Олександр Качкуркін виріс у Криму. Коли йому було 14 років, Росія окупувала півострів і в односторонньому порядку надала йому російське громадянство. Після того як у 2022 році почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, молодий чоловік переселився до Казахстану, де знайшов роботу в IT-індустрії та робив внески на потреби Збройних сил України.
З Казахстану Качкуркіна видворили до Росії через два адміністративні правопорушення, які він допустив у цій країні. Згідно з розповіддю його матері Світлани, яка поділилася деталями з журналістами, ФСБівці затримали її сина ще на території Казахстану. Наразі Олександр утримується у московській в'язниці за звинуваченням у державній зраді — йому загрожує довічне ув'язнення. Однак Міністерство закордонних справ України не має документального підтвердження його українського громадянства, що унеможливлює запуск механізму його повернення на Батьківщину.
После окупації Криму у 2014 році Російська Федерація почала масово нав'язувати своє громадянство мешканцям півострова. Згідно з російським законодавством, усі громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживали на території Криму станом на 18 березня 2014 року, були автоматично визнані російськими громадянами. За даними Медійної ініціативи за права людини, через перешкоди, які чинила окупаційна влада, лише 3247 кримчан змогли офіційно подати заяву про відмову від російського громадянства.
Олександр Качкуркін став одним із тих, кому примусово видали російський паспорт. На момент окупації йому виповнилося 14 років. За словами його матері, у Росії паспорт видають у цьому віці, тоді як в Україні раніше видавали у 16 років. Крім того, після окупації Криму отримати український паспорт було неможливо.
Після початку повномасштабної війни Олександр переїхав до Казахстану, де спочатку працював самостійно, а потім перевіз туди й свою родину. Він займав посади DevOps-інженера, старшого SRE-інженера та керівника команди SRE-інженерів, а також співпрацював із компанією OpenAI. У 2022 році він зробив значний донат на підтримку Збройних сил України. За словами матері, він щиро переживав за долю своєї батьківщини.
Процес, який привів до видворення Качкуркіна, розпочався з двох адміністративних правопорушень у Казахстані. Світлана розповіла, що її син познайомився з працівником міграційної служби на ім'я Якубжан під час однієї з численних перевірок, які часто проводилися з його сім'єю. Якубжан попросив Олександра допомогти з ноутбуком його начальника. Після цього вони перейшли дорогу у невстановленому місці, за що на Качкуркіна склали перший адміністративний протокол за порушення правил дорожного руху.
Другий інцидент стався, коли той же працівник міграційної служби запросив Олександра на обід. Вони пішли до кальянної, де Якубжан почав курити кальян. Однак у Казахстані курити кальян дозволено лише на вулиці, а не в закритих приміщеннях. Незважаючи на те, що сам Качкуркін не курив, адміністративний протокол склали саме на нього. За словами матері, її син взагалі не палить.
Оскільки Олександр був іноземцем, два адміністративні правопорушення призвели до судового розгляду. 29 січня 2026 року Бостандикський районний суд міста Алмати ухвалив рішення про його видворення з Казахстану. Суд наказав йому виїхати з країни протягом трьох днів. Однак після судового засідання Качкуркін не повернувся додому.
За словами матері, після суду її син вийшов разом з працівниками міграційної служби. Він залишив дім у тонкій куртці та футболці. Близько 10 вечора він зателефонував їй з невідомого номера, який, як з'ясувалося пізніше, належав ФСБівцю. Начальник міграційної служби стверджував, що Олександр виїхав з власної ініціативи, однак Світлана дізналася, що ФСБівці зустріли її сина ще на території Казахстану і полетіли разом із ним до Москви.
Знайомий Світлани, який чекав на Олександра в Москві, розповів їй, що його вивели з літака люди в масках, і навіть не дали йому можливості підійти до нього. Доктор політичних наук та експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва висловив переконання, що Казахстан та Росія сфальсифікували кримінальну справу проти Качкуркіна. За його словами, іноземця можна видворити з Казахстану лише за умови, що він становить загрозу для державної безпеки, чого не було у випадку Олександра. Савва наголосив, що це порушує як міжнародне право, так і законодавство самого Казахстану, і йдеться про таємні, непублічні та незаконні домовленості між державами.
Матір Олександра вважає, що російські спецслужби почали відслідковувати її сина з 2024 року через донос російського військовослужбовця. За її словами, конфлікт виник через комп'ютерну гру. Олександр розробляв модифікації для однієї з ігор, які набули популярності. Той військовослужбовець мав власний ігровий сервер, але Качкуркін не дозволяв використовувати його модифікації на цьому сервері. Це стало причиною конфлікту між ними.
