У судовій системі України корупція залишається однією з найгостріших проблем. Проте було б помилково вважати, що всі судді беруть хабарі. Серед них є люди, які дотримуються закону і не піддаються спокусам. Але яка ціна чесності для такого судді? Виявляється, замість визнання та підтримки його чекають ізоляція від колег, адміністративний тиск і погрози від тих, кого він не побоявся засудити.
Лариса Гольник працює суддею в Октябрському районному суді Полтави. Однак уже два роки вона не виносить вироків, оскільки її повноваження закінчилися у 2015 році, а документи для переобрання на посаду безстроково затримуються в столичних установах. «Два роки без повноважень – це надзвичайно погано. Я відчуваю абсурдність ситуації, коли людина отримує зарплату за нічого», – розповідає вона.
При цьому Гольник регулярно з'являється в суді, але вже не як суддя, а як потерпіла. Вона подала скаргу на місцевого мера та його помічників, звинувачуючи їх у спробі підкупу. У 2014 році до Гольник потрапила справа мера Полтави Олександра Мамая, якого обвинувачували у конфлікті інтересів. Мамай нібито виділив землю своїй падчерці Ірині Климко, використовуючи свою посаду. За законодавством того часу це розглядалося як корупційне правопорушення, яке мало б розглядатися міською радою з питання про усунення мера з посади.
Розгляд справи затягувався. Мамай часто не з'являвся на засідання, а коли приходив, скаржився на здоров'я, і розгляд переносили. Тоді до кабінету Гольник зайшов колишній заступник міського голови Дмитро Трихна. Він запропонував вирішити проблему, обговорюючи суму грошей. Гольник зафіксувала цю розмову на приховану камеру. Почувши пропозицію хабара, вона звернулася до правоохоронців.
Під час наступної зустрічі з самим мером, яка також була записана, Мамай прямо запропонував закрити справу, не вказуючи конкретних підстав. Коли Гольник запитала, на яких підставах, мер відповів, що підстави можуть бути будь-якими, включаючи самовідвід судді.
До угоди не дійшло. Гольник заявила відвід від розгляду справи Мамая, яку закрили кілька місяців потому. На запитання, чи не шкодує вона своєю позицією, суддя відповідає впевнено: «Ні, ніколи не шкодувала. Я переконана, що все зробила правильно».
Обвинувачення висунули колишньому заступнику мера Дмитру Трихні за пропонування неправомірної винагороди та втручання в діяльність службової особи. Засідання у справі тривають, але Трихна вину не визнає і відмовляється коментувати ситуацію. Сам мер Мамай у справі про хабар проходить лише свідком і заперечує всі звинувачення.
Після того як Гольник спробувала викрити мера на хабарі, її становище на роботі різко погіршилося. Почалися відрахування з зарплати, їй виносять докори, відмовляють у відрядженнях. Суддя стверджує, що голова суду цілеспрямовано виживає її з роботи, включаючи фізичний тиск. «Це не мій особистий конфлікт з головою суду. Проблема в тому, що будь-який суддя, який займе принципову позицію, може опинитися в такій ситуації», – пояснює вона.
После співпраці з правоохоронцями змінилося й ставлення колег. На засіданнях суддів, коли Гольник розповідала про неправомірні дії голови суду, кілька колег сказали їй: «А вам з нами погано? Так ви уходьте!» Замість підтримки вона отримала остракізм.
Голова суду Олександр Струков розглядає ситуацію зовсім інакше. Він вважає, що Гольник організувала провокацію, і стверджує, що строки для притягнення мера до адміністративної відповідальності вже закінчилися. На запитання про конфлікт з підлеглою та тиск, Струков відповідає метафорично: «Якщо рота солдат йде в ногу, а одна не в ногу, то Ви самі розумієте». Він наголошує, що не може звільнити суддю, оскільки вона призначена Президентом чи Верховною Радою. На запитання, чи йому коли-небудь пропонували хабар, Струков категорично заперечує: «Не пропонували. Мені особисто – ні».
Роман Маселко, юрист і член Громадської ради доброчесності, яка контролює набір суддів до оновленого Верховного суду, особисто досліджував справу Гольник. Він впевнений, що суддя могла б стати прикладом для інших: «Лариса Гольник могла би для суддів стати прапором, вони могли би сказати: от дивіться, яка у нас чесна суддя, ми її підтримуємо. А вони навпаки її дискредитують».
Незважаючи на конфлікти та відсутність підтримки, Гольник продовжує приходити на роботу. Вона зізнається, що суддів-хабарників завжди помітно за їхніми рішеннями, але в суддівському середовищі це не прийнято обговорювати. «Читаєш рішення і розумієш, що прийнято воно не просто так. Воно видно, але немає реакції», – говорить вона.
Дома Гольник живе зі своїм чоловіком Ігором Гавриленком, історико, який викладає в Полтавському національному технічному університеті. Їхній будинок нагадує невеликий музей – тут зберігаються знахідки з розкопок, шматок бивня мамонта, уламки старовинного посуду та прикрас. Розкопки – це сімейне хобі. «Страшно не було, але було відчуття необхідності так вчинити. Я добре розумію, що інакше вона не може. У Лариси загострене відчуття справедливості», – говорить Гавриленко про свою дружину.
Сама Гольник пояснює свій вибір просто: «Було право вибору – або так, або так. Ти вибираєш, де ти знаходишся. Я вибрала такий шлях і абсолютно переконана, що все ми робимо правильно».
Історія Гольник ілюструє глибину деградації судової системи в Україні. У контексті цієї системи чесний суддя, у якого немає дорогої нерухомості чи іномарки, сприймається як невдаха. Більше того, бути чесним суддею стало професійно та фізично небезпечно.
Маселко підтверджує цю оцінку: «Зараз іде боротьба. Якщо ми програємо, якщо Гольник програє, то програє все суспільство. І виграє кругова порука у судовій системі. Якщо ті особи понесуть покарання, то у нас буде шанс, що в судовій системі щось зміниться».