Слідство.Інфо провело розмову з В'ячеславом Свірцем, який очолює управління Генеральної прокуратури України, відповідальне за контроль над місцями позбавлення волі. Це структурне підрозділ займається моніторингом дотримання прав засуджених та ініціює кримінальні провадження у випадках їх порушення.
Під час інтерв'ю обговорювалися численні проблеми в пенітенціарній системі: від фактів катування в закладах до неналежних умов утримання. Особливу увагу привернула справа Покровського виправного центру, де жінки до жовтня 2018 року виконували роботи в кар'єрі феросплавного заводу без укладення трудових договорів. Вони не лише не отримували заробітної плати, а й залишалися винні державі. Свірець повідомив, що під час розмови йому передзвонили з Дніпра з інформацією про те, що підозру в цій справі вже підписали.
Одна з найбільш резонансних справ стосується подій літа 2017 року в Одеському СІЗО. Засуджений убив інспектора установи, після чого адміністрація закладу організувала масові побиття ув'язнених під виглядом так званих «режимних заходів». Кримінально-виконавча служба та Мін'юст спершу заперечували ці факти, однак ГПУ оприлюднила відеозаписи з камер спостереження, які підтвердили насилля. Це спонукало відкриття кримінального провадження спочатку за статтею про перевищення влади, а згодом його перекваліфікували на катування.
Свірець пояснив, що слідство було готове оголосити підозру заступнику начальника південного міжрегіонального управління за статтею 127 про організацію катування. Однак справа не змогла просунутися, оскільки жоден з потерпілих не подав офіційної заяви. Без потерпілих провадження неможливе. Нині справа перебуває в суді, а керівництво СІЗО змінилося.
На запитання про причини такого інциденту Свірець зазначив, що засуджений не повинен був залучатися до жодних робіт, оскільки перебував на обліку як схильний до нападів та мав історію лікування в психіатричних закладах. Адміністрація фактично створила умови для скоєння злочину. Озброєна група швидкого реагування Південного міжрегіонального управління, яка увійшла до СІЗО, повинна була попередити про це принаймні за добу, але цього не сталося. Свірець припустив, що без відома начальника СІЗО озброєні люди не змогли б потрапити до установи. Кримінальне провадження стало можливим лише завдяки записам з камер спостереження, які персонал забув вимкнути.
На питання про забезпеченість СІЗО та колоній системами відеофіксації Свірець відповів, що ситуація незадовільна. Хоча в колишній Державній пенітенціарній службі існував проект встановлення відеонагляду в кожній установі, після ліквідації служби цю ідею не реалізували.
Щодо причин побиття засуджених в Одеському СІЗО Свірець припустив, що це могла бути спроба силою навести порядок або помститися. Він зазначив, що засуджені справді мають багато заборонених речей. Одеське СІЗО побудоване з ракушняка, що дозволяє передавати заборонені предмети через стіни з камери в камеру. Єдиним рішенням цієї проблеми, на його думку, є будівництво нового СІЗО.
Однак за часи незалежності України жодного такого закладу не було побудовано. Єдиною пропозицією був проект продажу Лук'янівського СІЗО та будівництва на його місці нового. Свірець уточнив, що це був лише проект та бажання Мін'юсту, яке навіть не озвучується більше, оскільки розглядається як утопія. Будівництво не зацікавило ні українських, ні іноземних інвесторів. Можливо, проект переобладнання мав би більше шансів, але крім гучних заяв нічого не було зроблено.
Згідно зі статистикою ГПУ, за останні п'ять років проти співробітників кримінально-виконавчої служби відкрили 211 кримінальних справ за фактами катувань та жорстокого поводження. Однак до суду передали лише 8 з них. На запитання про причини такої малої кількості Свірець назвав кілька факторів: можливо, відсутня доказова база, можливо, засуджені змінюють свою позицію, як у випадку з чоловіком, якого нібито зґвалтували в Бердянській виправній колонії, який відмовляється свідчити, або між подією та розслідуванням минає багато часу.
