи має комунальне підприємство, яке підпорядковане Департаменту, де Іващенко є заступником директора, виплачувати йому кошти за використання його твору, той відповів ствердно. Однак на запитання про розмір цих виплат Іващенко відмовився відповідати, назвавши цю інформацію особистою.
Декларація чиновника розкриває більше деталей. У 2014 році найбільшу частину доходів Іващенка склала саме авторська винагорода. З загальної суми 530 тисяч 646 гривень авторська винагорода становила 217 тисяч 937 гривень. У 2013 році ситуація була практично аналогічною: з задекларованих майже 550 тисяч гривень авторська винагорода становила 243 тисячи 892 гривні.
Коли журналісти уточнили, чи отримує Іващенко виплати не лише за програму «ПК Кадастр», а й за інші розробки, він відповів, що отримує винагороду в основному саме за цю програму.
На утішення громадян можна сказати, що гроші, які вони сплачують за витяги та інші довідки з київського земельного кадастру, не йдуть безпосередньо авторам програми. Питання розподілу винагороди вирішується всередину установи, між її керівництвом та розробниками.