Організація з благородною місією та всесвітньовідомою емблемою завжди асоціюється з допомогою, підтримкою та порятунком життів під час конфліктів, катастроф та стихійних лих. Національні комітети Товариства Червоного Хреста діють майже в кожній країні світу, керуючись зі швейцарської штаб-квартири. В Україні така організація працює вже близько сто років, а під час війни на Донбасі її діяльність набула особливої актуальності. Проте розслідування виявило, що допомога від українського Червоного Хреста має цілком конкретну ціну, а сама організація функціонує як комерційна структура, яка отримує прибутки буквально з усього.
Перші тривожні сигнали надійшли від молодих волонтерів столичного відділення. Люди, які прийшли допомагати нужденним, виявилися втягнутими в систему збирання коштів. За словами одного зі співробітників організації, кожна районна структура повинна щомісяця перераховувати певну суму на Національний комітет, і цей лімітний план мають виконувати будь-якими способами.
Волонтери розповідали про благодійні розпродажі на площах, де Червоний Хрест торгував гуманітарною допомогою – кремами, зубними пастами, іграшками. Люди жертвували значні суми, але волонтери ніколи не дізнавалися, скільки вони зібрали та куди пішли ці гроші. Експеримент журналістів підтвердив ці розповіді.
У Деснянському районі Києва, на території дитячого садочка, розташована районна організація. Журналісти телефонували та приїжджали купити косметику за цінами, які пропонувалися як дешеві. Набори кремів коштували 150 гривень, гелі та пінки також були в продажу. У місті Вишгород схема повторювалася: зубну пасту продавали по 10 гривень за тюбик, хоча насправді вартість була вища. Продавець відверто говорив, що гроші йдуть в кишеню, і пропонував видати благодійні квитанції.
Продукцію, яку реалізують працівники Червоного Хреста, організація отримала безкоштовно від всесвітньовідомої компанії. За даними розслідування, таку гуманітарку можна закуповувати в промислових масштабах – це питання домовленості. Гуманітарна допомога, пожертвована добросердними людьми та фірмами для нужденних, перетворюється на джерело доходу для організації.
На заводі «Артем» працює Світлана Соляник, почесна донорка України, яка два десятиліття очолює первинну організацію Червоного Хреста. Вона торгує гуманітаркою просто неба, продаючи шоколад по 8 гривень за плитку, крем по 18 гривень. Коли журналісти запитали, як отримати товар, вона запропонувала позвонити в Червоний Хрест та обіцяла привезти потрібне.
На запит про цю жінку генеральний секретар Національного комітету Алла Хабарова спочатку запевнила, що не знає такої людини, хоча та регулярно з'являється на масштабних зібраннях організації. Коли журналісти показали свідоцтво про приналежність до Червоного Хреста, генсек заявила, що не бачить на ньому ніяких ознак організації.
Червоний Хрест славиться своїми курсами першої медичної допомоги, які офіційно позиціонуються як безкоштовні. Насправді це не так. Генеральний секретар говорить, що люди можуть здати благодійний внесок, якщо можуть. Проте при телефонних дзвінках до районних організацій виявилося, що курси платні. В одному районі благодійний внесок становив 400 гривень за 12-годинний курс у суботу та неділю. В іншому – 300 гривень з людини. Третій район пропонував безплатний тренінг для школярів, але повноцінний курс коштував грошей.
Кожна районна організація встановлює власний тариф. Причину пояснює анонімний співробітник столичного Червоного Хреста. Районна організація повинна перерахувати частину зібраних коштів на Національний комітет, частину на міський комітет. Міський комітет перераховує гроші прямо на національний рівень. Коли один інструктор намагався проводити курси за меншою ціною або без вказання суми, інші організації почали скаржитися, що він відбирає у них клієнтів. У середньому з одного району на національний комітет має йти близько півтори тисячі гривень щомісяця. Таких районів сотні.