За майже п'ять років до суду передали лише один обвинувальний акт за статтею про катування. Злочини частіше кваліфікуються за іншими статтями. Свірець пояснив, що Європейський комітет проти катувань визнає катуванням навіть самі умови в установах без доступу денного світла та нормальної вентиляції. Однак виникає питання, кому можна інкримінувати катування в таких випадках: керівнику установи, який годує засуджених тим, що йому поставив центр, чи самому центру, який закупує через Prozorro? Інша справа, коли є тілесні ушкодження та завдана шкода здоров'ю. Свірець висловив сподівання, що Державне бюро розслідувань напрацює практику розслідування таких злочинів.
На зауваження про те, що засуджені часто бояться свідчити через страх посилення репресій та застосування сили, а також через проблеми з кореспонденцією, Свірець заперечив наявність великої проблеми з листуванням. Він зазначив, що існує чітка вимога закону: скарги в прокуратуру чи Уповноваженому надсилаються в закритому конверті. ГПУ щодня отримує по кілька скарг.
Порушена також проблема переслідування засуджених, які скаржаться на дії адміністрації. Їх часто обвинувачують за статтею 391 про злісну непокору вимогам адміністрації, що дозволяє додати до основного строку ще покарання за порушення режиму до трьох років. Європейський комітет проти катувань ще у 2016 році вперше заявив про необхідність скасування цієї статті. На запитання, чи не видається це порушенням прав засуджених, Свірець відповів, що якщо людина дійсно є злісним порушником, у якої неодноразово вилучали заборонені речі та речовини, то стаття має сенс. Якщо її скасувати, адміністрація втратить механізм впливу на тих, хто категорично відмовляється виконувати вимоги.
Особливу увагу в розмові привернула ситуація в Бердянській виправній колонії 77, де засуджені заявили про насилля з боку адміністрації та вимагання грошей у їхніх рідних. Свірець зазначив, що нагляд місцевої прокуратури залишає бажати кращого. Ще в травні 2017 року ГПУ звернулася до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з повідомленням про те, що перевірки закладу є формальними, а місцеві наглядовці не відвідують установу та не володіють ситуацією. Комісія чомусь не знайшла порушень у діях місцевих прокурорів.
Свірець припустив, що комісія не звертає уваги на Бердянську колонію, оскільки її начальник підтримує жорсткий порядок. Він розрізнив поняття дідівщини та уставщини, зазначивши, що в цій колонії все відбувається за уставом, чого дуже бояться засуджені, які зараховують себе до каст. Тюрми поділяються на ті, де впливають злодійські авторитети, та ті, де впливає адміністрація. Другі досить незручні для авторитетних злодіїв, які заносять туди заборонені предмети — телефони, наркотики, грають в азартні ігри.
Однак Бердянська колонія є закладом мінімального рівня безпеки, де утримуються люди, які вперше скоїли злочини та не мають зв'язку з кримінальним світом. На запитання, чи вважає він, що кримінальні авторитети намагаються «перефарбувати» колонію, Свірець дав стислу відповідь: «Менше з тим». Він додав, що його працівники були там нещодавно і констатували: хоча це не санаторій, умови там набагато кращі, ніж у деяких психіатричних закладах.
На зауваження про те, що красиві стіни не можуть виправити гнітючу атмосферу закладу, Свірець зазначив, що особисто там не був, а його працівники не помітили чогось неймовірного. Щодо людей, яким батьки перераховували гроші, Свірець пояснив, що коли в'язень потрапляє в залежну ситуацію, він не дзвонить матері та не зізнається, що програв у карти. Зазвичай у таких випадках потім звинувачують працівників колонії. Однак більшість засуджених, які програли в карти, не дають відеоінтерв'ю, не розповідають про катування та не кажуть, що їх примушували телефонувати рідним, як це зробили Денис Кметь і Сергій Подложнюк.
На запитання про справу Кметя Свірець відповів, що не знає деталей, але якщо був рух банківських коштів, то можна буде побачити, хто їх знімав.
Порушена також проблема касти «опущених» у багатьох чоловічих тюрмах, включаючи заклади мінімального рівня безпеки. Для цих людей є окремі столи, ліжка та посуд, що часто призводить до насилля одних засуджених над іншими. На запитання, чому адміністрація установ допускає таку практику, Свірець відповів, що це питання до Мін'юсту, який взявся реформувати систему. Він закликав змінювати, запрошувати нових працівників, облаштовувати умови та ізолювати касти, якщо вони вже утворилися. Необхідно залучати психологів до роботи з засудженими та залучати громадські організації.
