Мережа проросійських організацій розпочала активну підготовку до окупації Криму задовго до самої операції. Водночас, у той час як московські органи влади переслідують персонал українських бібліотек, агенти російського впливу продовжують безперешкодно функціонувати в різних частинах України.
Російській інформаційній пропаганді часто приписують силу, порівнянну зі збройними силами. Однак концепція привабливого «русского мира» виходить далеко за межі звичайної інформаційної кампанії. Це складова частина державної стратегії Російської Федерації, підкріплена значними фінансовими ресурсами та глобальною системою центрів, які застосовують методику так званої «м'якої сили».
У лютому 2012 року, слідом за хвилею заворушень у мусульманських державах, відомих як «арабська весна», президент Володимир Путін сформулював своє розуміння «м'якої сили» та поставив перед дипломатичним апаратом завдання щодо її впровадження. За його словами, традиційні методи міжнародної роботи дипломатія РФ опанувала достатньо добре, проте у сфері нових технологій, зокрема «м'якої сили», потрібна подальша робота. Путін визначив цю політику як просування національних інтересів через переконання та завоювання симпатій до своєї держави, спираючись на її досягнення як у матеріальній, так і в духовній сфері та культурі.
Кремль поставив амбітне завдання: багатократно збільшити культурну присутність Росії у світі, а в державах, де частина населення розмовляє або розуміє російську мову, розширити її на порядок. Путін визначив головних виконавців цієї стратегії: федеральне агентство «Россотрудничество» та Фонд «Русский мир». В Україні їхня мережа охоплює університети, школи та бібліотеки.
Владимир Казарін, ректор Таврійського національного університету, який спостерігав за цією діяльністю зсередини, розцінює організацію «Русский мир» як структуру, спрямовану на активне просування конкретного розуміння «русского мира» як набору політичних цілей та завдань. На його думку, російська мова та культура служать інструментами для досягнення цих цілей.
Однак не всюди такі ініціативи зустрічали схвалення. У грудні 2012 року студенти Одеського національного університету імені Мечникова організували акцію протесту під час відкриття центру російського фонду в університетській бібліотеці. Молоді люди виконували державний гімн України та розгортали національні прапори. Під час сутички, яка виникла, студенти та викладачі помітили серед тих, хто намагався відібрати прапори, працівників російського консульства в Одесі.
На запитання про умови надання приміщення бібліотеки Фонду «Русский мир», ректор Ігор Коваль пояснив, що російська сторона надає значні пільги для доступу до електронних бібліотек РФ, включаючи безкоштовне надання електронних ресурсів та літератури.
Російські центри «м'якої сили» мали як фізичну, так і онлайн-присутність у українських навчальних закладах. За інформацією Володимира Кочіна, виконавчого директора Фонду «Русский мир», організація надавала гранти п'ятьом тисячам установ у 82 країнах світу. Ці кошти спрямовувалися на розширення використання російської мови, підтримку російськомовних медіа за кордоном, а також створення центрів та кабінетів «Русского мира» в навчальних закладах та бібліотеках. Всього було відкрито понад 250 таких центрів.
На карті розташування цих центрів Україна виділяється особливо густою мережею – тут функціонувало близько двадцяти центрів. Для порівняння, у сусідній Білорусі було відкрито лише один центр у місті Брест.
Владимир Казарін, визнаний учений-пушкініст та професор Таврійського національного університету, який мав змогу спостерігати російські програми в Криму зсередини, стверджує, що основними одержувачами грантів Фонду «Русский мир» насправді були не культурні проекти, а політичні, які згодом виявилися ефективним інструментом під час «кримської весни». За його словами, на одному етапі головним одержувачем був Російська громада Криму на чолі з Павлом Цековим. Коли репутація цієї організації постраждала від фінансових скандалів, її місце займав політичний проект партії «Русское единство» під керівництвом Сергія Аксьонова.
Попитки політизувати роботу російських культурних центрів спостерігалися й у сусідній Херсонській області у 2013 році, де Фонд «Русский мир» працював через громадські організації. Підприємець Роман Медведєв, який керував та фінансував місцевий «Російський культурний центр», розповідає, що напередодні Революції гідності зовні робилися спроби перетворити організацію на проросійську політичну силу. На зустрічах почали з'являтися представники проросійських партій. Після того як Медведєв висловив своє незгоду, його виключили з організації.
З початком Революції гідності, окупацією Криму та особливо військовими діями на Донбасі центри «Русского мира» масово припинили публічну діяльність. Однак інформаційний центр іншого російського фонду – імені Горчакова, який діяв при Інституті міжнародних відносин Національної авіаційної академії, продовжував роботу до лютого 2015 року. Його закрили за ініціативою СБУ після скарг студентів на антиукраїнську пропаганду під час заходів центру.
Більшість українських організацій, включених «Россотрудничеством» до каталогу «Весь русский мир», нині існують лише формально, але не припиняють державну реєстрацію. Фактично це «сплячі проекти». Проте деякі залишаються активними. Це проекти Федерального агентства у справах СНД, співвітчизників, що проживають за кордоном, та міжнародного гуманітарного співробітництва – «Россотрудничества».
