Видання «Слідство.Інфо» провело розслідування щодо створення та функціонування 152-ї окремої єгерської бригади ЗСУ, однієї з військових частин, сформованих протягом останнього року. Журналісти спілкувались з десятьма офіцерами різних рівнів, як тими, хто залишив бригаду, так і тими, хто продовжує там служити. На даний момент бригада перебуває в резерві Оперативно-тактичного угруповання «Донецьк» і залучена до операцій на Покровському напрямку, де задіяні й інші новостворені військові формування.
Питання про доцільність створення нових бригад залишається дискусійним у військовому середовищі. Генеральний штаб ЗСУ обґрунтовує цей крок необхідністю протидіяти збільшеній кількості російських військ. Речник Генштабу Дмитро Лиховій пояснив у коментарі від 6 листопада, що при протяжності фронту в 1300 кілометрів з активними бойовими зіткненнями створення нових бригад є єдиним дієвим способом закривати лінію оборони.
Президент Володимир Зеленський у своєму інтерв'ю від 16 листопада уточнив, що йдеться не про створення десятків нових бригад, а про формування резервних підрозділів на основі ветеранів з подальшим поповненням мобілізованими. За його словами, така ротація необхідна, коли існуючі бригади виснажені, а чисельність противника на окремих напрямках вимагає додаткового посилення.
Формування 152-ї бригади розпочалось у вересні 2023 року як механізованої частини. До виїзду на передову в серпні 2024-го вона встигла змінити свій статус кілька разів — спочатку став мотопіхотною, потім знову механізованою, і нарешті прибула на Покровський напрямок уже єгерською бригадою.
Командування бригадою очолив полковник Юрій Максимів, начальник Київського міського центру комплектування. Начальником штабу став полковник Олексій Сіроштан, сумський обласний військком, який згодом перейшов на посаду керівника Київського військового інституту. Третім членом керівництва став полтавський обласний військком Михайло Холодов, призначений заступником командира.
Максимів пояснив, як три військкоми опинились в одній бригаді. Після рішення РНБО про звільнення керівників обласних територіальних центрів комплектування у серпні 2023 року його відправили в резервний батальйон, де він познайомився з Сіроштаном. Вони домовились, що якщо один стане командиром бригади, то другий прийде начальником штабу. Коли Максимів очолив бригаду, Сіроштан дійсно став його першим заступником. Холодов звернувся до Максиміва з пропозицією, оскільки його область допомагала бригаді під час підготовки, і вакантна посада заступника командира дала можливість його запросити.
Процес комплектування бригади виявився складним і хаотичним. Один з колишніх заступників командира описав дев'ять місяців підготовки як період, коли «можна було б дитину народити, але вийшла мертвонароджена». Старший офіцер розповів, що бригада фактично функціонувала як польовий військкомат — постійно приходили накази на передачу людей в інші підрозділи на передовій. Щомісяця забирали по 300–800 військовослужбовців, і бригаду доповнювали новими.
Максимів заперечив, що люди забирали під час навчання на полігоні, назвавши це переміщеннями за службовою необхідністю. Він стверджував, що такі дії не впливають істотно на боєздатність, хоча й впливають на моральний стан.
Проблема ускладнювалась постійною зміною типу бригади. Один офіцер наводив приклад: набрали танкістів, потім бригада стала мотопіхотною і танкісти були непотрібні, потім знову механізованою — і танкісти знадобились знову.
Офіцер медичної служби розповів про серйозні проблеми з особовим складом. Близько 400 військовослужбовців, цілий батальйон, були придатні лише для тилових робіт або мали обмежену придатність. Деякі мобілізовані мали психічні розлади. Двоє повісились, один облився бензином і підпалив себе — його врятували, але він помер у лікарні від ускладнень через місяць. Ще один мав діагноз ожиріння, витримав базову військову підготовку, але під час злагодження у нього різко піднявся артеріальний тиск, він ліг у бліндаж і не прокинувся.
Максимів, як колишній військовий комісар, визнав, що не був задоволений початковим складом, але наголосив, що після навчання більшість показали себе справжніми воїнами. Командири інших підрозділів, до яких були придані його бійці, називали їх «левами» та «цвітом нації». Хоча були й такі, що не виходили на позиції або залишали їх, але більшість воювали гідно.
Тільки в травні 2024 року бригада почала отримувати людей без їх одночасного вилучення. Чергове злагодження з новим складом розпочалось у серпні, але встигли провести його лише на рівні взводів, оскільки прийшов наказ висуватись на Курщину. Там бригада займала другу лінію оборони, частково діяла самостійно, частково її сили придавались іншим підрозділам. На Курщині вона була механізованою, а на Покровський напрямок прибула єгерською.
