Патрульна поліція України виникла як символ справжньої реформи після Революції Гідності. Набрані з нуля правоохоронці своєю роботою та зовнішнім виглядом мали довести суспільству, що в Україні можливо створити європейський правоохоронний орган. Однак останнім часом ситуація кардинально змінилася. Громадяни все частіше скаржаться на повільне прибуття патрульних або взагалі на їхню відсутність. Паралельно зростає кількість копів, які залишають ряди поліції. Це явище набуває масштабів, які загрожують самому існуванню реформи.
На початку 2015 року конкурс на посаду патрульного в Києві був надзвичайно жорстким — за одне місце змагалося 15 осіб. Перші 2 тисячи поліцейських присягнули на Михайлівській площі у центрі столиці. Тоді ж на патрулювання вийшло 200 екіпажів на новеньких «Пріусах». Сьогодні через звільнення та переходи до інших підрозділів недобір серед патрульних складає понад 20 відсотків. Якщо раніше вулиці патрулювало 200 екіпажів, то нині лише півтори сотні.
Киянин Андрій Кобилінський, один із упізнаваних патрульних столиці, звільнився цієї весни. Він пояснює причини кризи просто: «Немає ні машин, ні людей. Там така гонка йде жорстка — чого стане менше. Зараз менше машин, а завтра менше людей, а потім навпаки». Два роки тому він залишив прибутковий бізнес, на якому заробив на квартиру і позашляховик, щоб служити в новій патрульній поліції. Спочатку він вірив у обіцяні кар'єрний ріст та розвиток, але розчарувався. За його словами, керівництво на чолі з міністром Аваковим вирішило, що залучення молодої крові занадто небезпечно, і вирішило покладатися на старих професіоналів.
Оператор Олексій Бардадим фіксував робочі будні патрульних із першого дня як оператор ріаліті-шоу про столичних копів. Він їздив із ними в автомобілі, спостерігав різні ситуації від побутових конфліктів до перестрілок і погонь. Він бачив справжній ентузіазм у їхніх очах. Однак два роки потому його обікрали у центрі Києва посеред білого дня. З його машини витягли вартісну професійну техніку. Олексій знав напрямок, куди побіг злочинець, знав його опис — шорти та зелена футболка. Свідок підтвердив цю інформацію, а камери спостереження могли б допомогти. Але патрульні не приїхали три з половиною години. Олексій змушений був сам їхати у відділок писати заяву. Потім він вмовляв слідчих взяти відео із численних камер спостереження, щоб прослідкувати шлях злодія. Місяць потому ані техніки, ані підозрюваних не знайшли.
Історія Олексія далеко не єдина. На сторінках патрульної поліції у соціальних мережах подяки губляться серед численних скарг на те, що викликали поліцію, а вона не приїхала, або приїхала занадто пізно.
Начальник столичної поліції Юрій Зозуля визнає, що людей дійсно не вистачає, тому навантаження на тих, хто лишився, збільшилось. Однак він заперечує, що втрати персоналу пов'язані з перепрацюванням. За його словами, розповіді про перевтому — це перебільшення, як і скарги на вихідні, половину з яких доводиться проводити на роботі. Він стверджує, що люди якось висипаються, хоча визнає, що бувають моменти з охороною громадського порядку та великими акціями, але це не відбувається щодня.
Реальність виглядає інакше. Типовий робочий день українського копа — це щонайменше 12 годин. Разом із дорогою на роботу та з роботи, отриманням-поверненням зброї та патрульної автівки — це усі 14, а іноді й 15 годин. Якщо зміна закінчується о сьомій ранку, патрульний потрапляє додому близько десятої ранку. Це у найкращому випадку, якщо не сталося затримань або інших подій, які потребують оформлення документів. Вже о сьомій вечора треба заступати на нову зміну. Для цього на роботі треба бути на півгодини раніше. Час, що залишився — це не лише на сон, але й на підготовку форми. У патрульного лише один комплект, який видали на початку служби. Треба випрати, висушити, випрасувати. На сон часу майже не залишається.
Про перевтому вже відкрито пишуть у соцмережах копи усієї України. Ксенія Боянова, інспекторка патрульної поліції з Охтирки, пише: «Скільки б в день не спала, а друга нічна жахливо важка. Особливо, коли в піший патруль поставлять. О 5 ранку піший патруль вже схожий на примару».
