Євгеній Дідківський, 40-річний чоловік, добровольцем вступив до Збройних сил України 25 лютого 2022 року. Через три дні, 28 лютого, під час виконання бойового завдання на Київщині він потрапив у засідку разом з побратимом. Майже два роки — 22 місяці — він перебував у російському полоні, утримуючись у різних місцях: Білорусі, Курську, окупованому Севастополі, Таганрозі та Борисоглєбську. В останньому місті він провів близько півтора року. Звільнений 3 січня 2024 року, Дідківський розповідає, що повернення додому сприймав як сон: «Підійшов. Попросив цигарку. Зайшов за автобус. Присів. Палив. А в руках у мене був український прапор. Дивився то на прапор, то на небо. Я хотів зрозуміти, що справді вже вдома».
У Борисоглєбській колонії №9 Воронезької області Дідківського розмістили у штрафному ізоляторі, спеціально «розконсервованому» для утримання українських полонених. З цієї установи від початку повномасштабного вторгнення додому повернулися лише 16 українських захисників.
У колонії систематично застосовувалися різні форми знущання. Наглядачі постійно підзивали полонених до вікна камери, змушуючи декламувати проросійські вірші та пісні. Після виконання завдання, як розповідає Дідківський, обов'язково слідувала так звана «канфєтка» — удар електрошокером по руці, яку полонений мав просунути у вікно. Потім його змушували розповсюджувати цю «нагороду» серед товаришів по камері, бивши їх по голові або сідницях залежно від фантазії наглядача на зміні.
Особливо жорстокими були дії однієї групи наглядачів, яких полонені прозвали «театралами». Вони постійно давали сценарії для «виставу», яку мали розігрувати військовополонені. Окупанти збиралися усією змінною, щоб спостерігати, аплодували та давали вказівки щодо того, як краще грати. У одній сценці два чоловіки мали зіграти принца та принцесу, які в фіналі обов'язково повинні були поцілуватися. «Давайте хлопці цілуйтеся, не в щічку, а так, як треба. Ми хочемо це бачити», — наказували наглядачі, отримуючи задоволення від перегляду сценок з гомосексуальним підтекстом.
Але знущання не обмежувалися театральними постановками. Росіяни змушували українських військовополонених до фізичного сексуального контакту один з одним. Тих, хто відмовлявся, карали побиттям. Дідківський описує конкретний випадок, коли його та іншого полоненого (який досі перебуває в полоні) викликали окремо. Наглядач запропонував їм займатися оральним сексом. Коли вони відмовилися, розпочався діалог:
«Як справи у камері?» — запитав наглядач.
«Усе добре», — відповів Дідківський.
«Дивіться, які ви симпатичні. Ану, дай йому в рот!»
«Громадянине начальнику, я не розумію», — сказав полонений.
«Ти йому зараз маєш дати в рот. Якщо ти йому не дасиш у рот, вам…»
Дідківський наголосив на своїй відмові, посилаючись на те, що у нього є дружина та діти, і він сповідує іншу сексуальну орієнтацію. Коли обидва полонені відмовилися виконати наказ, наглядачі вивели всю камеру і почали бити всіх «просто безбожно». Дідківського та його товариша відвели окремо і лупили ще сильніше, пояснивши, що вони повинні виконувати будь-який наказ та прохання негайно.
Після катувань у полонених набрякали руки, були зламані пальці. Російські тюремники стверджували, що роблять це для того, щоб українські військові більше не змогли стріляти. Медичну допомогу майже не надавали. Як розповідає Дідківський, поки полонений стояв у черзі до медика, щоб йому замазали зеленкою гнивлі побої, його продовжували бити. Після процедури, поки він чекав, коли медик обслужить інших бранців, його знову били по тому ж місцю, яке щойно обробили.
Навіть під час миття полонені не були в безпеці. «Поки ти миєшся, до тебе в будь-який момент може підійти наглядач і до мокрого тіла прикласти електрошокер. Таке було часто, їм це справді подобалося», — згадує Дідківський.
Одним з тих, хто спостерігав і змушував до вистав з гомосексуальним характером, був працівник Борисоглєбської колонії Алєксандр Міхнєнко. Він проводив й інші катування і був чи не єдиним, хто здійснював постійний «контроль» у колонії, попри регулярні ротації персоналу. За інформацією, отриманою редакцією, Міхнєнко брав участь у катуваннях. Щодо сексуального насильства джерело не може стверджувати про його ініціативу, але він точно знав про це, був присутній і був закріплений керівництвом за організацією утримання військовополонених.
Коли журналісти зателефонували Міхнєнку, він вдав, що нічого з наведених свідчень його не стосується.
Подібна ситуація спостерігалася й у колонії №7 у селищі Пакіно Володимирської області, де працював Алєксей Хавєцький. Офіс Генерального прокурора опублікував заочну підозру проти нього. Окупанта обвинувачують в організації катувань українських військовополонених та примушенні їх до імітації гомосексуальних статевих контактів. Цікаво, що у 2023 році Хавєцький з'являється на фото з дружиною та малолітньою донькою, а також у публікації з прокурорами, які звітують про перевірку колонії у Пакіно.
Хавєцький змушував роздягнених бранців імітувати гомосексуальні статеві акти у приміщеннях для прийняття душу, медичній частині, прогулянкових майданчиках, під час видачі їжі. Полонені мали вигадувати різні сюжетні лінії для цих «виступів». Інколи, щоб спостерігати за сексуальним насильством, збиралося до десяти працівників колонії. Вони коментували, плескали в долоні та давали вказівки щодо того, що робити.
Вероніка Вельч, виконавча директорка правозахисної організації Amnesty International, вважає, що в російських тюрмах існує культ беззаконня, особливо щодо українських полонених. Злочини сексуального характеру є яскравим і болючим прикладом вседозволеності системи. «Будь-які катування, злочини, підходи сексуального характеру в тому числі тільки відбуваються, тому що є система певної дозволеності або вседозволеності. І вона дуже яскраво існує якраз в російській тюремній системі, у російській військовій системі ставлення до військовополонених. І, на жаль, через оцю безнаказаність, через відчуття того, що нічого за це не буде, дійсно відбувається просто знущання на позиції ненависті до ворога, на позиціях для того, щоб принизити людину», — коментує юристка.
В Офісі Генерального прокурора повідомили, що від початку повномасштабного вторгнення повідомлено про підозру всього трьом громадянам РФ у вчиненні злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством щодо українських військовополонених. Конкретно: одному громадянину РФ з Виправної колонії №7 у селищі Пакіно Володимирської області повідомлена підозра у вчиненні злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством над трьома українськими військовополоненими. Крім того, двом громадянам РФ з Волноваської виправної колонії у селі Молодіжне Донецької області повідомлена підозра у вчиненні злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством щодо одного військовополоненого. На теперішній час вироків немає.
Дідківський розповідає про психологічний стан, у якому він перебував під час полону: «Декілька разів я був у такому стані, коли розумів, що зараз я собі або сам розіб'ю голову, або щось інше зроблю, щоб просто померти. Рятувало, що у неволі є свої люди і ви підтримуєте один одного».