Особливу увагу привернула справа співробітника Замкової колонії Василя Мокринського, якого обвинувачують у нанесенні смертельних тілесних ушкоджень засудженому Андрію Данилюку. Спочатку суд відправив Мокринського під домашній арешт, потім відпустив під особисте зобов'язання. Увесь час він продовжував працювати в колонії, а в січні того року став виконуючим обов'язки начальника Замкової колонії. На запитання, чому так сталося, Свірець зазначив, що про цього начальника колонії давно ведуться розмови з Мін'юстом та Денисом Чернишовим, замміністра юстиції, але з якихось певних причин він утримується на посаді.
Правозахисники розповідають про критичні умови в Замковій колонії: температура не піднімається вище 10 градусів, в'язні скаржаться на насилля з боку персоналу та часто самоушкоджуються як знак протесту. Свірець повідомив, що у 2017 році його працівники відвідали колонію та виміряли температуру 16 градусів, а не 10. Він зазначив, що хоча колонія розташована в колишньому приміщенні монастиря, вона далеко не гірша від інших закладів, які він бачив.
На запитання про найгірші умови Свірець згадав Райківську колонію на Житомирщині. Там на 500 засуджених було лише 50 тарілок, в їдальні не було води та лазні. Кожна скарга на умови життя в цій колонії до Європейського суду з прав людини є виграшною.
Європейський суд з прав людини за п'ять років ухвалив 73 справи щодо катувань на користь засуджених. Україна витратила з бюджету на компенсацію 800 тисяч євро. Однак порушення зазвичай не виправляються. На запитання, чому так відбувається, Свірець зазначив, що ГПУ також ставить це питання Мін'юсту. Можливо, краще один раз вкластися та побудувати нові приміщення, ніж програвати по 7-10 тисяч євро кожному засудженому. За такого темпу на відшкодування бюджету не вистачить.
Повертаючись до справи Покровського виправного центру, Свірець підтвердив, що ГПУ була там, проводила перевірку та ініціювала провадження. Однак проблема полягає в тому, що управління не має можливості контролювати хід розслідування. Чого так недолуго виходить, важко сказати, але на сьогодні можливості ГПУ обмежені.
Свірець висловив обурення тим, що виправні центри давно зобов'язані укладати трудові договори. Його працівники були здивовані тим, що відрахування перевищували доходи засуджених. Це, на його думку, є небачене нахабство. Якщо підозри не буде, він не зрозуміє такого рішення.
Особливу увагу привернула проблема медичного забезпечення в тюрмах. Правозахисники неодноразово попереджали, що для того, щоб медичний персонал у тюрмі не перебував під впливом адміністрації та міг чесно описувати тілесні ушкодження, варто відмовитися від відомчої медицини. Замість того, щоб підпорядкувати медичну службу установ Міністерству охорони здоров'я, Кабмін створив Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, підпорядкувавши його самій кримінально-виконавчій службі.
Свірець зазначив, що нині медики в тюрмах не підвищують кваліфікацію та не акредитуються, оскільки мають особисто за це платити. Вони живуть за старими наказами, тому й лікують всіх аспірином та зеленкою. ГПУ взяла на себе невластиву функцію арбітра в цій ситуації. Управління запросила до себе Уляну Супрун, Валерію Лутковську та Павла Петренка, щоб пояснити, що медики залежать від адміністрації, що обладнанням там не те що лікувати, а ще більше покалічити людину можна.
Уляна Супрун вважає, що всіх засуджених треба возити в цивільні лікарні, оскільки для МОЗ не має значення, засуджена людина чи ні, головне, що вона хвора. Це добре, але в такому разі в кожній лікарні повинна бути обладнана палата. Де до цього ще взяти штат працівників для конвоювання та охорони? Тому спершу вирішили вивести медицину з підпорядкування адміністрації закладів та створити Державну установу. Далі МОЗ має прийняти її до себе. ГПУ спонукала МОЗ створити управління чи відділ, який був би готовий це зробити.
На запитання, чи погодиться Мін'юст на втрату контролю за медициною, Свірець відповів, що питання не в цьому. Потрібна воля МОЗ, якої на даний момент немає.