Проблема ускладнюється тим, що патрульні крадуть вихідні для навчання. Вогнева підготовка, тактика, юридичні знання — все це потребує постійного повторення. Коли ж це все робити? Тільки у вихідний день. А якщо у місті великий мітинг або річниця якої-небудь події, то крім чергової зміни залучаються ті, у кого зараз вихідний.
Через перевтому знижується швидкість реакції. Буває, патрульний просто засинає за кермом. 19 червня 2017 року о 5:30 ранку «Пріус» патрульної поліції врізався у дерево у парку біля Голосіївського озера. Андрій Кобилінський упевнений, що патрульний заснув від перевтоми. За характером пошкодження видно, що машина їхала повільно, поки водій не заснув, а потім врізався в дерево. Кобилінський сам часто фактично засинав за кермом, тому знає, як це буває.
Львів став другим після столиці містом, де з'явилася патрульна поліція. Лілія Таранда, 30 років, півтора роки тому проміняла сімейний бізнес на поліцейський значок. Вона дуже хотіла служити в патрульній поліції, адже це була велика ідея для неї як матері трьох дітей, яка завжди хотіла, щоб в Україні краще відносилися до правоохоронних органів. Вона влучно стріляє, вправно кермує і непогано керує. Спортсменка швидко отримала посаду заступника командира взводу обслуговування доріг державного значення.
Однак здоров'я не витримувало перепрацювань навіть у молодих людей. У взводі Лілії було 42 людей. Із них п'ять-шість завжди мали високий тиск. Їх відправляли на лікування, не допускали на зміну. Хлопці ходили у лікарню, і лікарі говорили їм: «Синдром хронічної втоми. Треба відпочивати». Єдине лікування — це просто виспатися, але часу не було. У кожного вдома є сім'я, діти, робота. І восьми тисяч гривень явно не вистачає для проживання на всю родину.
Патрульні машини в усій Україні не мають страхування КАСКО на випадок аварій. Тому копи ремонтують автівки за свої гроші. Ксенія Боянова пише: «Розбиті «Пріуси» патрульні ремонтують за свої кошти. І ремонт цей дуже коштовний».
Один із керівників львівських копів Андрій Богуш запевняє, що патрульні роблять ремонти добровільно. За власним бажанням, якщо незначне пошкодження — царапина чи легкий удар у бампер — патрульний може написати рапорт і поклопотати за власний кошт зробити ремонт. До цього ніхто не силує. Однак мало хто з патрульних хоче потрапити під санкції, адже це догана у особисту справу і деприміювання, іноді неодноразове.
За таких умов копам не здається дотепним жарт міністра Арсена Авакова про ДТП на нових поліцейських джипах Mitsubishi Outlander. Міністр тоді пожартував: «Враховуючи високу вартість цих машин і особливо їхню специфіку… Ми домовилися перших трьох розстріляти, хто потрапить в аварію».
Патрульна поліція України працює за північноамериканською моделлю. Інструктори із Канади другий рік поспіль передають власний досвід українським копам. Коли ми зв'язалися із поліцією Калгарі, звідки приїздили тренери, наш співрозмовник Кен Тауер, досвідчений поліцейський, вперше чув про відсутність страхування КАСКО для автівок патрульних. Він пояснив: «Ні, наші поліцейські ніколи не платять гроші за ремонт авто із власної кишені, це правда. Поліція міста Калгарі має страховки на авто, які компенсують витрати на ремонт пошкоджень».
Де копи ремонтують «Пріуси» після ДТП? Про це у поліції не говорять на камеру. За офіційною інформацією, пошкоджені «Пріуси» у Дніпрі мають ремонтуватися на сертифікованому автосервісі Тойоти «Алмаз-Мотор». Від нього до управління патрульної поліції менше восьми кілометрів. Але насправді активісти знаходять побиті поліцейські автівки зовсім в інших місцях.
Щоб дістатися місця, де ремонтують автівки дніпровські копи, доводиться подолати майже 20 кілометрів. Половина шляху — суцільні вибоїни. На міській околиці, в глибині приватного сектора, стоять одразу три патрульні «Пріуси». Саме там їх знайшли міські активісти. Кожна із патрульних машин обладнана GPS, а її місцезнаходження контролюється із пульту керування міського управління поліції. Але ці машини стояли у приватному секторі кілька днів, і їхньою долею не зацікавився ніхто, окрім активістів.
