Українська журналістка Вікторія Рощина, якій було 27 років, зникла у серпні 2023 року під час виїзду на окуповані території для підготовки репортажів. Понад рік її родина та колеги чекали на звістку про обмін, але у жовтні 2024 року батько журналістки Володимир Рощин отримав від російської сторони повідомлення про її смерть у полоні. За цей час Вікторія перебувала у різних місцях утримання, останні місяці — у слідчому ізоляторі №2 Таганрога Ростовської області.
Розслідування, проведене журналістами агенції «Слідство.Інфо» спільно з організацією «Репортери без кордонів» та медіа-партнерами «Суспільне» і «Ґрати», дозволило встановити деталі її затримання, умови утримання та зібрати свідчення людей, які спілкувалися з журналісткою під час полону.
Вікторія мала досвід роботи в окупованих районах. Ще у березні 2022 року вона потрапила у полон до російських військових і була утримувана 10 днів у Бердянську Запорізької області. Однак це не зупинило її журналістську діяльність. Вона вважала, що не може висвітлювати подій без особистого спостереження на місцях. Як згадує Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди», Вікторія розглядала цю роботу як місію — розповідати історії людей з окупованих територій.
Після першого звільнення журналістка почала співпрацювати з «Українською правдою». Видання hromadske припинило з нею роботу, щоб не підтримувати її подальші спроби їздити в окупацію. Вікторія стала фрилансеркою і продовжила публікуватися в «Українській правді».
У липні 2023 року Вікторія вирушила у нове відрядження в окупацію, не повідомивши редакторів про свої плани. Севгіль Мусаєва згадує: «Її зупинити було неможливо». За кілька днів батько журналістки повідомив редакторку, що дочка пропала і не виходить на зв'язок. Севгіль разом з правозахисницею Людмилою Янкіною звернулися до Генпрокуратури з заявою про розпочаття справи щодо зникнення журналістки.
Перший час ніхто не міг отримати інформацію про місцезнаходження Вікторії. Редакторка розповідає про спроби знайти її: «Ми писали усюди. Звертались у міжнародні правозахисні організації, Воррен Баффет був готовий навіть якісь гроші дати, щоб її викупити, якщо було б відомо, де вона. Очільника Мелітополя Івана Федорова теж просили дізнатися щось з окупованих територій. Звертались до керівництва Служби безпеки України. Були навіть листи до Папи Римського, щоб він посприяв звільненню Вікторії і інших цивільних заручників».
За словами Ірини Діденко, старшої групи прокурорів Офісу генерального прокурора у справі Рощиної, перші розвіддані прокуратура отримала від оперативних джерел. Коли з'ясувалося, що журналістка утримується у так званих гаражах Мелітополя, стало зрозуміло, що ситуація набагато гірша, ніж очікувалось. Невдовзі батько отримав офіційний лист про те, що Вікторія перебуває у полоні, але без уточнень місцезнаходження.
Наприкінці серпня 2024 року українська та російська сторони домовились про телефонний дзвінок Вікторії до батька. Під час розмови обидві сторони підтвердили, що ведуться переговори про обмін, але ніхто не знав точної дати. За словами адвокатки батька Євгенії Капалкіної, ні сама журналістка, ні її батьки не мали інформації про час проведення обміну.
У вересні 2024 року Севгіль дізналася від джерел, що Вікторія може повернутись у найближчому обміні — 13 або 14 вересня. Однак обмін не відбувся. Через місяць батько отримав лист від Міноборони Російської Федерації, в якому повідомлялось про смерть дочки 19 вересня 2024 року. У листі зазначалось, що тіло буде передано українській стороні в рамках обміну тілами затриманих осіб. На момент публікації розслідування ані тіло журналістки, ані жодної додаткової інформації з Росії не надходило.
Установити точний маршрут Вікторії було складно, оскільки вона нікого не попереджала про напрямок поїздки. Однак слідчі прокуратури встановили, що журналістка їхала через Європу та Росію. За словами Ірини Діденко, вона перетнула кордон з Польщею автобусом 25 липня 2023 року, а 26 липня пішим шляхом перетнула кордон між Латвією та Російською Федерацією у пункті пропуску «Лудонка».