Проблема полягала в тому, що люди приїхали, не знаючи своїх командирів рот, командири не знали своїх підлеглих, і одразу почали розподіляти піхоту в інші підрозділи. Один офіцер зі штабу назвав це «повною жестю». Бригада так і не вийшла повноцінно на свою смугу — замість цього її піхоту постійно придавали різним частинам, часто навіть без бойового розпорядження.
Майор Віталій розповів про випадок, коли привезли людей в іншу бригаду, а там сказали, що документів на них немає, і люди тиждень просиділи, поки їх не повезли назад. Він також описав ситуацію, коли піхотинцям сказали, що вони їдуть у резерв, хоча вони не вміли навіть стріляти. На наступний день вони вже штурмували, а через кілька днів з'ясувалось, що з 20 людей 15 зникли безвісти, а 5 якось вийшли.
Зараз бійці 152-ї бригади придані до 15 різних підрозділів. Один офіцер пояснив, що командир бригади намагається опиратись, але йому кажуть «давайте людей», і він віддає. Начальник штабу, за словами офіцерів, ставиться до всіх без поваги, навіть до офіцерів.
Максимів пояснив, що коли бригада вийшла в район виконання завдань, виникла потреба в посиленні інших частин. З військового погляду було доцільніше підсилити дії тих бригад, які вже були на напрямку і чиї командири краще знали район.
Полковник Олексій Сіроштан служив начальником штабу з вересня 2023 по квітень 2024 року. На його місце прислали 27-річного майора Ігоря Захарова, який раніше служив командиром батальйону в 30-ій окремій механізованій бригаді.
Прихід Захарова став переломним моментом. Більше десяти офіцерів різних рангів або перевелись, або хочуть перевестись в інші частини через конфлікти з ним. Один з командирів стрілецького батальйону став свідком його агресивної поведінки. Захаров звинуватив його в неспроможності командувати, погрожував понизити його та його заступника Осадчого до командирів взводу. У розмові він використовував грубі лайки, називаючи обох «довбобами» та «підасами», заявляючи, що насцяв би на заступника.
Майор Віталій Осадчий, заступник командира стрілецького батальйону, дійсно був понижений Захаровим до командира роти. Через постійні приниження, які спричинили поганий морально-психологічний стан, Осадчий попросив перевести його з бригади. Він написав рапорт командиру Максимову про приниження з боку Захарова.
Максимів у відповідь назвав Захарова вимогливим офіцером, який іноді потребує гучної та емоційної постановки завдань і постійного контролю, що може сприйматись як особиста прискіпливість.
Захаров також погрожував Осадчому фізичною розправою в аудіоповідомленнях. Осадчий стверджує, що вони ніколи особисто не бачились. Причиною однієї з погроз стало те, що Осадчий повідомив про готові конспекти пізніше визначеного терміну через проблеми з інтернетом. Захаров у відповідь записав голосове повідомлення, де сказав, що йому байдуже на інтернет, завдання мають виконуватись у визначений термін, реакція на його повідомлення має бути протягом 10 хвилин, доповіді — вчасні. Він погрожував стягненням, зменшенням грошового забезпечення та фізичним впливом.
Осадчий звернувся на гарячу лінію Міноборони зі скаргою, але скаргу направили назад в бригаду. Він також подав заяви в Державне бюро розслідувань, Військову службу правопорядку та прокуратуру, але відповідей поки немає. У списках бригади він значиться як той, хто самовільно залишив частину.
Максимів не назвав би Осадчого паном і не погодився зі словами Захарова, але оцінив його дії як недостатньо виконані обов'язки. За його словами, Осадчий не зміг підготувати підрозділ до бойової задачі, написав рапорт про неспроможність через морально-психологічний стан, пішов у відпустку за сімейними обставинами і не повернувся.
Іншого офіцера, майора Андрія Блохіна, старшого помічника начальника оперативного відділення, Захаров вдарив по обличчю. Блохін розповів, що 30 липня його побив Захаров. Напередодні він не прибув вчасно на шикування, і Захаров почав говорити непристойні речі, намагаючись його принизити. Блохін ремонтував машину за 30 кілометрів від місця шикування. На другий день вранці конфлікт продовжився — Захаров забрав його пістолет, відвів у сторону і вдарив в обличчя, по вусі й правій скроні. Блохін повідомив про це на гарячу лінію Міноборони, Військову службу правопорядку, викликав поліцію. На наступний день він зняв побої. Лікар рекомендував МРТ і госпіталізацію на 10 днів. За цей час його перевели в резервний батальйон.
