Олег Михайлик, громадський діяч з Одеси, понад місяць живе з кулею в легені. Вечірня прогулянка 22 вересня закінчилася для нього пострілом у грудну клітку за сто метрів від будівлі обласної поліції. Снаряд пройшов крізь руку, роздробив ребро, розірвав артерію і чудом не потрапив у серце. Активіст пережив клінічну смерть, але, попри серйозні поранення, швидко почав одужувати. Слідство.Інфо зустрілося з ним уже після виписки з лікарні, щоб розібратися в деталях того, що сталося.
Михайлик розповідає, що його здоров'я після інциденту значно погіршилося. Через масивну крововтрату він втратив гостроту зору, не може рухати пальцями рук. Пам'ять про той вечір фрагментарна, але головна версія подій у нього сформована чітко. Він переконаний, що став жертвою спланованої операції, і поки що скептично ставиться до офіційного розслідування.
Його вечір почався звичайно. Він вийшов у супермаркет, щоб купити кавун вагою сім кілограмів, який нести було зручно на руці біля плеча. Перед цим заходив у магазин "Таврія", де купив овочі, воду та хліб. Там же зустрів сусіда, хоча цей момент згодом стерся з його пам'яті. Повернувшись додому, він раптово вирішив піти в супермаркет "Обжорі" за кавуном. Де саме він припаркував машину – перед нападом чи раніше – він не пам'ятає. На стоянці обмінявся кількома словами з охоронцем, з яким був у приятельських стосунках.
Друг Михайлика повідомив, що активіст припаркував авто на вулиці вище від магазину. Незадовго до замаху вулична камера зафіксувала рух іншої машини на перехресті, де стояло його авто. Спочатку цей транспортний засіб потрапив в орієнтування поліцейських оперативників, але правоохоронці досі не розголосили про це публічно.
Місце нападу було обране вдало. Поблизу ганку агентства нерухомості висіла дошка оголошень, яка вночі підсвічувалася. Михайлик іноді зупинявся там увечері, щоб прочитати оголошення. Того дня він поспішав додому і не зупинявся. Саме в цьому місці він відчув дике печіння з лівого боку. Звуку він не чув, не пам'ятає, щоб хтось йшов йому назустріч або стріляв. Але одразу зрозумів, що його поцілили і що з нього тече кров – вся рука була в крові. Він поспішав дістатися додому, але довго не міг відкрити кодовий замок у двір через складну комбінацію.
Від місця замаху до свого будинку Михайлик пробіг понад п'ятдесят метрів. Забігши у двір, він покликав на допомогу сусідку, після чого знепритомнів біля під'їзду. Саме вона викликала йому швидку допомогу. Цей епізод активіст не пам'ятає.
Михайлик та його друзі сумніваються в версії про пістолет. Зазвичай вихідний отвір кулі значно більший за вхідний, але в його випадку вони майже не відрізняються. Це свідчить про те, що снаряд був випущений з великою швидкістю, ймовірно, з якогось стволу, що дозволив йому розігнатися. Куля пройшла крізь біцепс, пробила грудну мускулатуру, роздробила одне з ребер, змінила траєкторію і потрапила в легеню замість серця. На шляху вона зачепила якусь артерію. Саме розірвана артерія призвела до масивної крововтрати, включаючи внутрішню, що спричинила клінічну смерть. Вона сталася в машині швидкої допомоги, але реаніматолог зумів перезапустити серце.
Лікарі з військового госпіталю спочатку хотіли видалити кулю одразу, але це означало б втрату частини легені, оскільки її довелося б видаляти разом із пошкодженою ділянкою. Тому вони відмовилися від цієї ідеї. Михайлик чекає, коли легеня загоїться, щоб видалити снаряд за кордоном.
Він уже звернувся до представників кількох міжнародних організацій в Україні за консультацією щодо процедури видалення так, щоб куля залишилася доказом. Представники поліції та прокуратури сповіщені про цей план. Михайлик готовий до присутності представників Міністерства внутрішніх справ під час процедури, важливо лише, щоб снаряд був правильно вилучений, описаний і зафіксований.
Правоохоронці затримали трьох підозрюваних за кілька днів після замаху. Ними виявилися громадяни Грузії з тісними зв'язками в кримінальному світі. Один із затриманих, Торніке Герасін, є пожиттєвим інвалідом.
Михайлик та його адвокат вирішили не критикувати слідство, поки воно не розвалиться саме або не доведе, що затримані – виконавці. Активіст ніколи не мав стосунків ні з кримінальними, ні з напівкримінальними колами. Він особисто не знає затриманих, і якщо вони навіть здійснили напад, то вони – лише виконавці, а не замовники. Його дивує, навіщо їм це було потрібно. За словами їхнього адвоката та повідомленнями ЗМІ, вони займаються грабежами квартир. При рівні криміналу в Одесі та кількості пограбованих помешкань їм мало чого не вистачало б для життя. Якщо вони це зробили, то складно сказати, що їх спонукало, і ще складніше – хто розмістив замовлення.