Представництво цієї організації розташоване в центрі Києва. До Революції гідності над центральним входом висіла табличка «Російський центр науки та культури», але її прибрали, а вхід перенесли у двір, через хвіртку з дзвінком. Попри це, тут майже щодня проходять масові заходи – концерти, виставки, зустрічі ветеранів та лекції священиків московського патріархату.
Виникає логічне питання: чому «Россотрудничество» – інструмент «м'якої сили» для просування «русского мира» – продовжує спокійно працювати в Києві та Одесі? Відійшовши від емоцій, варто розібратися, чи існують для цього законні підстави.
У 1998 році уряди України та Росії підписали угоду про відкриття Українського культурного центру в Москві та Російського центру науки та культури в Києві під наглядом відповідних посольств. Костянтин Воробйов, керівник представництва «Россотрудничества» в Україні, визначає його головне завдання як збереження гуманітарного простору між двома країнами. За його словами, це складне завдання, і російська сторона не намагається нав'язувати свою позицію, а діє з позицій «м'якої сили».
Шоста стаття міжурядової угоди передбачає, що культурні центри обох держав мають бути зареєстровані як юридичні особи в країнах їхнього розташування. Український центр у Москві таку реєстрацію має. Однак знайти Російський центр науки та культури в українському Єдиному державному реєстрі не вдалося. Документи, надані юрисконсультом «Россотрудничества», свідчать, що насправді в Україні зареєстровано не культурний центр, а представництво «Россотрудничества», утворене у 2008 році указом президента РФ як федеральне агентство. За документами, представництво в Україні зареєстроване без статусу юридичної особи, що прямо суперечить шостій статті угоди.
Воробйов стверджує, що угоду необхідно оновити, оскільки вона була підписана у 1998 році, а за 18 років багато змінилося. На його думку, для належної легалізації як представництва «Россотрудничества» в Україні, так і українського центру в Москві потрібно внести зміни та доповнення до угоди.
Однак поки такі зміни не внесені, мають дотримуватися чинні вимоги. Юрисконсульт «Россотрудничества» Денис Ільїн пояснює, що представництво легалізувалось, спираючись на норми Цивільного кодексу України, зокрема статтю 95, яка передбачає, що філіали та представництва не є юридичними особами. За його словами, представництво зареєстроване в державній фіскальній службі та органах статистики.
Надані копії документів – довідки органу статистики про державну реєстрацію та довідки про взяття на облік у ДПІ Шевченківського району Києва від жовтня 2013 року. Однак за кодом ЄДР, зазначеним у цих документах, представництво не вдалося знайти у відкритому доступі. Запити були спрямовані до Міністерства юстиції та ДФС для перевірки актуальності цієї інформації.
Володимир Рєзнік, начальник управління головного управління ДФС м. Києва, підтвердив, що організація є представництвом іноземного органу. Відповідно до податкового кодексу, вона не є резидентом України, а резидентом іноземної держави. Представництва іноземних організацій мають право здійснювати діяльність на території України відповідно до міжнародних угод.
Таким чином, виявлено дві суттєві невідповідності: всупереч міжурядовій угоді, в Україні зареєстрована не юридична особа «Російський центр науки та культури», а представництво іноземного органу «Россотрудничество» без статусу юридичної особи. Це важливо враховувати, беручи до уваги витратну діяльність представництва на організацію численних заходів.
Рєзнік зазначив, що ДФС не має інформації про господарську діяльність цієї структури, враховуючи відсутність даних про відкриті банківські рахунки представництва. Це означає, що у представництва немає рахунків або воно не надало податківцям таку інформацію. На уточнення цього питання Рєзнік відповів, що податкові органи не мають інформації про відкриття рахунків та господарську діяльність цим представництвом.
За документами, представництво має займатися дослідницькою діяльністю. Однак повідомлення на його сайті про заходи свідчать про активну концертну та виставкову діяльність. Воробйов розповідає й про благодійні видавничі проекти. Спільно з фондом «Русский мир», зв'язки з яким він спочатку категорично заперечував, заявляючи про відсутність прямих контактів, але згодом згадував успішні спільні проекти. За його словами, вони запустили два важливих проекти з фондом: видали бібліотеку російської класики, книги видавалися в Україні у харківському видавництві «Фоліо» тиражем понад 12 тисяч екземплярів. Мета полягала в тому, щоб розповсюдити такі комплекти принаймні по одному в кожну школу.
Легко знайти у відкритому доступі повідомлення про спільну роботу «Россотрудничества» та Фонду «Русский мир», який не був легалізований в Україні, щодо відкриття культурних центрів на українському Сході. Питання про джерела фінансування всіх цих заходів за участі російських фондів залишається відкритим. Варто зазначити, що утворений «Россотрудничеством» та МЗС Росії «Фонд підтримки і захисту прав співвітчизників, які проживають за кордоном» внесений до українського санкційного списку як структура, що становить загрозу національній безпеці України.
Зібрана інформація дозволяє стверджувати, що представництво «Россотрудничества» діє в Україні всупереч міжурядовій угоді. Міністерство юстиції попередньо повідомило, що дані про представництво «Россотрудничества», надані для розслідування, відсутні в єдиному державному реєстрі. Очікується повна офіційна відповідь, яка мала б поставити крапку в питанні законності діяльності цієї структури в Україні.
Поза тим, контрольні органи мають дати відповідь на питання про канали фінансування та одержувачів структури, про банківські рахунки якої фіскальній службі України нічого не відомо.