Весною 2015 року в українському парламенті розгортався складний механізм політичного торгу. На кону стояли кадрові призначення на ключові державні посади та голосування за законопроекти, які мали вплив на розподіл мільярдів гривень. Саме тоді готувалося голосування щодо призначення нового керівника Фонду державного майна України — структури, яка мала контролювати приватизацію понад 300 об'єктів вартістю близько 17 мільярдів гривень. До переліку цих об'єктів входили Центренерго, Одеський припортовий завод, міські газові мережі та портові комплекси.
Лідер президентської фракції Юрій Луценко пропонував на цю посаду Ігоря Білоуса, колишнього керівника Державної фіскальної служби, щодо якого висувалися підозри у службових зловживаннях. Однак для затвердження цього кандидата потрібна була підтримка депутатів, яких президентська коаліція не мала в достатній кількості.
У той час народний депутат Олександр Онищенко отримав повідомлення від колеги з фракції «Блок Петра Порошенка» Сергія Березенка. Березенко просив Онищенка домовитися з Юлією Тимошенко про голосування на користь Білоуса, використовуючи в листуванні російськомовне повідомлення: «Нужна поддержка по Билоусу от мадам». Онищенко погодився, і за кілька годин Білоус отримав посаду. Наступного дня посередник відзвітував: «Документы получили».
У листуванні політиків слово «документи» означало гроші. Саме так кодували розрахунки за голосування та політичні послуги.
Онищенко, який у літку 2016 року втік до Європи від розслідування Національного антикорупційного бюро України, протягом наступних років погрожував українським високопосадовцям та особисто Президенту Петру Порошенку розкриттям «усіх таємниць». Він обіцяв журналістам ексклюзивні записи розмов з главою держави, які могли б стати доказами корупції на найвищих рівнях влади.
Журналісти видання «Слідства.Інфо» зустрілися з Онищенком у Франції. Хоча депутат так і не надав обіцяних аудіозаписів, він дозволив перефотографувати сотні повідомлень зі свого телефону. Ці повідомлення розповідали про призначення на державні посади та голосування за законопроекти в обмін на щедру оплату.
Середовище Онищенка включало найближчих соратників Президента Порошенка — народних депутатів Ігоря Кононенка та Сергія Березенка, а також фінансового радника глави держави Макара Пасенюка. Сам Онищенко визнавав участь у корупційних схемах, але наполягав, що робив це за погодженням із Президентом та його оточенням. «Що більше я для нього робив, то більше йому хотілось. Зрештою, він почав давати такі завдання, які я не міг виконати», — розповідав він про свою співпрацю з Порошенком.
Одна з основних функцій Онищенка полягала в посередництві між Порошенком і Тимошенко з 2014 по 2016 роки. У цей період Президенту потрібно було провести через Раду чимало законів та затвердити призначення потрібних кандидатур. Президентській коаліції не вистачало голосів, і саме парламентська фракція «Батьківщина» під керівництвом Юлії Тимошенко могла забезпечити необхідну підтримку. Це було парадоксально, оскільки у 2005 році конфлікт між тодішньою прем'єркою Тимошенко та секретарем Ради національної безпеки і оборони Порошенком розколов команду Президента Ющенка. Публічно вони й досі не дуже люб'язно відгукувалися одне про одного. Проте, за словами Онищенка, це не перешкоджало їм тісно співпрацювати після Революції Гідності.
Нібито саме через Онищенка оточення Президента передавало інформацію про те, за що треба проголосувати, а після позитивного результату через нього здійснювався розрахунок. Для цього використовувалася система спеціальних «термінів», які розумілися учасниками схеми.
Процес посилення впливу на судову гілку влади розпочався навесні 2015 року. Петро Порошенко вже призначив за своєю квотою трьох членів Вищої ради юстиції. Президентська фракція висунула Олексія Маловацького, який раніше працював у виборчому штабі Порошенка, кандидатом у члени цієї ради за квотою Верховної Ради. Його обрання суттєво посилило б вплив Президента на орган, який мав право відсторонити, звільнити або дозволити арештувати будь-якого суддю.
Президентська фракція активно шукала голоси за свого кандидата, але у фракції «Батьківщина» не було єдності щодо підтримки Маловацького. Ігор Кононенко надіслав Онищенку повідомлення: «Саша, переговори с Юлей о поддержке нашей кандидатуры (Маловацкий) в ВРЮ (тайное голосование планируется в четверг). Там Власенко против».
Через певний час Онищенко відповів, що все домовлено і Юлія Тимошенко очікує розрахунку за голосування. Тим часом Березенко виявляв занепокоєння: «Она сказала фракции, что свободное голосование. Будет от силы 7 человек. Слова Власенко. Это не договоренность!»
Проблема ускладнювалася тим, що голосування мало бути таємним — за допомогою бюлетенів. Навіть команда лідерки фракції не могла гарантувати результат, а контролювати таке голосування було неможливо. Березенко наполягав: «Надо визуально проконтролировать, сколько их, или забрать бюллетени». Онищенко запевняв: «Ок. Кроме Власенко, все будут голосовать. Это от нее».