Оперативна група слідчих, що прибула на виклик громадських активістів, зафіксувала три автівки патрульних зі слідами пошкоджень і навіть частково розібраних. Власник подвір'я, де стояли машини, відмовився пояснити їх місцезнаходження у себе і переадресував усі питання на адресу Дніпровського міського управління патрульної поліції. Того дня активісти виявили ще два гаражних СТО, де ремонтують патрульні авта. Вже наступного ранку після імпровізованого рейду усі поліцейські «Пріуси», навіть розібрані, зникли.
Представники поліції протягом 20 днів відмовлялись відповідати на запити активістів про причини ремонту машин у місцях, що ніяк не нагадують сертифіковане СТО. Врешті відповідь надійшла — патрульні ремонтують свої автівки добровільно. Безкоштовно для бюджету поліції означає, що копи платять із власної кишені.
Володимир Олексієв, колишній патрульний із Дніпра, розповідає: «Нам спочатку сказали, що бережіть «Пріуси». Негласно, якщо будуть у «Пріуса» пошкодження, то, відповідно, це будуть ваші витрати. Крім того, не тільки «Пріуси». Патрульний несе відповідальність за бодікамери, за планшети. Якщо десь вам вибили з рук планшет, ви його розбили – ви підете за власні кошти його ремонтувати».
Володимир був патрульним у Дніпрі довше року. Пішов у поліцію на хвилі ейфорії, але у квітні 2017-го вирішив звільнитися. Рекламні гасла, які супроводжували набір до поліції, і реальність — це зовсім різні речі. Реальний розмір заробітної плати виявився вдвічі меншим. Друга половина зарплатні — це премія, якої можуть позбавити за будь-яку провину.
Володимир пояснює: «Кажуть, у патрульних високі зарплати. Спростую. Зарплата у патрульних – 4 000 гривень. Плюс 4 000 гривень – премія в Дніпрі. У Києві – 10 000 зарплата із премією. Існує такий механізм депримаціі. Відповідно, на розсуд керівництва вас до кінця місяця можуть залишити із чотирма тисячами. Відповідно, людина, яка повністю залежить від керівництва, буде і лагодити «Пріус» за свій рахунок, і виконувати будь-які установки керівництва. Тому що є така залежність».
Проблеми у роботі поліції почали з'являтися за півроку від початку її роботи. Деякі автомобілі були в жахливому технічному стані. Коли заводилися — стукали, крекотали. Вони не призначені для українських доріг. Були зношені покришки, страшно приймати автомобіль. А не прийняти його не можна — треба якось їхати на зміну. Повністю голі покришки. Це було і влітку, і навесні — за зиму все позношувалось. Копам не поспішали їх змінювати. Кожен раз виїжджали на свій страх і ризик — тільки не розганятися, щоб потім нікуди не влетіти.
Лілія Таранда зі Львова розповідає те ж саме. Вона навіть показує фото, які робила на машинах свого, вже колишнього взводу, коли забороняла виїзд. На них стерті до ниток протектори коліс, гулі, що видулися на резині і могли призвести до ДТП, тормозні колодки, які просто вилетіли на ходу. Вона пояснює: «Це не стається за один день, правда? Напевно, треба було досить довго поїздити. Ми завжди писали рапорти, що зламані автомобілі потребують ремонту. Гальмівні колодки просто зірвало. Їх там майже не було. Вони такі затерті, що просто злетіли. 100% писалися рапорти, що автомобіль несправний. Ми зробили такий флеш-моб — рапортами закидували. Може, через місяць-два воно мінялося. Але це не було відразу і автомобілі все одно виїжджали на лінію. Був випадок, де не мінялося мастило в коробці і просто коробка заклинила. Той «Пріус» до сих пір стоїть і не ремонтується. Його на евакуаторі доставляли».
Депримація — це ще одне табу у розмові із копами. Прості патрульні про неї говорити не хочуть. Керівництво столичної поліції стверджує, що покарання грошима — це крайня межа. Навіть за розбиті з вини патрульного машини можуть не оштрафувати. Юрій Зозуля каже: «На гроші ми намагаємося не карати патрульних ніколи. Щоб була депримація – ми намагаємося мінімізувати цей момент, тому що, в першу чергу, грошей ти позбавляєш не самого патрульного, а його родину. Тому цей вид стягнення ми намагаємося використовувати вкрай рідко».
