Щороку українська казна виділяє значні суми на підтримку осіб, які пережили Другу світову війну та учасників військових конфліктів. Однак розслідування показує, що ці кошти часто потрапляють до структур, керівники яких мають лише опосередкований зв'язок з реальною військовою історією.
Микола Панченко два роки тому разом з однодумцями заснував «Освітню асамблею» – простір для проведення лекцій на різноманітні теми від історії до астрономії. Організація не бере плату зі слухачів, лекторам не виплачує гонорари. Замість цього вона розраховує на добровільні внески в розмірі 15 гривень та пільгову оренду приміщення від Київської обласної ради. За два роки активісти провели понад 200 заходів, які відвідало більше шести з половиною тисяч осіб. Минулого року організація перемогла у конкурсі столичної мерії і отримала можливість розраховувати на близько 200 тисяч гривень на розвиток.
Але існує й зовсім інший світ громадського активізму. На засіданнях Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО щороку розподіляються набагато більші суми. Цього року 40 організацій ділили між собою приблизно 20 мільйонів гривень. Жодного конкурсного відбору проектів не проводиться. За словами самих чиновників Держслужби, отримані кошти громадські організації розподіляють за єдиною схемою: 35 відсотків йде на зарплати, 20 відсотків – на комунальні платежі, а лише 45 відсотків – на проведення запланованих заходів.
Петро Цибенко, колишній народний депутат шести скликань від Компартії, вже 8 років керує «Організацією ветеранів України». Минулого року ця структура отримала 1 мільйон 200 тисяч гривень. Фінансовий звіт, розміщений у відкритому доступі на сайті Держслужби, показує, як витрачалися кошти: переважна більшість пішла на пленуми, з'їзди та конференції. Крім того, організація відправила двох членів у Білорусь за 7 тисяч гривень, купила квітів для пам'ятника Ватутіну та «Невідомому солдату» за 5 тисяч гривень, організувала акцію «Бессмертный полк» за аналогією з російською ініціативою. Заступниця голови Ангеліна Мойсеєва стверджує, що організація займається всебічним захистом ветеранів, однак конкретних прикладів допомоги реальним учасникам війни вона не навела.
Слідство.Інфо розшукало в Києві справжнього ветерана Другої світової – 91-річного Євгена Демиденка, який зустрів День Перемоги 1945 року на флоті. Його дружина також брала участь у війні, з 1944 року працювала провідницею на залізниці. На запитання про допомогу від громадських організацій ветеран відповів: «Никто. Ни жену не поздравляли – она участник войны, с 1944 года на железке проводником работала. Ни меня – 90 лет, никто не поздравлял з Днем Рождения. Ну и в 91 никто. Никакой помощи нету».
Інша організація – «Всеукраїнський союз громадських об'єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів» – отримала у 2016 році 1 мільйон 500 тисяч гривень. Керує нею генерал-полковник Віктор Палій, який за часів президентства Кучми очолював розвідку Міноборони. Після відставки він став співзасновником низки юридичних осіб та громадських організацій. У 2013 році Палій привіз в Одесу молодіжний збір «Союз – Наследники Победы», народжений у Росії, про що писало видання «Солдаты России».
Серед соратників Палія – Анатолій Кремнєв, який називає себе генералом козацтва. Він відомий присутністю на заходах скандального «Посольства Божого», роздачею неофіційних нагород та випуском книги «Козацьке Братство. Лицарі України». На сторінках цієї книги серед славетних лицарів опинилися генпрокурор-втікач Віктор Пшонка та екс-президент Янукович. Кремнєв спочатку пообіцяв інтерв'ю, але за кілька годин передумав, посилаючись на термінове відрядження.
Ще одна структура – «Всеукраїнська асоціація ветеранів-підводників» – отримала 350 тисяч гривень на участь у кінофестивалі «Море зовет» у 2015 році. Однак фільми показували у російському Санкт-Петербурзі. Організація «Союз ветеранів Ракетних військ стратегічного призначення України» також отримала 350 тисяч гривень минулого року, хоча Україна живе без стратегічних ракет уже понад 20 років.
Цікаво, що підводники, ракетники та ветерани Цибенка офіційно зареєстровані на вулиці Липській, 16 в Києві, однак консьєрж будинку про них навіть не знає.
Вікторія Губська, яка досліджує діяльність так званих ветеранських організацій, зазначає, що це лише верхівка айсбергу. Крім центральних офісів у Києві, ці структури мають обласні, міські та районні осередки, кожне з яких отримує гроші з місцевих бюджетів. «Там виділяються чималі кошти. В кожному районі це від 100 тисяч до півмільйона, і ці кошти йдуть, нібито, на статутну діяльність цих організацій. Ми почали перевіряти як громадські діячі, і зрозуміли, що ці організації оплачують приміщення або зарплату. І все. Тобто, ці кошти перетікають з бюджету на утримання цих приміщень і на зарплату керівників цих організацій. І вони не доходять до реальних, до жменьки цих ветеранів, які залишилися», – розповідає вона.
Дмитро Різниченко, київський правий активіст та учасник бойових дій на сході країни, нещодавно прийшов на засідання Держслужби у справах ветеранів, де розподіляли кошти. Його гострі питання до учасників зборів закінчилися фізичною сутичкою з Віктором Палієм. Різниченко розповідає про те, як на засіданні виступила жінка, яка сказала: «Я від вас допомоги жодної, в мене син воює, в мене чоловік інвалід». Він вирішив спитати про фінансування акції «Безсмертний полк» з українського бюджету, вважаючи це російською агентурою. «Просто у них все вже розписано – хто за ким виступає, хто кого підтримує, раз, раз. І тут я розумію, що цей цирк мене тупо починає дратувати», – каже Різниченко.
Кулачна сутичка привернула увагу медіа та політиків до проблеми витрачання бюджетних мільйонів сумнівними ветеранськими об'єднаннями. Різниченко пропонує змінити систему: «Треба виділяти гранти на якийсь проект. Тобто, якщо є якась конкретна задача, під цю конкретну задачу пишеться проект – що отак ми її зробимо, подається на конкурс – відкритий конкурс – не так, як вони – сіли, між собою проголосували все і розійшлися».
В «Освітній асамблеї» кажуть, що із задоволенням взяли б участь у відкритому конкурсі проектів. За таких умов організація існувала б не у шести містах, як зараз, а у 26, і розвивалася б далі.