Волонтери вже кілька місяців борються з проблемою корупції в організації, але жодних змін та підтримки від керівництва не отримали. Один з волонтерів, Михайло Тульський, розповідає, що вони звернулися до Національного комітету з письмом до президента організації Усиченко. Той при них визнав, що це корупція, обіцяв розібратися, але нічого не сталося. Більше того, люди, які надали цю інформацію, постраждали.
Генеральний секретар спочатку запевнила, що до них ніхто не звертався, а потім заявила, що скаржники взагалі не волонтери – це два чоловіка, яких не прийняли до волонтерів. Вона стверджувала, що всі звернення вони отримали. Однак під час розмови генсек заплуталася у своїх свідченнях. Спочатку вона сказала, що після появи скарг у соцмережах вони розібралися з продажем гуманітарки та видали наказ. Коли журналісти зазначили, що два дні тому вони самі купили гуманітарку, генсек відповіла, що не знає, але розберуться.
Якщо такі проблеми існують у столиці, то в регіонах ситуація ще гірша. Поліція Одеси розслідує заяву волонтерів та організаторів збору гуманітарної допомоги зі Швейцарії про розкрадання матеріалів працівниками регіонального представництва Червоного Хреста.
Макс – громадянин Швейцарії, який 25 років живе в Одесі з дружиною Юлією. Вони кілька років допомагали одеським лікарням, а з початком війни на Донбасі зосередилися на допомозі українським військовим. Вони почали збирати необхідне обладнання для військово-медичного клінічного центру Південного регіону. Заступник начальника центру з медичного постачання Олексій Галюк підтвердив, що вони завезли велику кількість необхідного обладнання.
Юлія та Макс заручилися підтримкою друзів та родичів у Швейцарії. Як швейцарець, Макс вирішив скористатися послугами Червоного Хреста для розмитнення та розподілу гуманітарної допомоги. Вони підписали договір з одеською філією організації про доставку вантажів до конкретних місць. Перша фура дісталася нормально, але наступні п'ять спричинили конфлікт.
За словами волонтерів, фургони з гуманітарною допомогою або не доходили до місця призначення, або йшли в інші місця, не обумовлені договором, або просто зникали. Червоний Хрест не надавав ніякої звітності, хоча саме він відповідав за доставку вантажів. Макс розповідає, що голова одеського Червоного Хреста Тамара Барнич заявила, що після того, як груз потрапив під її контроль, він став власністю організації, і вони можуть робити з ним що завгодно. Волонтери не мають на нього ніяких прав.
Юлія Подсєкіна, волонтерка, говорить, що складна ситуація не дозволяла їм стежити за тим, що відбувається. Відвантаження зі складів відбувалися в їхню відсутність, і документи по цих відвантаженнях практично не надавалися.
Голова одеського Червоного Хреста запевняє, що всі документи волонтерам надала, а гуманітаркою дійсно має право розпоряджатися як вважає за потрібне. Вона посилається на статтю 9 договору, яка говорить, що вони самостійно розпоряджаються всім, що їм подарували. Вона стверджує, що з волонтерами це було узгоджено. Барнич додає, що згідно з планом розподілу, який її організація підписала, допомога дісталася місця призначення, хоча остання машина з носилками лежить на складі.
Щоб перевірити, чи вантаж дійсно знайшов своїх адресатів, журналісти запитали акти отримання гуманітарної допомоги у військових шпиталях. У військово-медичному клінічному центрі Південного регіону не дорахувалися майже дві з половиною тисячи пов'язок для рентгену та дві тисячи светрів. До Дніпропетровського військового шпиталю не доїхали двісті ношів, двісті светрів, 36 матраців та триста вовняних ковдр.
Керівниця одеського Червоного Хреста чинить опір розслідуванню правоохоронців. Адвокат потерпілої сторони Анатолій Грабов розповідає, що слідчий намагається отримати документи, але Барнич добровільно їх не надає. У інтерв'ю вона спочатку наполягає, що поліція документів не просила, а потім змінює позицію, заявляючи, що вони надали документи тій міліції, яка просила.