Однак заступник начальника управління чергової служби патрульної поліції у Львові Андрій Богуш говорить про депримацію більш відверто. Він наводить приклад: «Скажімо, інспектор такий-то такий-то, на вас зараз проводиться службове розслідування. Під час служби ви разом із інспектором таким-то, теоретично, спали. Вас знайшов відеомоніторинг, це все задокументовано. З вас цього місяця будуть зняті 2-3 тисячи гривень».
У Одесі один з поліцейських на умовах анонімності розповідає, що покарання деприміюванням практикується часто. Діє закон сполучених посудин: без зняття премії в одних патрульних її не отримають інші. Він пояснює: «Я кажу: ось у мене розкриття. Чи можу я розраховувати на якусь премію? Ну, ти розумієш, в цей місяць ніхто не проштрафився. Ми нікого не оштрафували. Тому ми не зможемо виплатити премію. Тобто, для того, щоб преміювати співробітника, потрібно у когось із родини забрати ці гроші. Як цей співробітник буде дивитися на того, хто отримав премію? Тобто, це буде конфлікт всередину колективу».
У закритих чатах, де поліцейські обговорюють щоденну рутину, головний показник успішності підрозділу — це кількість адмінпротоколів. Щоб отримати премію, потрібно оформити їх якомога більше. Бюрократична статистика, як в старій добрій міліції, знову важливіша за реальну боротьбу зі злочинністю.
Українські копи не мають обіцяного медичного страхування. Натомість, патрульному пропонують застрахувати своє здоров'я власним коштом, як і будь-якому іншому громадянину. Копи у Одесі розповідають, що їм пропонують захищати себе в суді і з того людини, який нанес їм увічя, отримувати свій ущерб. А якщо гроші потрібні прямо сейчас? Тоді вся патрульна поліція збирається по п'ять гривень, по десять, по 50, по 100 гривень, кто скільки може. Так, наприклад, дівчина, яка постраждала в ДТП, отримала допомогу від усіх.
Понеділок, дев'ятнадцяте червня. О 14:30 у дворі управління патрульної поліції Дніпра стоїть 39 автівок із 96. Майже половина. Мільйонне місто патрулює лише 57 екіпажів. Для порівняння канадське місто Калгарі із мільйоном мешканців патрулює майже утричі більше поліцейських машин. Інспектор поліції Кен Тауер пояснює: «В звичайний день різні райони міста патрулюють до 120 автомобілів із поліцейськими. У вечірні години може бути по 2 поліцейських у кожному авто. Але патрульних автівок на виїзді зазвичай від 90 до 120».
Юлія Бриндіна не знає цієї статистики, однак зменшення кількості патрульних екіпажів відчула на собі. О третій ранку четвертого липня цього року мешканці багатоповерхівки на вулиці Новоорловській, 2Б в Дніпрі почули, як злодії вдерлись у гараж. Юлія прокинулася від дикого скрегіту металу і крику жінки: «Перестаньте ломитися, зараз викличу поліцію». Коли кричали, що зараз викличуть поліцію, з інших вікон вони тільки сміялися, але ніхто нікуди не тікав. Вони не боялися, що поліція приїде.
Жінка одразу зателефонувала 102, адже минулого року пограбували її гараж і приватний будинок, а у квартиру матері вдерлися мінулого тижня. Виявилося, що навіть сусіди вже зробили кілька викликів. Вони дзвонили до поліції, робили виклики. Один із чергових сказав: «Вихідний дзвінок, в 3:29 виклик, в 3:45 ми повторно дзвонили, питали, де машина».
Зрештою самі ж мешканці будинку відлякали злодіїв, а от копи на виклик приїхали лише за годину. Юлія запитувала чергового у телефонній розмові, чому так трапилося. Черговий відповів, що раніше в їхньому районі регулярно їздили патрульні, блимали синіми вогнями. Останнім часом машин немає. Він сказав, що раніше була тисяча людей, працювало патрульних, зараз працює 500 осіб, тому запропонував: «Ідіть до нас працювати, будете вчасно приїжджати».