Його знайомі вважають, що це було замовне вбивство, організоване на високому рівні. Місце було вибрано правильно, час – вдалий, стріляли не для залякування, а прямо в серце. Це була добре підготована спецоперація, розроблена фахівцями, а не робота випадкових людей або дрібних злочинців.
Адвокат Михайлика спілкувався на одному з судових засідань з адвокатом затриманих. Той стверджував, що все, що відбувається – беззаконня, і що його клієнти дійсно перебували на сусідній вулиці, обкрадаючи якусь квартиру або розглядаючи її для грабежу на вулиці Успенській (адреса 43 або 45). За його словами, їм це точно не потрібно. Однак слідство має іншу думку. Більше того, у співмешканки одного з підозрюваних вдома знайшли револьвер і навіть сліди пороху на одязі.
Михайлик лише двічі зустрічався зі слідчими поліції. Перший раз – коли його щойно перевели з реанімації в палату лікарні, другий – у нього вдома. Обидві зустрічі тривали не більше тридцяти хвилин. Він не має досвіду з законом і складно оцінює їхній професіоналізм, але спілкування зі слідчим було поверхневим, з загальними питаннями.
Поліція вилучила його мобільний телефон і досі його не повернула. Телефон був на коді, який був зламаний. Його отримали шляхом введення в оману його дружини, якій сказали, що потрібно терміново подивитися, кому він останній раз дзвонив або хто йому дзвонив. Спроби отримати вхідні та вихідні дзвінки звелися до того, що телефон у них уже місяць. Михайлик припускає, що вони отримали доступ до всього. Телефон був налаштований так, що можна було одразу зайти на WhatsApp, Viber, Facebook, натиснувши на відповідний значок. Вони зайшли, зняли все потрібне, але не повертають телефон, хоча там понад тисяча контактів, включаючи ті, що стосуються його роботи та професійної діяльності.
Одразу після замаху друзі Михайлика повідомили Слідству.Інфо, що за активістом стежили з літа. Він спочатку не звертав на це уваги, але мав зустріч з одним із своїх хороших знайомих, який має певні спеціальні знання. Вони зустрілися в парку, і той повідомив йому, що за ним стежать. Показав людину, яка йшла за ним. Пізніше, коли вони сиділи і розмовляли, неподалік прилаштувався молодий чоловік років двадцяти п'яти, який виглядав напідпитку і крутив в руках розібраний телефон. Знайомий сказав, що це той самий, хто стежив за ними. Але Михайлик не сприйняв це серйозно, хоча знайомий запропонував дати йому людей для супроводу та попередив бути обережним. Після цього щодня дзвонив і питав, як він. Потім одного дня Михайлик приїхав в офіс, і там стояло двоє людей. Один пішов, інший дочекався, поки він поїхав, і теж пішов.
Михайлик думав, що стеження влаштували працівники спецслужб чи правоохоронних органів. Він мав неформальну зустріч із представником спецслужби і відкрито запитав, навіщо їм це потрібно. Той відповів, що якщо це хтось і робить, то йому про це невідомо, і він думає, що це не їхня робота.
Активіст більше схиляється до того, що напад здійснило одеське угруповання, яке забирає квартири у людей. Раніше вони захоплювали оселі в новобудові "Гагарін Плаза", сьогодні – на недобудованому об'єкті "Золотий берег". Це банда Олега Невзорова. За останні сім років вони перетворилися на дуже заможних людей. Михайлик колись очолював групу обманутих людей з ЖК "Золотий берег", яка протистояла спробам забрати в них квартири. Цих людей було близько вісімдесяти. У самого Михайлика в цій недобудові маленька квартира, куплена десять років тому, коли він працював за кордоном. Однак ця банда існує під прикриттям міської влади. Недобудови раніше належали впливовому одеському бізнесмену Галантернику та його управителю з будівельного напрямку Селезньову. З обома все добре, ніхто не переховується, грошей достатньо.
Останніми часами, коли вони звернулися до судів, сформувався якийсь тиск на поліцію, хоча голова поліції області Головін плював на всі ці питання. Але прокуратура якимось чином відреагувала. Станом на сьогодні арештовано більш як шістдесят квартир у цій недобудові. Михайлик пов'язує свій напад саме з цим, оскільки це великі гроші та чистий кримінал.
Нападають на тих, хто не боїться говорити про зрозумілі, правильні, законні речі. І це так чи інакше стосується мера Труханова та підконтрольної йому Одеської міської ради.
Увага до міста перейшла ту межу, коли це було цікаво лише на рівні місцевих ЗМІ. Сьогодні про це говорять всеукраїнські та міжнародні видання. Наприклад, у одному з недавніх звітів ОБСЄ йдеться про те, що в Одесі створена приватна армія під назвою "Муніципальна варта", яка утримується за рахунок міського бюджету і фактично є приватною армією мера. Вона була помічена в захопленнях чужого бізнесу.
Михайлик думає, що замовниками виступили члени цього злочинного угруповання, але сам замах був здійснений однозначно із благословіння міської влади.