Побиття, застосування гострих предметів, сексуальне насилля — це лише частина звинувачень, які висуваються проти персоналу та засуджених-помічників Бердянської виправної колонії №77. Вперше засуджені надали детальні описи жорстокого поводження, а їхні родичі розповіли про систематичні вимагання коштів.
Бердянська колонія №77 — установа мінімального рівня безпеки, де відбувають покарання вперше засуджені чоловіки за злочини невеликої та середньої тяжкості. 18-річний Денис Кметь подзвонив матері Ользі 14 січня з дивним проханням. Хлопець наполегливо просив передати йому 15 тисяч гривень протягом 5-6 днів, погрожуючи, що інакше «буде погано». За словами Ольги, син зв'язувався з нею виключно для вимагання коштів, про своє становище нічого не розповідав. Вона побачила його лише під час судового засідання через відеоконференцію — він виглядав жахливо: не міг нормально розмовляти, його обличчя було забите, очі сповнені сліз.
Жінка звернулася до правозахисників. 9 лютого 2019 року помічник народного депутата разом з активістами провели несанкціоновану перевірку колонії. У карантинному відділенні, де новоприбулі засуджені перебувають два тижні, комісія виявила чоловіків з численними синцями. На запитання про походження ушкоджень в'язні мовчали, не піднімали голів. Правозахисники наполягли на огляді без присутності адміністрації, лише з фельдшером.
Під час розмови один засуджений спочатку сказав, що впав, потім змінив версію на удар в дверях. Інший пояснив опухлу п'ятку розв'язаним шнурівком. Старший днювальний Валерій Саміло, сам засуджений, який працює в колонії, пояснив ушкодження звичайними падіннями та зіткненнями. Він виглядав значно краще за інших: на ньому була нова форма та чисте взуття. Майор Горбулін, черговий помічник начальника, стверджував, що ушкоджень не бачив, оскільки в'язні не звертались. Попри дводенну присутність комісії, Денис Кметь так і не з'явився — його без пояснень відвели в дисциплінарний ізолятор, де він перебував до завершення перевірки. Наступного дня його етапували в СІЗО Дніпра на суд, де його й знайшли правозахисники.
Денис розповів про систематичні катування з першого дня прибуття в колонію. За його словами, 9 січня 2019 року його разом з іншими новоприбулими побили в автозаку під час конвоювання. Засуджених викинули на сніг, роздягли та змусили пробігти голими 20 кругів, потім присідати 500 разів. О 5:30 ранку їх розбудили та почали бити прямо на місцях сну. Їжу давали на одну хвилину, а за повільність їдення карали 30 ударами залізною трубою по п'ятах. За повільну уборку також били. Помічники адміністрації застосовували палиці, голки, плоскогубці. На відеозаписі інтерв'ю видно, що у Дениса відсутній один зуб, опухлі пальці та гнійна рана на зап'ясті.
Сергій Подложнюк, якого побили 3 січня 2019 року, розповідав про подібні тортури. Коли його били палицями, він закривав голову, тому йому встромляли голки під нігті. Засуджених не дозволяли піднімати голову весь день — вони натирали підлогу або стояли, сидіти також забороняли. За знак протесту проти насилля, за скарги або недостатньо якісну роботу оперативні працівники «опускали» засуджених, годуючи їх недоїденою кашею зі столу інших, опускаючи голову в унітаз або сечею.
Денис описав конкретні знаряддя тортур. Старший днювальний Валерій Саміло витягував з-за шафи алюмінієву биту з наклейкою «Бандітка» та бив. У карантинному відділенні голки встромляли під нігті, плоскогубцями затискали пальці. На іншому відділенні брали голку, занурювали в пісок та вколювали в тіло, що призводило до гнійних ран. Засуджених били битами й берцями, виламували руки. Персонал погрожував, що якщо засуджені розповідатимуть про насилля, їм буде ще гірше. Деякі в'язні мочилися під себе від страху.
Сергій Подложнюк завершив свідчення словами: «Там не те що б'ють. Там — убивають». Засуджений на рік позбавлення волі заявив, що якщо повернеться туди, його вб'ють, але готовий постраждати, щоб це свавілля закінчилось.
Кілька працівників колонії пізніше підтвердили розповіді засуджених. Вони розповіли, що лише в лютому 2019 року в колонії померло двоє засуджених, в'язні часто калічать себе, але їм не можуть допомогти через відсутність ліків. Працівники також повідомили про зґвалтування учасника АТО, який тепер має психічний розлад. Один зі співробітників сказав: «У нас помирають люди. Ми неодноразово про це говорили, але адміністрація затуляє нам рота».
Один із працівників розповів про сигнал, який використовується під час побиття новоприбулих: «Якщо ви чуєте, що з колонії грає брава музика, знайте, що прийшов етап і їх б'ють». 27 лютого 2015 року такої музики чули рідні засудженого Миколи Молокова, які приїхали за ним. Того дня 13 в'язнів порізали собі вени в автозаку, намагаючись уникнути традиційного побиття. Усіх викинули з машини. Миколу надягли наручники та завели в цехове приміщення, де його жорстоко побили. Він розповідав: «Били так, що я непритомнів… Кидали обличчям на матрас, просочений водою, заламували руки, що всі кістки тріщали. Захлинаєшся водою, непритомнієш… Водою зверху поливають. Душили, палицями били». Його сховали в карцер, а решту відвели на карантин.
