Військовослужбовець з діагностованою шизофренією розповідає про момент, коли йому видали зброю під час навчання у військовому центрі. «Коли мені дали зброю, у мене був приступ перед ремісією шизофренії. Я хотів всіх постріляти, але там не було патронів», — згадує він. Цей чоловік, якого мобілізували у листопаді 2024 року, потрапив до військових лав попри наявність серйозного психічного діагнозу, поставленого ще у 2021 році.
Журналісти «Слідства.Інфо» виявили, що подібні випадки далеко не поодинокі. Свідчення офіцерів різних родів військ та працівників територіальних центрів комплектування підтверджують системну проблему: люди з важкими психічними розладами регулярно потрапляють до Сил оборони України через вади у роботі військово-лікарських комісій та ТЦК.
Чоловіка, якого у матеріалі називають Миколою, мобілізували у Одесі через Хаджибейський ТЦК та СП. Це була вже друга спроба його мобілізації. У вересні 2024 року його затримали в Приморському ТЦК міста Одеса, але тоді йому вдалося зателефонувати матері, яка привезла документи про його хворобу, і його відпустили після п'яти днів утримання. Цього разу процес розвивався набагато швидше: затримали зранку, а вже ввечері він опинився в навчальному центрі.
Микола показав журналістам документи, які підтверджують його діагноз шизофренії в параноїдальній формі. Крім того, у 2023 році він понад три місяці перебував у російському полоні в окупованому тоді Херсоні. Після звільнення його стан значно погіршився: він схуд на 40 кілограмів, а галюцинації стали майже постійними. «Спочатку це сильний шум у вухах, потім якісь голоси, ехо. Ти замикаєшся і просто не знаєш, як це все виправити, щоб не чути їх. Буває, починаєш з ними розмовляти. І останній раз, коли я з ними розмовляв, то вони мені казали, що треба випити таблетки, щоб вони зникли. Я почав їх пити і переборщив так, що потрапив у реанімацію з отруєнням», — розповідає він.
Роман Баклажов, засновник благодійного фонду «11 листопада», який нині допомагає Миколі, пояснює, що під час першої спроби мобілізації чоловік пояснив у ТЦК про свою хворобу та перебування у полоні. Однак цього разу ситуація розвинулася інакше. Микола стверджує, що військово-лікарську комісію він не проходив. «Я говорив, показував їм довідки, вони казали, що будеш у частині вже їх показувати, нам треба план виконувати. Ну, я там навіть лікарів не бачив. ВЛК тільки на папірцях була, а по факту…», — розповідає він.
Документи про хворобу Микола показав уже після прибуття до військової частини. Там одразу розпочали процедуру його списання, однак вона розтяглася на понад два місяці. Журналісти звернулися за коментарем до Хаджибейського ТЦК та СП міста Одеси, обласного ТЦК та СП, а також до оперативного командування «Південь», але на момент публікації матеріалу жодної відповіді не отримали.
Військовослужбовець Володимир, який служить у ТЦК близько півроку, розповідає про випадок, коли людину з шизофренією визнали на ВЛК придатною до військової служби. Цей чоловік отримав висновок комісії і продовжив рухатися маршрутом мобілізації. Лише згодом його родичі привезли документи, які підтверджували, що у нього є пожиттєва група інвалідності з 2011 року, і його забрали. Однак у певний момент людина одночасно мала на руках пожиттєву групу інвалідності по шизофренії та висновок ВЛК про придатність до військової служби.
Володимир супроводжує під час проходження ВЛК чоловіків, які мали проблеми з військово-обліковими документами чи були у розшуку. Це окрема група, яка проходить комісію за спрощеною процедурою. «Для людини, яку затримали з порушенням обліку, ВЛК може тривати пів дня. Людина може бути доставлена зранку і ввечері мати вже повністю пройдену ВЛК та бути з наказом на мобілізацію на якомусь розподільчому пункті. Люди проходять без черги, все в максимально спрощеному швидкому режимі. Саме ВЛК — це формальність, тобто ВЛК працює як телеграм-бот, який звіряє написані в документах діагнози людини з Наказом №402 і автоматично виставляє або придатність до військової служби, або придатність до ТЦК і тилових частин, або непридатність», — пояснює він.
Такий формальний підхід стає причиною потрапляння у військо людей з важкими формами алко- та наркозалежностей чи психічними розладами, говорять журналістам командири різних рівнів та різних родів військ. Усі вони погодилися говорити лише анонімно, щоб не мати проблем з вищим командуванням.
Командир підрозділу Василь наголошує: «Ми намагаємося не набирати людей, які мають хронічні проблеми зі здоров'ям, які не дозволять їм не те що воювати, а й проходити службу. Не беремо людей з критичними залежностями, бо у нас зброя, у нас інші люди. А от з ТЦК дуже часто таких людей, на жаль, привозять. При тому привозять людей, які мають документи, які підтверджують їхню наркозалежність, або людей, які мають активні форми небезпечних хвороб. Набирати людей, які стануть проблемою для підрозділу та можуть бути небезпечні для інших військовослужбовців, — це саботаж і злочин».