Після тривалих пошуків журналісти «Слідства.Інфо» знайшли кількох свідків в окупації, з якими спілкувалась Вікторія. Один з них, названий у матеріалі Андрієм (ім'я змінено з міркувань безпеки), розповів про її плани. Вікторія запитувала про маршрути в окупацію — через Крим або через Маріуполь — і вирішила їхати через Маріуполь. Вона шукала житло у Мелітополі, Бердянську, Енергодарі та цікавилась Василівкою.
Інша свідкиня з окупованої Запорізької області підтвердила, що Вікторія рухалася маршрутом: Енергодар — Водяне — Кам'янка — Енергодар. Усі ці міста розташовані довкола Енергодара та окупованої Запорізької АЕС.
За словами Андрія, Вікторія планувала розслідування про катівні на території ЗАЕС. Вона цікавилась, як поводяться з полоненими працівниками станції, куди можуть зникати люди. Журналістка запитувала контакти з Енергодара, де розташовані катівні. Через знайомих їй допомогли дізнатися, що там є дві катівні — одна для працівників ЗАЕС, інша для решти людей.
Востаннє Вікторія виходила на зв'язок з Енергодара, потім зв'язок обірвався. Як згодом з'ясувалось, жінку схопили і утримували у катівнях на окупованій території Запорізької області, а потім повезли у Таганрог. За словами Ірини Діденко, це сталось без жодних офіційних звинувачень, і журналістка не мала можливості себе захищати.
Журналісти отримали унікальні свідчення від співкамерниці Вікторії про умови утримання. На початку журналістка перебувала у приміщенні в Енергодарі, схожому на відділення поліції. Свідки вказали на одне з відділень поліції в Енергодарі за адресою проспект Будівельників 17, де росіяни утримували цивільних у той період, коли Вікторія потрапила у полон.
Потім Рощину перевезли у Мелітополь, де її катували. Співкамерниця розповідає про перші дні утримання: «Цей режим для неї був зовсім важким та вбивчим. Дуже тяжко вона переносила перші дні. Це видно було по ній, вона завжди вимагала слідчого, працівників, керівництво. Вона хотіла донести, що немає ніякої справи по її затриманню».
Свідка з Таганрозького СІЗО розповіла про катування журналістки. На тілі Вікторії було багато ножових ран. Під час допитів росіяни використовували електрострум. Співкамерниця бачила на її тілі рубці на руці та нозі, а також свіжу ножову рану між кістю та ліктем у м'яких тканинах завдовжки близько трьох сантиметрів.
Крім ножових порізів, Вікторію катували електричним струмом не один раз. Співкамерниця згадує, що журналістка казала, що була вся синя від струму, який могли підключати до вух. Вікторії не дозволяли приймати ліки, які вона мала з собою — заспокійливі та знеболювальні препарати.
З часом журналістка почала різко худнути. Вона відмовлялася від їжі та постійно звертались до тюремників по допомогу. За словами Ірини Діденко, всі люди, які повертаються з російського полону, мають шалену втрату ваги, але Вікторія була в ще гіршому стані. Вона й сама по собі була молода худорлава дівчина. Одна з версій слідства полягає в тому, що причиною смерті могли бути неналежні умови утримання.
Коли працівники СІЗО помітили, що Вікторія худне, до неї в камеру приходив начальник колонії та проводив бесіди. Вона постійно наполягала на звільненні, обміні або депортації. Спочатку говорила про проблеми зі шлунком, відсутність менструацій та температуру. Потім жінки помітили, що вона сильно худне. Вікторія важила до 30 кілограмів. Її співкамерниця допомагала їй встати, оскільки журналістка була в такому стані, що навіть голови не могла підняти від подушки.
Під час перевірки російським омбудсменом Вікторію ховали від інспектора і переводили на інший поверх у зачинену кімнату. Врешті журналістку поклали у лікарню, де вона пробула декілька тижнів. Після цього Вікторію повернули в СІЗО, але помістили в окрему сусідню камеру.
Зі слів свідків, вона вже сама пересувалась і відповідала на запитання тюремників. Один з них насміхався з журналістки. Востаннє Вікторію бачили 8 вересня 2024 року, коли її вивели з камери в невідомому напрямку.
13 жовтня Володимир Рощин отримав лист від Міноборони Російської Федерації про смерть дочки та обіцянку передачі тіла в рамках обміну. Минуло вже п'ять місяців, але ані тіло журналістки, ані жодних додаткових звісток з Росії так і не надійшло.