Незаконна видобувна діяльність в Україні давно перестала бути справою лише дорослих. Тисячі школярів активно беруть участь в одному з найприбутковіших тіньових бізнесів країни, залишаючи навчання заради швидкого заробітку. Замість того щоб сидіти за партами, вони купують автомобілі, розважаються як дорослі й не виявляють страху перед законом чи можливими наслідками. Водночас дорослі учасники цього бізнесу отримують прибутки від дитячої праці, а органи правопорядку залишаються пасивними спостерігачами.
У селищі Дубровиця тринадцятирічні школярі вільно обговорюють свої літні заробітки, демонструючи глибоке розуміння специфіки бурштинового ринку. Вони оперують професійною термінологією, розмовляючи про вагу та вартість знайдених шматків. За один день прогулу з уроків неповнолітній копач може заробити до тисячі гривень. Такі суми вони не приховують навіть від педагогів.
Марія Симончук, психолог ліцею в Клесові – місцевості, де розпочалася справжня бурштинова лихоманка – щодня працює з неповнолітніми видобувачами. Вона спостерігає, як школярі отримують дзвінки під час занять з пропозицією роботи й без вагань залишають класи. Логіка дітей проста: чому сидіти на уроках, якщо можна заробити тисячу гривень за день?
Молоді копачі навчають педагогів розбиратися в бурштиновій жаргоні. Коли вчителі запитують про прогули, школярі пояснюють, що «сиділи на фішці» – тобто виконували роль спостерігача. Ця посада в бурштиновій ієрархії має критичне значення.
Сергій Науменко, керівник приданих сил оперативного штабу, не приховує масштабу залучення дітей до цієї діяльності. За його словами, фішкари – це люди, які інформують видобувачів про наближення правоохоронців через мобільний зв'язок або радіо. Майже 60-70 відсотків таких спостерігачів – неповнолітні. Марія Симончук додає, що діти часто перебувають у складі бригад і можуть раптово зникнути з уроків, коли надходить сигнал про початок роботи.
Психолог вбачає причини залучення дітей як у матеріальній скруті окремих сімей, так і в контрасті між багатством бурштинокопачів та загальною бідністю регіону з його розбитими дорогами й безробіттям. Діти спостерігають це оточення й роблять логічні висновки. Вони прямо запитують педагогів: навіщо вчитися, якщо люди з освітою живуть гірше, ніж ті, хто копає бурштин? Старшокласники цинічно цікавляться зарплатою вчителів, ставлячи її в контраст зі своїми заробітками.
У Клесівській школі журналісти познайомилися з двома школярами, які розповіли, що займаються цим бізнесом з дев'яти років, тобто з четвертого класу. Вони підтверджують, що їхні однолітки заробляють собі на автомобілі й не приховують байдужість до навчання. На запитання про вплив прогулів на успішність один школяр відповідає лаконічно: «Пара паперів і всьо», маючи на увазі можливість вирішити проблему через хабар.
Наслідки цієї ситуації видно в результатах зовнішнього незалежного оцінювання. Північні райони Рівненської області, де поширена видобувна діяльність, показали найгірші результати. За тестуванням з української мови область посіла третє місце з кінця в країні. У Клесівській школі-ліцеї близько чверті випускників не склали ЗНО – приблизно така ж кількість залучена до бурштиновидобутку. Проте це не найгірший показник: у десятках сільських шкіл регіону від 30 до 70 відсотків школярів не подолали тест.
Григорій Таргонський, начальник управління освіти Рівненської обласної державної адміністрації, не вважає проблему виключно наслідком бурштинової лихоманки, але визнає: велика кількість дітей сьогодні, часто з дозволу батьків, займається цим видом діяльності, що негативно впливає на якість їхнього навчання. Він допускає, що батьки не лише дозволяють, а й прямо залучають дітей до видобутку. Однак він наголошує, що це питання входить до компетенції інших органів.
Попри численні свідчення місцевих жителів, спецпризначенців та самих неповнолітніх копачів, місцева поліція заперечує факти спільної роботи дітей з дорослими. Ігор Адамчук, інспектор сектору ювенальної превенції Сарненського відділу поліції, стверджує, що протягом 2015-2016 років не виявлено жодного факту втягнення дорослими неповнолітніх у незаконну видобувну діяльність. На прямий журналістський запит про те, чи поліція коли-небудь виявляла неповнолітніх разом з батьками або дорослими при видобутку, Адамчук категорично відповідає: ні, такого не було.
Кримінальний кодекс України передбачає серйозні санкції за такі дії. Стаття 304 встановлює відповідальність від трьох до семи років позбавлення волі за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Якщо ж до цього залучають близькі родичі, санкція зростає до десяти років. Норма покликана захищати права дітей, проте правоохоронці не поспішають її застосовувати.
Бурштиновий бізнес завдає шкоди не лише освіті. Це виснажлива й небезпечна робота на видобувних ділянках, де точиться справжня боротьба з конкурентами, криміналом і часом навіть з правоохоронцями. Жертвами цієї конфлікту часто стають саме діти.
На даний момент, поки залишається невирішеною проблема нелегального видобутку дорослими, ніхто не поспішає займатися питанням залучення до нього неповнолітніх. Схоже, самих дітей це влаштовує: замість шкільного дзвінка вони чекають на дзвінок бригадира, щоб розпочати чергову зміну на видобувному полі – з сачком, пожежним шлангом або на посту спостерігача.