Колишня патрульна Лілія Таранда зі Львова каже, що довго вагалася перед тим, як написала рапорт про звільнення. Мати-одиначка зізнається — не змогла прогодувати трьох дітей на зарплату копа. Вижити за рахунок того, що заробляла, не вдавалося — це комунальні послуги і харчі. Мама із трьома дітьми одна — це було важко. Їй самій приходили в голову ідеї щось ще працювати, але це було нереально. Вона була одна із трьома дітьми, і такий графік — це було дуже важко.
Коп у минулому Андрій Кобилінський тепер допомагає колишнім колегам заробляти у вільний час. Не всі можуть собі дозволити піти із поліції — знайти іншу роботу непросто. Він розповідає: «Деякі навіть, бувало, у мене підробляли вже після того, як звільнилися. Я плачу людям без кваліфікації, просто студентам, які приїхали на один день підробити, майже стільки, скільки поліцейський за зміну отримує. А працювати в мене треба менше, ніж триває зміна у поліцейського». Але називати імена він відмовляється, щоб поліцейських не покарали.
Постраждалий від крадіїв Олексій Бардадим про складності роботи поліції не знає, але контраст між тим, що було і як стало, відчув на собі. Він каже: «Мені здається, що це питання системи. Тобто системи не має. Система просто занепала. Її не має і незрозуміло чому. Я закриваю очі і не можу уявити масштаби і не можу уявити грошей, які пішли на цю реформу».
Наразі чи не єдиним досягненням реформи патрульної поліції є відсутність системного хабарництва, так, як це було раніше в ДАІ. Про це кажуть і ті, хто звільнився, і ті, хто служать і досі. Та чи на довго це? Андрій Кобилінський міркує: «Коли відмовляєшся від півтори тисячи доларів, які тобі пропонують, коли ловиш за кермом заможну людину у нетверезому стані — багато про що замислюєшся: варто — не варто. Мою родину годував сімейний бізнес. А у кого лише одна зарплата?»
Володимир Олексієв прогнозує: «Чим сильніше будуть затягувати людей фінансово, я думаю, тим складніше буде боротися з цією спокусою». Як і решта колишніх і діючих копів, він каже, що робота патрульного захоплює. Вона дає адреналін і безліч вражень, які нічим не заміниш. Але коли родину нічим прогодувати, то рано чи пізно патрульні почнуть брати хабарі або знайдуть іншу роботу. Кому є куди йти — вже пішли.
Юрій Зозуля, начальник київської поліції, не хвилюється через такі розмови. За його словами, якби всі хотіли, вже б звільнилися. Він переконує: «Приходили патрульні, пишуть рапорти за власним бажанням, кажуть, що їх не влаштовує фінансова сторона, ще чогось – це абсолютно нормальний процес. Казати, якщо не піднімуть, то всі звільняться, це непрофесійно і нелогічно. Якби так було – вже всі б звільнилися. Багатьох це задовольняє. Їм подобається їхня служба і вони готові працювати так все життя».
Однак факти кажуть про те, що нові набори не в змозі компенсувати дефіцит патрульних. У той час, як у Північній Америці бажаючі служити в поліції готові по кілька років в черзі стояти. Навіть із високими результатами тестів беруть не одразу — перевіряють. Констебль поліції канадійського міста Торонто Володимир Світличний ділиться власним досвідом: «У моєму випадку, я не провалив жодного етапу. Співбесіда тривала чотири години. Вона була дуже непростою. І пішло майже два роки, щоб потрапити в цю службу».
Інший пункт, що гарантує непідкупність і якість роботи копів — це достойна оплата ризикованої праці. Володимир пояснює: «Я не хочу менять цю роботу ні на яку другу. Тому що у нас хорошая, стабільна зарплата, контракт на 30 років. Ніхто не буде ризикувати ради цієї дрібної хабара всією цією кар'єрою і цією стабільністю. Тому що, якщо вдруг попастися на хабарі — це не просто потеряєш роботу — це одразу попадеш у тюрму. І це є строк 10 років тюрми, 15 років тюрми».
В українських патрульних інша ситуація: щоденний стрес, хронічна перевтома та високий ризик для життя, невисока зарплата і відсутність медичного страхування. Відтак, чи не єдина справжня реформа, якою пишалася і влада, і суспільство, перетворюється на розчарування. І на радість тим, хто заробляє на життя, порушуючи закони.