Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков нещодавно пропонував закріпити в законодавстві принцип «підкоряйся, а потім оскаржуй». Однак розслідування показує, що цей принцип працює далеко не для всіх. Коли йдеться про звичайних громадян, поліція діє за цим правилом. Але щодо осіб, пов'язаних з впливовими політиками, силовики часто змушені підкорятися їм, а потім несміливо намагаються оскаржити побиття своїх патрульних.
Процес розгляду справи про вбивство Олеся Бузини супроводжувався численними сутичками та конфліктами. Влітку, коли правоохоронці намагалися примусово провести відбір ДНК у підозрюваних, спецпризначенці Національної поліції скрутили та побили кількох активістів, які прийшли висловити підтримку підозрюваним.
Сергій Бондар, колишній боєць полку спеціального призначення «Миротворець» МВС, був одним із тих, хто опинився в центрі цього інциденту. Він прибув до столичної прокуратури як свідок у справі Бузини, щоб підтримати своїх близьких побратимів Андрія Медведька та Дениса Поліщука, яких підозрювали у вбивстві.
За його словами, під час штовханини кілька активістів були побиті, а його самого та ще одного активіста на ім'я Олесь викрали співробітники МВС. Їх вивезли до Байкового цвинтаря, де протягом усієї дороги вони зазнавали побоїв. Викрадачі обіцяли, що закопають їх на кладовищі. Завдяки розголосу в медіа активістів врешті знайшли.
Після цього Бондар та його адвокати подали заяви про побиття поліцейськими до Київської прокуратури. За його словами, провадження щодо зловживань посадовими особами було розпочато, але на цьому розслідування фактично закінчилось.
Начальник головного управління поліції Києва Андрій Крищенко стверджував, що бійці КОРДу нікого не били. За його версією, їм заблокували машину, тому вони застосували фізичну силу. Він також зазначив, що не знає про стан кримінального провадження, але перевірку проводить прокуратура.
Бондар не сподівався на справедливість: «Ми розуміли, що при даному керівництві Нацполіції МВС жодних дій не відбудеться. Ми просто намагались зафіксувати ці події, щоб вони не загубились».
Інший випадок демонструє протилежну ситуацію. Микола Щур, уродженець Донецька, столичний бізнесмен, віце-президент Федерації боксу Києва, одружений з відомою моделлю Сніжаною Онопко, спілкується з поліцейськими зовсім іншим тоном. Патрульні, понуривши погляд, не поспішають його зупинити.
Другого січня цього року Щур приїхав в Оболонський райвідділок Києва вночі, щоб допомогти своїй подрузі, яку затримали за підозрою в керуванні автомобілем у стані сп'яніння. Під час оформлення документів він почав кричати матом на патрульних, оскорблюючи їх та погрожуючи.
Потерпілий поліцейський Анатолій Денискін розповідав, що чув крики та шум, коли вони оформляли затриману. Щур лаявся, погрожував відрізати вуха, оскорблював поліцейських. Під час штовханини він ударив Денискіна в обличчя. Як наслідок, патрульний отримав перелам кісток носа та був госпіталізований в травматологію.
Про цей інцидент дізнався волонтер Роман Сініцин, коли патрульні поділилися інформацією про те, що один із відомих у певних колах киян зламав носа звичайному патрульному. Сініцин дивувався, що ця серйозна подія жодним чином не була відображена на сайті МВС чи в їх соціальних мережах.
При розслідуванні Сініцин знайшов цікаві деталі про Щура. За його словами, той добре почувається в ієрархії якогось кримінального чи напівкримінального Києва. Йому приписують зв'язки з різними донецькими бандитами, причетність до завезення тітушок у період 2013–2014 років, рейдерства та грабежів. Відомо, що це київський «бізнесмен» з орбіти Юрія Іванющенка. Сам Щур на запитання про знайомство з Іванющенком не відповідав.
Експерти стверджують, що поліцейські мали повне право затримати Щура. За словами голови правління експертного центру з прав людини Юрія Бєлоусова, правопорушення було очевидним: людина вела себе агресивно, оскорблював поліцейських, не реагував на їх спроби його заспокоїти. Однак поліцейські не затримали його.
Щур запевняє, що він не чіпав поліцейських. За його версією, це його побили в райвідділку, а побої були зафіксовані в клініці. Його адвокати подали зустрічний позов щодо побиття їх підзахисного поліцейськими. У суді Щур стверджував, що ніколи нікого не бив, і просив об'єктивного розслідування. Він розповідав, що в лікарні йому рекомендували мінімум 15 днів лікування, і досі відчуває дискомфорт.
Його дружина Сніжана Онопко в соціальній мережі Instagram виправдовувала поведінку чоловіка його молодим віком, хоча й не схвалювала його хамство. Вона зазначала, що його спровокували, і що дорослий чоловік міг би промовчати, але не її чоловік.
Після розголосу в медіа відбулось судове засідання щодо вибору запобіжного заходу. До суду приїхала група підтримки Щура. Депутат Бориспільської міськради Ярослав Годунок кричав у мегафон, що Щур, незважаючи на донецьку прописку, є справжнім патріотом, який неодноразово допомагав бійцям в АТО, допомагав волонтерам та витягував людей з полону.
Однак так звані «пацани», які прийшли на підтримку, не були схожі на бійців АТО. Вони неохоче спілкувались з журналістами, розповідаючи лише про те, що познайомились зі Щуром, коли він почав їм допомагати продуктами та одягом для різних батальйонів. Сам Щур не зміг розповісти, кого саме він визволяв.
Мітинг на підтримку не вразив суддю. Вона присудила Щуру цілодобовий домашній арешт до 3 березня.
Слідство.Інфо вирішило перевірити, чи дотримується Щур судової ухвали. Журналісти приїхали до котеджного містечка, де він мешкає. Охорона не впустила їх на територію, а сам підозрюваний не вийшов. Однак вони зустріли його сусіда, який сказав, що давно не бачив Щура в котеджі.
Чи дійсно Щур цілодобово перебував вдома, мають перевірити правоохоронні органи. Експерти висловлюють занепокоєння щодо того, що нова патрульна поліція в одних випадках надмірно застосовує силу до звичайних громадян, а в інших терпить приниження від впливових правопорушників.
Юрій Бєлоусов пояснює, що це проблема явної неготовності поліцейських. Вони не знають, як діяти в критичних ситуаціях, коли їм суються пальці в обличчя та оскорблюють. За кордоном такі практики добре розроблені на конкретних ситуаціях, але в Україні цього не відбувається.
Конкретних випадків, які могли б чомусь навчити поліцейських, було вже чимало. Питання залишається: скільки ще таких інцидентів має статися, щоб поліція почала виконувати інструкції в критичних ситуаціях і застосовувати закон однаково для всіх громадян?