Народний депутат Сергій Власенко, член фракції «Батьківщина», відкрито висловлював своє ставлення до кандидатури Маловацького. «Я категоричний противник того, щоб до Вищої ради правосуддя призначали не просто хлопців, які носять за Петром Олексійовичем портфель, а хлопців, які носять портфель за хлопцями, які носять портфель за Петром Олексійовичем, — пояснював він, чому не голосував за це рішення, — Це абсолютно політичний призначенець».
Зрештою, депутати голосували, і Олексій Маловацький став членом Вищої ради юстиції. Власенко пояснював це тим, що Президент Порошенко докупив необхідні голоси: «Валютою розрахунку, так би мовити, бувають абсолютно різні речі. Це і бізнес-преференції, і кадрові преференції, і якісь обміни голосуваннями». Про грошові розрахунки, говорив він, чув, але свідком обміну валюти на голосування не був.
У той самий день Верховна Рада призначила Ігоря Білоуса головою Фонду державного майна України. Власенко знову не голосував, але Юлія Тимошенко та ще десять депутатів з її фракції натиснули кнопки «За». Наступного дня, 20 травня 2015 року, Онищенко надіслав Березенку повідомлення: «Документы получили».
Лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко пояснила своє голосування простіше — її колеги як члени коаліції вірили в президентських кандидатів. На запитання, чи не голосувала її фракція за обіцянку винагороди, Тимошенко обурилась: «Ні, категорично ні! Цього не може бути!»
Народний депутат Віктор Чумак, колишній член фракції «Блок Петра Порошенка», перед виходом з президентської коаліції звинуватив одного з керівників — Ігоря Кононенка — у причетності до корупції. Депутат детально розповідав, як БПП в Парламенті добирає потрібну підтримку: «Можна отримати голоси вроздріб, можна — гуртом. Комунікаторами виступають якраз Кононенко, Березенко».
У Верховній Раді торгували не лише політичним впливом, а й законами, які надавали преференції в різних видах бізнесу. 13 березня 2015 року Онищенко отримав повідомлення від Березенка з проханням поговорити з Тимошенко для підтримки містобудівного закону: «Это не политика. Рабочая просьба. Оттанцую».
Беренко неодноразово пов'язували зі сферою містобудування. До того як потрапити у Верховну Раду, він очолював Державне управління справами — масштабну структуру, яка за бюджетні кошти опікувалася побутом та потребами українських чиновників. За час його керування майже 7 гектарів державної землі в Києві передані під приватну забудову. Раніше Березенко був депутатом Київської ради від «Блоку Леоніда Черновецького», політичної сили, яка також відзначилася скандальним роздаванням столичної землі.
Протягом травня 2015 року листування Онищенка свідчило про те, що він з Березенком ледь не щодня домовлялися про підтримку деякими парламентарями потрібних законопроектів. Березенко просив узгодити питання з Юлією Тимошенко, зокрема щодо «сільськогосподарського» та «бурштинового» законопроектів.
Журналісти «Слідства.Інфо» запитали всіх учасників листування про можливий підкуп політичних опонентів. Сергій Березенко та Ігор Кононенко, як і опозиціонерка Юлія Тимошенко, відкинули закиди про купівлю голосів фракції «Батьківщина». Прес-служба Макара Пасенюка взагалі заперечила існування листування з Онищенком та закликала не поширювати недостовірну інформацію.
Торговельні угоди щодо політичних позицій могли б пояснити статки політиків та розкішний спосіб життя лідерів, які не відповідали їхнім офіційним доходам.
Чималих грошових вливань потребували й партійні структури. Аналітик громадського руху «Чесно» Ігор Фещенко розповідав, що механізм контролю партій хоча й запрацював формально, але через недовіру громадян до них партіям потрібно було знаходити інші джерела фінансування. Він підтвердив, що практично завжди схеми отримання коштів партіями в обхід закону вказують на політичну корупцію.
Протягом року журналісти «Слідства.Інфо» намагалися отримати від Олександра Онищенка аудіоматеріали, які начебто доводили причетність керівництва держави до корупції. Але після численних обіцянок депутат припинив спілкування.
Натомість у квітні Онищенко оприлюднив запис однієї з розмов, як він стверджував, з Президентом Порошенком. Однак попри гучні публічні викриття він так і не почав співпрацювати з детективами, які розпочали кримінальне провадження за його ж заявами про підкуп народних депутатів. Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник розповів, що Онищенко не передавав записів, не назвав жодного прізвища і навіть не пояснив, «за що гроші давали».
Протягом останнього року з СІЗО вийшли практично всі менеджери фірм Онищенка, раніше заарештовані за клопотанням НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Журналісти «Слідства.Інфо» передали копії всього листування політиків детективам бюро. Ситник запевнив, що «це врахують в рамках провадження, дадуть оцінку та проведуть певні слідчі дії».
Найближчим часом видання планувало опублікувати повний архів листування Онищенка.