Друг Миколи Дмитро, який перебував біля воріт колонії разом з його родичами, описав сцену як жах: крики, удари, сльози матері. Вони намагались дати зрозуміти охоронцям, що люди стоять біля паркану, але поліція приїхала й поїхала. Наступного дня місцева поліція розпочала розслідування буйства, опору та намагання заволодіти спецзасобами, які нібито вчинив Молоков та ще 12 новоприбулих. Кримінальне провадження відкрили за статтею 392 Кримінального кодексу — «Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань». За шість днів у колонію приїхали правозахисники Харківської правозахисної групи та сфотографували побитого Молокова.
За словами засуджених, силу застосовували старший днювальний дільниці карантину Валерій Саміло, п'ятеро ув'язнених-днювальних та троє працівників колонії — Василь Глушич, Олександр Попов й Андрій Бєлов. Рідні засуджених розповідали, що дзвонили з номерів цих людей та вимагали гроші.
Юрій Беляк прибув у колонію 29 грудня 2018 року. Його мати Тетяна вперше почула сина 3 січня. Юрій просив передати на номер картки 12 тисяч гривень, говорячи не своїм голосом. Тетяна зробила це за два дні, зрозумівши з розмови, що син дуже хворий або побитий. 16 січня вона переказала ще 5 тисяч гривень.
Мати Сергія Подложнюка Людмила довго не мала ніякої звістки від сина. Після його конвоювання в Бердянськ її поінформували в повідомленні та надіслали список дозволених речей для посилок. Син подзвонив приблизно 19 січня. Він попросив мазь від гнійних ран, бинт, вату, але не просив їсти. Замість цього запитав, чи може мати зібрати 5 тисяч гривень. Людмила розповідала: «Ми з ним і не розмовляли. Я його питала, як він, але він нічого не відповідав. Номер карточки прислали мені СМС-кою».
Мати засудженого Артура Монолатія Наталя Цикаланова розповіла, що сину пропонували говорити з мамою, щоб вона знайшла картку для переказів. Кожен платіж він повинен був записувати з точним часом. Наталя відмовилась від цього. За її словами, це роблять переважно рідні старших «козлів» — засуджених, які співпрацюють з адміністрацією та знущаються над звичайними в'язнями. Рідні цих «козлів» отримують гроші на картки, знімають їх, згортають у трубочку, складають у пляшку з-під порошку та відправляють назад у колонію. Звідти гроші йдуть прямо начальнику.
Навесні 2018 року Наталії зателефонували невідомі та почали вимагати переказати гроші. Вона злякалась за сина й погодилась. Щотижня вимагали від 5 до 100 тисяч гривень, а також обручки та одяг. На картки невідомих Наталя зробила кілька переказів, загалом понад 300 тисяч гривень. Вона також надіслала посилки й техніку, зокрема мобільний телефон.
Ольга, мати 18-річного Дениса Кметя, розповіла, що спершу син попросив передати, що вона повинна знайти 120 тисяч гривень. Наступного разу особисто просив 15 тисяч, щоб «жити нормально й мати нормальну роботу». Коли мати сказала, що не знайде таких грошей, Денис зменшив суму до 10 тисяч. Врешті Ольга перевела на картку 3 тисячі гривень.
Батьки засуджених через громадські організації «Альянс Української єдності» та «Майдан-Громадський контроль» звернулись до Державного бюро розслідувань, виклавши всі відомі факти, банківські чеки, номери карткових рахунків, номери телефонів та аудіозаписи розмов. 26 лютого 2019 року слідчі ДБР розпочали досудове розслідування за чотирма статтями Кримінального кодексу.
Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби повідомила, що не має підтвердження інформації про катування в колонії. Екс-голова пенітенціарної служби Сергій Старенький назвав події довкола колонії «інформаційним шумом», а постраждалих — «колишніми засудженими негативної спрямованості та відомими в колонії провокаторами». За його словами, Бердянська колонія — «червона», тобто на процеси в ній впливає адміністрація. Старенький стверджував, що блатні намагались розхитувати колонію в кінці 2014-го та у 2016-му, й знову почали. На його думку, ініціатором «перефарбування» колонії в чорний колір є «вор в законе» Льора-Сумський, який виділив близько 20 тисяч «негривень» з общака на підкуп журналістів та створення інформаційного фонду в інтернеті з метою змінити керівництво колонії та призначити лояльне до криміналу.
Прокурор Бердянська Олександр Маленко розповів місцевому виданню, що під час перевірки інформація про насилля не підтвердилась: «Жодного сьогодні ми не почули засудженого з приводу застосування будь-яких недозволених методів на території колонії».
Слідство.Інфо звернулось до начальника колонії Максима Чукіна із запитом про насилля та вимагання. Адміністрація відповіла, що «не володіє запитуваною інформацією», а збір інформації про скарги «потребує спеціальних дій», й тому відмовила в задоволенні запиту.
15 березня Максим Чукін на «дні відкритих дверей» сказав: «Колектив теж цю тему дуже боляче переживає. Співробітники на нервовому зриві, тому що все, що виливається зараз в ЗМІ псевдо-правозахисниками, не відповідає дійсності. У мене, у кожного з моїх заступників, так само є сім'ї, є діти, і отак на всю державу кричати, що ми так звані кати, б'ємо, принижуємо — це зачіпає наше самолюбство як співробітників кримінально-виконавчої системи і просто як чоловіків, батьків».