Максимів описав цей випадок як «досить банальну ситуацію». Він сказав, що Блохін самовільно залишив частину, потім повернувся, і Захаров застосував до нього фізичний вплив. Максимів був у відпустці і не очікував, що офіцер подасть скаргу. Представники правоохоронних органів приїжджали, опитували, але нічого такого не знайшли. Максимів охарактеризував Захарова як молодого, навченого, досвідченого офіцера, який бачить офіцерів, незацікавлених у підготовці, і так реагує. За його словами, все це не виходило за рамки закону, були лише нюанси щодо зверхнього ставлення. Максимів припустив, що молодість відіграє свою роль.
Підполковник Валерій Переславцев, заступник начальника штабу від створення бригади, розповів, що коли прийшов Захаров, зі ним хотіло піти 30 людей. Захаров, за його словами, підірвав боєготовність бригади.
Кілька офіцерів, що досі служать в бригаді, розповіли, що Захаров часто вітається з ними замість «бажаю здоров'я» грубою лайкою.
Захаров відповів на дзвінок журналістів, але сказав, що коментувати щось має право лише з дозволу вищого командування. «Слідство.Інфо» звернулось до Максимова з проханням надати дозвіл, але на момент публікації такого спілкування не відбулось.
Після того як бригада прибула на Покровський напрямок, один зі стрілецьких батальйонів 4 листопада отримав окрему ділянку фронту протяжністю півтора кілометра. Бойове розпорядження прийшло за 5 годин до висування на позиції. Батальйон мав зайняти 4 позиції. До цього його бійці не воювали як окрема одиниця, а були придані в батальйон 25-ї парашутно-десантної бригади.
Офіцер батальйону розповів, що бійці не були готові до такого завдання. Часу розгорнути вогневу підтримку чи організувати аеророзвідку не було, хоча ці підрозділи потім підтягнулись, але пізніше.
Через три дні росіяни виявили позиції, атакували дронами і мінометами. Батальйон зазнав великих втрат. Одну групу присипало в бліндажі, їх не ризикнули витягнути, а трьохсотих теж не вдалось зібрати.
Врешті ці позиції передали іншому підрозділу, але командування батальйону думало, що на цьому все. Однак батальйону знову нарізали ділянку збоку. На ці позиції не було офіцерів, які могли б завести групу. На весь батальйон залишилось 4 командири взводів. Ротні були або поранені, або обмежено придатні, командири взводів теж були або обмежено придатні, або непридатні.
Начальник штабу Захаров розпорядився, що групу буде заводити 59-річний майор Сергій Лозовський, якому залишалось служити до пенсії кілька місяців. Два офіцери розповіли, що Лозовському складно було розібратись з якимось завданням на комп'ютері. Його понизили з посади начальника оперативного відділу до заступника командира стрілецького батальйону.
На початку листопада через нестачу офіцерів Захаров розпорядився, що саме Лозовський буде заводити групу на позиції. При висадці вони потрапили на противника, більшість не повернулись. Лозовський зараз офіційно зниклий безвісти.
Офіцер батальйону прокоментував це рішення: «Його не мали туди відправляти. У нього є доступ до державної таємниці, це офіцер штабу, він не міг туди йти. Це була тупість, бо як бойова одиниця ефективності не було ніякої, а як працівник штабу він працював добре».
Державне бюро розслідувань порушило справу щодо Захарова за статтею 426 частиною 1 про перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень. Однак підозри йому досі не винесені.
23 листопада цього року 27-річний Ігор Захаров отримав звання підполковника.
Кілька офіцерів 152-ї бригади риторично запитують, для чого створювати нові бригади, якщо можна додати цих людей в старі бригади, де не вистачає людей, але є хороший кістяк, який знає, як воювати.
Один офіцер резюмував: «Це щоб керівництво мало нові погони. У нас уже на один батальйон втрачених — це зниклі безвісти і вбиті. Інший батальйон повний непридатних. Бригада фактично за три місяці стала небоєздатною».
Інший старший офіцер, що досі служить в бригаді, але шукає способи перевестись, висловив подібну думку.
Максимів визнав, що бригада зазнала втрат, як і всі інші. У них є певна кількість зниклих безвісти. На деякому етапі виникла думка, що командування не цікавиться долею військовослужбовців чи їхніх сімей. Але він заперечив це, сказавши, що сам знає, що таке прийти в сім'ю військового і повідомити про загибель чи зникнення. Він робив це, коли був районним військовим комісаром. Командування створило комісію і розбирається зі зниклими та виплатами родинам. Максимів наголосив, що всі проблеми бригади — його відповідальність.