Начальник відділу комунікацій головного управління національної поліції в Одеській області Андрій Костюк повідомляє, що начальник управління взяв справу на особистий контроль. На даному етапі організація не надає документи, поліція чекає рішення суду, яке дозволить працювати з документами. Вони не надають ті матеріали, які можуть пролити світло на ситуацію.
Дивно, що так поводиться організація, яка отримує від держави мільйони. Лист з Міністерства охорони здоров'я підтверджує, що з 1993 року Товариство Червоного Хреста України отримує фінансову підтримку з держбюджету. Лише в період з 2013 по 2016 роки на потреби організації було виділено понад 365 мільйонів гривень.
У Запоріжжі розгортається інший скандал. На початку серпня сталося ДТП за участі депутата Запорізької міськради Костянтина Сіліна, який понад 20 років очолює Запорізьку обласну організацію Червоного Хреста. Він збив на смерть жінку на переході. Адвокат потерпілої сторони Володимир Ляпін розповідає, що Сілін ходив на всі засідання, визнавав вину з самого початку та вибачився перед потерпілими. Він повністю оплатив похорон та виплатив моральну компенсацію дітям загиблої.
На стадії досудебного розслідування потерпілі просили суворе покарання з позбавленням волі та позбавленням водійських прав на тривалий строк. Проте через відмову потерпілих від будь-яких претензій тюремне ув'язнення не світить. Максимум йому позбавлять водійських прав.
Керівництво Червоного Хреста України вважає смерть людини прикрим інцидентом. Генеральний секретар Алла Хабарова говорить, що проти Сіліна порушено кримінальне провадження, але описує випадок як нещасний, коли людина вибігла на дорогу. Коли журналісти зазначають, що він порушив правила дорожного руху, генсек відповідає, що вона розмовляла з його адвокатом, але у них інша інформація.
Журналісти мають додаткову інформацію. У 2010 році Костянтин Сілін був членом Партії Регіонів, що заборонено статутом Червоного Хреста. Коли журналісти запитують генсека, чи мають голови Червоного Хреста право бути в якихось партіях, вона категорично відповідає, що ні. Журналісти зазначають, що голова запорізького Червоного Хреста був у Партії Регіонів довгий час. Генсек спочатку заперечує, потім визнає, що він був, але вже вийшов з партії.
Ні так званий прикрий інцидент, ні заборонене членство в політичній партії не заважають Сіліну й надалі керувати Червоним Хрестом у Запоріжжі. Складається враження, що організацію взагалі неможливо ні за що покарати. У штаб-квартирі Червоного Хреста у Швейцарії, яка номінально координує зусилля національних комітетів, від будь-якої інформації просто відмахуються.
Михайло Тульський розповідає, що волонтери звернулися до голови представництва Федерації Червоного Хреста та Червоного Півмісяця Віолетти Ломбартс, з якою вони були знайомі. Вони назвали ряд фактів корупції, сподіваючись на підтримку. Проте вони не отримали ніякої допомоги. Їм порадили не займатися цим, не пачкатися грязю, а зосередитися на більш егоїстичних цілях.
З Женеви на запитання про форми контролю за діяльністю українського Червоного Хреста відповіли відпискою. Мовляв, Товариство Червоного Хреста України є самостійним і незалежним членом Руху, складається з регіональних відділень під керівництвом Національного комітету зі штаб-квартирою в Києві. Міжнародний Комітет Червоного Хреста як самостійний член Руху не має прямого впливу на національне товариство. Таким чином, міжнародна організація фактично відмовляється від будь-якої відповідальності.
Розслідування показує, що гучний скандал навряд чи вдасться замовчати. Гарантія цьому – молоді люди, які не побоялися кинути виклик системі, що за красивими словами про доброчинність приховує жагу до грошей. Це символ України, де навіть любов до ближнього можна вимірювати купюрами – України, яка має залишитися в минулому.