У жовтні 2015 року в Павлограді розпочалася хвиля затримань активістів місцевої громадської організації. Спецпризначенці доставляли людей у мікроавтобусах, серед них — два лідери павлоградської «Самооборони» Сергій Тищенко та Ярослав Тарасенко. Правоохоронці звинувачували їх у скоєнні тяжких злочинів.
Ігор Биковець, слідчий слідчого управління ГУМВСУ в Дніпропетровській області, пояснював, що частина інкримінованих Тарасенку злочинів нібито вчинювалися групою осіб чисельністю від п'яти і більше людей.
Історія цієї організації розпочалася у березні 2014 року. Місцеві добровольці без офіційного дозволу побудували блокпост на в'їзді у Павлоград зі сторони Донецька. Тоді правоохоронці міста залишалися пасивними, і громадяни вирішили самостійно взяти на себе функції контролю. Сергій Тищенко, у цивільному житті викладач фізкультури павлоградського технікуму, очолив цю ініціативу. Раніше про його секцію бойового гопака знімали сюжети національні телеканали.
У березні 2014-го його обрали головою павлоградської «Самооборони», яку створили активісти Майдану та «Правого Сектору». На початку організація функціонувала неформально, її учасники розуміли, що діють на межі закону. Валерій Тудвасев, один з активістів, згадував, що влада та міліція були готові здатися, тому активісти вимушені були виконувати функції як органів влади, так і правоохоронців. На його думку, чекати на офіційний дозвіл просто не було часу.
У місті почалися мітинги сепаратистів, які закликали до федеративного устрою України. Незабаром «Самооборона» офіційно зареєструвалася і почала працювати спільно з міліцією для забезпечення громадського порядку. Активісти проводили профілактичні візити до відомих місцевих кримінальників. Дмитро Гончар, командир роти патрульно-постової служби, підтверджував, що в місті не було жодного грабежу, а співробітники «Самооборони» дежурили разом з міліцією.
Високопосадовці з Києва навіть планували перетворити місцеву «Самооборону» на офіційний підрозділ правоохоронців. Тому затримання 7 жовтня 2015 року керівника міського підрозділу «Правого Сектору» та активіста «Самооборони» стало несподіванкою.
Ольга Тарасенко, донька затриманого ватажка, розповідала, що дізналася про арешт батька, коли мама прийшла до школи розплакана. Дружина затриманого, Наталя Тарасенко, описувала, як правоохоронці проникли в їхній дім без пред'явлення документів. Вони шукали наркотичні речовини, зброю, ключі від автомобілів та документи на нерухомість, але нічого не знайшли.
Ярослав Тарасенко стверджував, що його затримали за ухвалою на обшук квартири, де він не проживав, на чужу прізвище. Його покладали обличчям у підлогу, і він не міг бачити, що відбувалося. У міліції такі деталі вважали несуттєвими. Ганна Старчевська, начальник відділу комунікацій управління національної поліції, зазначала, що людину затримано, їй вручено письмове повідомлення про підозру за статтями про крадіжку, розбій, грабіж, а також відкрито кримінальне провадження за незаконні дії зі зброєю.
У судовій ухвалі про обшук зазначалися три епізоди. Перший стосувався півтора року давнини. Самооборонівців звинувачували у нападі та пограбуванні В'ячеслава Прийменка, якого затримали на павлоградському блокпості за підозрою у шпигуванні за пересуванням військових підрозділів у Донецькому напрямку.
Максим Мерцисов, активіст «Самооборони», розповідав, що батальйон «Днепр» помітив слідку за собою і попросив активістів зупинити машину. У машині виявили тепловізор, кілька телефонів, телефонні карти та бінокль. На асфальті біля автівки знайшли й наркотики.
У довідці з міліції про Прийменка зазначалося про 12 його затримань у минулому. Шість затримань стосувалися зберігання та збуту наркотиків, решта — крадіжок, побиття та інших злочинів. Саме тому самооборонівці навідувалися до нього напередодні.
Ярослав Тарасенко пояснював, що заборонені речовини виявили у Прийменка на сходовій площадці під час його затримання перед входом до квартири. У прокуратурі цей візит назвали збройним нападом із пограбуванням. Однак самі активісти викликали міліцію, про що свідчить протокол допиту. У документі зазначалося: «З нами залишився тільки Ярослав. Приблизно годину ми чекали співробітників міліції. Коли приїхали, Ярослав поспілкувався з ними і пішов».
За півтора року інформація про виклики міліції зникла з матеріалів справи, хоча збереглася у свідченнях та статистиці мобільного оператора.
Другий скаржник — Ігор Бородавка, засуджений за наркотики та затриманий за нелегальну зброю (обріз). Третій — Віталій Корольов, на рахунку якого зброя та хуліганство. Візити активістів до цих людей також супроводжувалися викликами міліції. Тарасенко наголошував, що правоохоронці не виявили жодного правопорушення з боку самооборонців.
Після затримання Ярослав Тарасенко перебував у СІЗО вже два місяці. Прокуратура вимагала максимального покарання — до 12 років позбавлення волі за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів. Паралельно з ним затримали ще двох самооборонців і провели 12 обшуків в інших активістів.
Віталій Терханов, активіст «Самооборони», вважав це оголошенням війни проти патріотів. Він зазначав, що хоча правоохоронці публічно говорили про допомогу активістів у підтриманні громадського порядку, за закритими дверима називали їх організованою злочинною групою, яка їм заважає.
Операції проти наркоторговців і нелегальних пунктів прийому металу самооборонівці почали проводити все частіше без участі міліції. Терханов скаржився, що правоохоронці постійно відмовляються, посилаючись на відсутність транспорту або пропонуючи перенести операцію на наступний день. Поки активісти чекають, злочинці встигають втекти.
Сергій Тищенко, якого теж затримали 7 жовтня, стверджував, що поїхав зі слідчими добровільно. Йому не пред'явили жодного документа. Він просив показати документи, але чув у відповідь, що покажуть потім. Тищенко не знав навіть, хто проводив обшук, оскільки посвідчення не показували.
Тищенко впевнений, що його випустили завдяки своєчасному втручанню побратимів та депутатів міськради. Він також звернув увагу на те, що поняті під час обшуку були з реабілітаційного центру для наркозалежних.
У судовій ухвалі, яка дала старт обшукам і арештам, зазначалися ще вісім активістів — бійці 93-ї та 25-ї бригад, підрозділу «Дніпро-1» та інших. Більшість прізвищ можна було побачити в міліцейському рапорті, складеному ще у березні 2014 року. Павлоградські активісти повернулися з київського Майдану, де й познайомилися. Тоді старовладна влада копала під них справу, але її відклали. Схоже, ці часи настали тепер.