Громадськість обговорює новий законопроект, який передбачає встановлення кримінальної відповідальності за поширення неправдивої інформації. Соціальні мережі переповнені тривогами щодо можливості ув'язнення журналістів та блогерів на п'ять років за публікацію недостовірних даних в інтернеті. Багато користувачів розцінюють цю ініціативу як спробу придушити свободу слова та громадянську активність. Однак варто розібратися в деталях цієї пропозиції та її реальних наслідках.
Передусім слід уточнити, що мова йде не про прийнятий закон, а про законопроект, який ще потребує голосування у Верховній Раді. Авторами цієї ініціативи виступили депутати з фракції «Блоку Петра Порошенка» — Микола Паламарчук, Артур Палатний та Олег Велікін. Цікаво, що навіть їхні однопартійці вже висловили критику щодо цієї пропозиції. Крім того, активісти закликають відкликати законопроект до його розгляду у парламенті.
Згідно з текстом законопроекту, наклеп визначається як «умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію». Це означає, що навіть усна критика чиновника на вулиці може мати серйозні наслідки. За словесні звинувачення передбачено штраф від 3400 до 8500 гривень або позбавлення волі до двох років.
Покарання значно посилюються, якщо інформація поширюється через засоби масової інформації, інтернет або навіть художні твори. У такому разі штраф становитиме від 8,5 до 17 тисяч гривень, а термін ув'язнення — від двох до п'яти років. Якщо ж особу звинувачують у тяжкому злочині, наприклад у вбивстві, покарання може сягати десяти років позбавлення волі.
Юристи та правозахисники вказують на численні проблеми цього законопроекту. Одна з основних — те, що визначення наклепу буде встановлюватися судом у кожному конкретному випадку. Як пояснює юристка коаліції «За вільний інтернет» Віта Володовська, практично будь-яка інформація, опублікована в медіа, може стати підставою для відкриття кримінального провадження. На її думку, сам факт ініціювання таких справ матиме охолоджувальний ефект на свободу слова в країні.
На даний момент звинувачення у наклепі розглядаються в межах Цивільного кодексу. Якщо особа доведе, що про неї поширили завідомо неправдиву інформацію, вона може вимагати моральну компенсацію або спростування, але не обмеження волі. Криміналізація наклепу змінить цей підхід кардинально.
Додаткову небезпеку створює стан судової системи в Україні. Володовська наголошує, що українські суди поки що важко назвати досконалими. Активісти та юристи висловлюють занепокоєння, що в умовах корупції судової та правоохоронної систем цей закон стане інструментом тиску на окремих журналістів та кандидатів, особливо під час виборів. Володовська характеризує такі законопроекти як «практично ручний інструмент обмежувати чиюсь свободу слова».
Це далеко не перша спроба криміналізувати наклеп в Україні. Вдалося це лише у 2014 році, коли наклеп увійшов до так званих «диктаторських законів». Однак ці закони, прийняті 16 січня, скасували незабаром через масові протести.
З 2001 року, коли Україна прийняла новий Кримінальний кодекс без статті про наклеп, таких спроб було одинадцять. Першим ініціатором став депутат від Комуністичної партії Михайло Потебенько у 2002 році. Через рік подібну спробу повторив його партійний колега Володимир Аніщук. Екс-мер Києва Леонід Черновецький також намагався криміналізувати наклеп у 2006 році, коли був членом партії «Наша Україна».
Більшість цих спроб виявилися невдалими. У 2012 році законопроект пройшов лише перше читання. Після цього газети вийшли з пустими шпальтами в знак протесту, до якого приєдналася навіть українська Вікіпедія. Лише 16 січня 2014 року криміналізація наклепу стала реальністю, але разом з іншими законами, які учасники Євромайдану назвали «диктаторськими». Ці закони діяли всього два тижні.
Щодо мотивів авторів законопроекту, то в деяких ЗМІ з'явилася інформація, що його особисто ініціював Микола Паламарчук. Причиною могли стати публікації, в яких його називали замовником вбивства громадської активістки Катерини Гандзюк. За цими твердженнями стояв його заступник Ігор Павловський, якого називають імовірним посередником між замовником і організатором злочину. Паламарчука, мовляв, дуже зачепили такі звинувачення.
Це припущення підтримується змістом пояснювальної записки до законопроекту. У ній зазначено: «Одним з останніх випадків розповсюдження неправдивої інформації є випадок зі звинуваченнями, що лунають з боку деяких засобів масової інформації на адресу народного депутата України щодо причетності до вчинення особливо тяжкого злочину (напад на громадську активістку К. Гандзюк)». Логічно припустити, що цей народний депутат — сам Паламарчук.
У записці також наголошується, що «в останній час в Україні свободу слова все частіше плутають зі вседозволеністю поширення відверто неперевірених, а то і зовсім помилкових фактів».
Автори законопроекту в пояснювальній записці посилаються на міжнародний досвід. Вони зазначають, що кримінальна відповідальність за наклеп існує у 19 штатах США. У Франції передбачено штраф до 45 тисяч євро або п'ять років ув'язнення, а також можливість заборони на заняття певними видами професійної діяльності.
Крім того, автори перелічують країни, де діють подібні закони: Австрія, Болгарія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Фінляндія, Хорватія, Чорногорія, Чехія та Швейцарія.
Однак варто звернути увагу на важливу деталь. Ці країни займають значно вищі позиції у рейтингах корупції, які ведуть міжнародні організації. За щорічним рейтингом Transparency International, Україна посідає 130-е місце, тоді як Данія — лише друге. Ці рейтинги відображають не просто абстрактні цифри, а й рівень прозорості державних інститутів, включаючи суди, поліцію та прокуратуру. За таких умов складно уявити, як у цих країнах політики та олігархи могли б використовувати закони про наклеп як засіб розправи над опонентами чи незручними журналістами. В Україні ж, де корупція залишається серйозною проблемою, такий закон може стати саме таким інструментом.