Начмед однієї з новосформованих бригад Костянтин пояснює, що люди з різними діагнозами найчастіше потрапляють у військо, оскільки не мають із собою документів, які могли б це підтвердити. «Я у багатьох з тих хлопців, яких ми направляли вже в подальшому на лікування і на визначення ступенів придатності на комісії ВЛК з психічними порушеннями, запитував, як так сталося. У багатьох випадках просто якраз проблема у ТЦК: що вони людей забирають з вулиць. Якщо ти не надав там відповідних документів під час проходження комісії (а комісія проходиться прямо в той самий день), то вони просто не виписують цей діагноз», — розповідає він.
Бригада Костянтина новостворена і з проблемою психічних розладів у бійців вони вперше зіштовхнулися на етапі формування та злагодження. Він розповідає про випадок, коли людину після виписки з профільного лікарняного закладу з покращенням визнали на ВЛК придатною до служби. У виписках фігурувало, що він стабільний і є рекомендація для подальшого несення служби. Однак одного дня цей чоловік злив з бензопили паливо в пляшку, облив себе і підпалив. Він згодом помер.
Усі співрозмовники журналістів наголошували, що люди із залежностями та психічними розладами вже у зоні проведення бойових дій можуть нашкодити не лише собі. Василь пригадав історію з грудня 2022 року під Червонопопівкою у Луганській області. «Один боєць був добряче нетверезий. І він пройшов перед очима у ворога до нашої позиції, демаскував її. Після чого був досить прицільний танковий обстріл. І в нас було двоє тяжкопоранених, один — серйозно контужений і два — легко контужені», — розповідає він.
Комбат однієї з бригад Максим згадує кілька подібних випадків за останні три роки служби на керівних посадах. «Вже пізніше виявили, що у людини є психічний розлад, ми про це не знали. На даний момент він вважається зниклим безвісти. Він просто встав і пішов з позиції. Гірше було, коли інша людина в такому стані могла просто взяти вночі і почати стріляти. Почати стріляти на позиції у стелю, просто в небо і так далі. Тоді там ніхто не постраждав, але це теж те, що здає позиції, те, що демаскує», — розповідає він.
Одного разу один з підлеглих Максима взяв у заручники побратима. У цього чоловіка не було документів, які підтверджували б наявну в нього хворобу. «Думаю в нього також були певні відхилення, навряд він вживав якісь речовини. Він взяв у заручники свого командира взводу і тримав його з гранатою в руці та казав, що підірве. Мене викликали, я не знаю, скільки у нас було годин перемовин тоді, ми ледве-ледве забрали в нього гранату», — згадує Максим.
Крім прямої загрози для самих військових та небезпеки для їхніх побратимів, такі історії навантажують роботою медичну службу підрозділу. Костянтин пояснює: «Така людина навіть, якщо не несе загрози, то відволікає інших від виконання основної задачі. Такий військовий потребує нагляду, щоб, не дай Бог, не вчинив ні собі шкоди, ні оточуючим. Виходить, що медична служба підрозділу замість того, аби працювати з пораненими, займається такими хворими, які забирають дуже багато часу та ресурсу, у тому числі фінансового».
Таких бійців у підрозділі одразу після виявлення намагаються відправити на списання. Проте й цей процес потребує постійного супроводу медика та може розтягнутися на місяці. Микола вже понад два місяці то відправляється у шпиталь на лікування, то повертається у військову частину. Там йому обіцяють, що за місяць його демобілізують, оскільки у війську він не може бути ефективним. Однак увесь цей час держава опікується ним, витрачаючи гроші на харчування, одяг, лікування та грошове забезпечення.
Усі співрозмовники журналістів — бойові офіцери різних родів військ — вбачають причину потрапляння у військо людей з психічними розладами у неякісній роботі ТЦК та ВЛК. Начмед однієї з бригад вважає: «Найбільше запитань у мене саме до етапу первинного ВЛК під час мобілізації. Там недостатньо дають часу людям. Як таке можливо, що людину сьогодні спіймали, за день вона пройшла ВЛК і на наступний день вона вже кудись їде. Їй не дали можливості ні принести свої попередні документи, ні дообстежитися. Це основна проблема. Так не має бути. Однак, я розумію, що це теж вимушена міра».
Максим вказує на ще одну причину — корупцію. «Багато хто купив собі довідки, зробив умовні «білі квитки» і косить від армії. Тому що має гроші і вважає, що чомусь його життя важливіше за життя інших людей. Такі люди вважають себе вищою расою, яка має привілеї. Запитання в тому, чи ми готові приймати рішення, які дозволять нам такі речі карати і не допускати просто?», — говорить він.
Журналісти надіслали запит до Командування Сухопутних військ, щоб дізнатися, чи розуміє воно масштаб проблеми та чи планує працювати над її вирішенням. На час публікації матеріалу відповіді не надійшло.