Генеральний прокурор Юрій Луценко регулярно оголошує про гучні затримання корупціонерів, супроводжуючи такі заяви фотографіями грошових пачок та серйозними звинуваченнями. Однак подальша доля цих справ часто залишається невідомою громадськості.
У вересні 2016 року Луценко повідомив про затримання члена Вищої ради юстиції Павла Гречківського. За словами генпрокурора, той вимагав 500 тисяч доларів за незаконний вплив на судові рішення в господарських судах. Генпрокуратура обіцяла розкрити злочинні схеми купівлі судових справ та анонсувала подальші викриття серед суддівського корпусу.
Але розслідування розвивалося зовсім не так, як було заявлено. Замість того щоб розслідувати хабарництво, слідчі кваліфікували діяння як шахрайство — значно менш тяжкий злочин. За версією слідства, Гречківський вступив у змову зі своїм знайомим, аби обдурити запорізьких підприємців та виманити у них 13 мільйонів гривень.
Експерти вказують на проблеми такого підходу. Анастасія Красносільська з Центру протидії корупції зауважує, що склад злочину «замах на шахрайство» дуже важко довести, і навіть у разі доведення Гречківському нічого не загрожує. Крім того, як член Вищої ради юстиції він перебуває в підслідності Національного антикорупційного бюро, тому порушення справи генпрокуратурою порушує вимоги кримінально-процесуального кодексу.
Історія розпочалася в серпні 2016 року в одному зі столичних ресторанів, де зустрілися юрист запорізької компанії та арбітражний керуючий Олег Шкляр. Юристу потрібно було забезпечити «правильне» судове рішення, і Шкляр запропонував свою допомогу. Він повідомив, що може вирішити питання через Павла Гречківського, а той, у свою чергу, має зв'язки з головою Вищого господарського суду Богданом Львовим.
Судова суперечка стосувалася патентів на квас. Запорізький завод «Ярило» оскаржував патенти, які, на його думку, охоплювали класичну рецептуру напою, відому протягом понад тисячі років. Директор заводу Олександр Захарченко порівнював це з патентуванням колеса або вогню. Представники заводу звернулися в господарський суд Києва, щоб оскаржити ці патенти, вимагаючи експертних висновків про їхню новизну та відповідність дійсності.
За версією слідства, власники патентів намагалися дати хабар суддям, щоб залишити патенти в силі. Однак компанія, представник якої передавав гроші, відцуралася як від спроби підкупу, так і від свого юриста. Директорка фірми заявила, що не знає ні Гречківського, ні Шкляра.
Олега Шкляра затримали під час отримання першого траншу в розмірі 51 тисячи доларів, які, за версією слідства, призначалися для Гречківського. Однак самого члена Вищої ради юстиції на гарячому не затримали.
Анастасія Красносільська припускає, що Генпрокуратура не мала наміру притягти Гречківського до справжної відповідальності. Якби вона дійсно хотіла це зробити, то довела б розслідування до моменту, коли Гречківський сам отримав би хабар і почав би виконувати свої зобов'язання.
Те, що гроші не потрапили безпосередньо до рук Гречківського, став головним козирем його адвокатів. Петро Бойко, захисник підозрюваного, заявив, що його клієнт не має жодного стосунку до цих грошей, і назвав ситуацію провокацією. За його словами, замовлення на провокацію надійшло від одного з багатіїв країни в березні.
На відео, оприлюдненому Генпрокуратурою, посередник Олег Шкляр розповідає про переговори з Гречківським щодо вирішення судових питань у всіх трьох інстанціях. Він говорить, що звернувся до Гречківського з проханням допомогти, і той пообіцяв це зробити за гонорар у 500 тисяч доларів.
Напередодні затримання Шкляр повідомив адвокату запорізької компанії, що Гречківський може вирішити всі питання через голову Вищого господарського суду Богдана Львова. Цю інформацію знайдено в ухвалі суду щодо обрання запобіжного заходу. Однак у Генпрокуратурі цю деталь ніколи публічно не озвучували.
Будь-яку причетність Богдана Львова до скандалу спростовують. Володимир Гуцуляк, начальник департаменту ГПУ з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, заявив, що Львов жодним чином не фігурує в справі і об'єктивно до неї не причетний.
Але журналісти виявили цікаві збіги. Справи про інтелектуальну власність в Вищому господарському суді розглядає лише одна трійка суддів, до якої входить Богдан Львов. Це означає, що очільник установи брав би участь у касаційному розгляді справи про квас особисто. Крім того, з власних джерел журналісти дізналися, що Гречківський зустрічався напередодні скандалу з Львовим у його робочому кабінеті.
Львов не спростовує факт зустрічі, але не пам'ятає точних дат. Він припускає, що вони зустрічалися між 17 серпня та 6 вересня. Львов зазначив, що давно знайомий з Гречківським — його батько працював у Вищому арбітражному суді, і вони знайомі близько 15 років. За його словами, розмова стосувалася діяльності Вищої ради правосуддя та технічних питань.
Львов припускає, що якби Гречківський був у змові з суддями, то кваліфікація була б не шахрайство, а хабар або отримання неправомірної винагороди.
Суперечка за квас уже розглянута в першій інстанції господарським судом Києва. Справу слухала суддя Оксана Марченко, яка є давньою знайомою Богдана Львова. Раніше вона працювала в Вищому господарському суді на адміністративній посаді в палаті з розгляду інтелектуальних спорів.
У Генпрокуратурі повідомили, що роль суддів у справі Гречківського наразі ще вивчають. Володимир Гуцуляк обіцяв, що якщо буде доведено наявність таких зв'язків, то кваліфікація буде змінена на службовий корупційний злочин.
Гуцуляк обіцяє передати справу до суду якомога швидше, щоб спростувати звинувачення на адресу генпрокуратури. Він переконує, що докази вини Гречківського є переконливими. За його словами, є докази участі члена ВРЮ в організації отримання коштів, інформуванні та інструктуванні посередника щодо порядку їхнього утримання і передачі визначеним особам.
Але Анастасія Красносільська скептична щодо судових перспектив справи. Вона зауважує, що оскільки Гречківський перебуває в підслідності НАБУ, всі слідчі дії та документи, зібрані прокурорами, можуть бути визнані в суді неналежними доказами. Це дає Гречківському ще одну можливість уникнути відповідальності. Красносільська припускає, що Генпрокуратура, добре знаючи про це, могла мати лише одну мету — захистити Гречківського від справжньої відповідальності, яку б він отримав, якби справу розслідувало Національне антикорупційне бюро.
Амбітна мета генпрокурора розкрити злочинні схеми купівлі суддівських справ, схоже, закінчилася невдачею. Гучна справа Гречківського, ймовірно, залишиться імітацією активної діяльності, коли всі сторони залишаються задоволені результатом.