31 січня 2026 року Міщанський районний суд Москви обрав Олександру Качкуркіну запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за звинуваченням у державній зраді — надання фінансової допомоги іноземній державі та її представникам у діяльності, спрямованій проти безпеки Російської Федерації (стаття 275 УК РФ). Санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк від 12 до 20 років або довічне ув'язнення.
Олександра утримують у СІЗО «Лефортово» — слідчому ізоляторі у Москві, який фактично підпорядковується ФСБ. Цей заклад призначений для утримання осіб, підозрюваних або обвинувачених у скоєнні тяжких та особливо тяжких злочинів, і вважається одним із найбільш закритих слідчих ізоляторів у Росії. За словами матері, спочатку його затримали на два місяці. Наприкінці квітня відбувся ще один судовий розгляд, і термін затримання продовжили ще на два місяці.
Міхайло Савва пояснив, що в таких ізоляторах діє дуже жорсткий режим. Як правило, там не дозволяють побачення з родичами, хоча адвокати можуть туди заходити, але вони мають підписати зобов'язання про нерозголошення інформації. Режим у «Лефортово» є уставним, без свавілля персоналу. Однак якщо надійде команда вибити зізнання будь-якою ціною, то можливе все. За словами експерта, після «Лефортово» люди отримують величезні терміни ув'язнення.
Олександр Качкуркін народився у Криму у 2000 році. Це підтверджує копія його свідоцтва про народження. Журналісти звернулися до Міністерства закордонних справ України з запитом про те, чи визнає Україна його своїм громадянином та чи існують можливі шляхи його повернення на Батьківщину.
У відповіді МЗС зазначило, що департамент консульської служби не отримував підтвердження наявності у Качкуркіна українського громадянства. Міністерство пояснило, що свідоцтво про народження не зазначено у статті 5 Закону України «Про громадянство України» серед документів, які підтверджують громадянство, а підстави набуття громадянства визначено статтею 6 цього закону.
Однак у статті 6 закону «Про громадянство України» йдеться, що громадянство набувається, зокрема, за народженням, територіальним походженням та фактом поновлення у громадянстві. У квітні 2014 року виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов підписав закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Згідно з цим законом, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати українського громадянства. Закон також встановлює, що будь-які документи, видані окупаційними органами, є недійсними і не створюють жодних правових наслідків.
Міхайло Савва пояснив, що факт громадянства України доводиться на підставі Єдиного державного демографічного реєстру, який почав запроваджуватися з 2007 року, але запрацював значно пізніше. У реєстрі немає жодної інформації про Олександра Качкуркіна, оскільки коли настав час його реєструвати як громадянина, він перебував в окупованому Криму, і Україна не мала доступу до його особистої інформації. Тому МЗС не підтвердило його українське громадянство. За словами експерта, наразі Олександр не є громадянином України, але має право на громадянство.
МЗС також повідомило, що Качкуркін жодного разу не звертався до посольства України в Казахстані щодо оформлення українських паспортних документів. Однак матір Олександра стверджує, що її син у 2022 році дзвонив до посольства, щоб дізнатися, що потрібно зробити для отримання українських документів. За її словами, працівниця посольства грубо відповіла, що оскільки він з Криму, він не має жодного права на українське громадянство, і навіть назвала його зрадником.
Міхайло Савва припустив, що це звернення ніяк не було зафіксовано офіційно. Олександр не звертався з документами і не отримував підтверджень того, що він звертався. МЗС також зазначило, що Качкуркіна видворили з Казахстану як громадянина Російської Федерації, а під час війни він їздив до Росії — зокрема, на конференцію DevOpsConf 2024 до Москви.
Міністерство також повідомило, що розірвання дипломатичних відносин з Росією та припинення функціонування закордонних дипломатичних установ у РФ наразі унеможливлює використання консульських механізмів для захисту прав громадян України на території держави-агресора.
За словами Михайла Савви, процес визнання українського громадянства Олександра Качкуркіна може бути дуже складним. Існує певна процедура, яку потрібно проходити, і вона дуже складна, оскільки законодавство України до закінчення воєнного стану та ще рік після нього забороняє навіть приймати документи на розгляд питання про громадянство України від громадян Російської Федерації. Експерт додав, що статус громадянина України може дати Олександру шанс на повернення на Батьківщину через механізми взаємного повернення осіб.
За даними голови Правління Кримськотатарського Ресурсного Центру Ескендера Барієва, станом на 30 квітня 2026 року з моменту окупації Криму Україні вдалося повернути з російських місць несвободи лише 12 цивільних кримських політичних в'язнів, з них 4 — після початку повномасштабної війни.