Останній дзвінок тривав менше хвилини. Андрій Данилюк, засуджений до восьми років позбавлення волі, подзвонив дружині Яні з Хмельницького СІЗО того жовтневого вечора 2015 року. Це була їхня остання розмова.
За годину після цього дзвінка швидка допомога констатувала смерть чоловіка. Медична експертиза встановила причину: не менше ніж 19 ударів тупим предметом по голові. Офіційне слідство та службова перевірка визнали, що працівники Замкової колонії Роман Франковський і Василь Мокринський застосовували до Андрія гумові кийки та наручники. Спочатку суд відправив їх під домашній арешт, потім відпустив під особисте зобов'язання. Обидва продовжували працювати в колонії. Менше ніж через три з половиною роки, 21 січня 2019 року, Василь Мокринський став виконуючим обов'язки начальника Замкової колонії.
Замкова колонія має мрачну репутацію. У кримінальному світі її називають «Білим лебідем» або «Монастиром» — назва походить від того, що сто років тому тут справді був монастир. Правозахисники ж називають установу «Монастиром страждань» через численні скарги засуджених на нелюдське поводження. У 2010 році Європейський суд з прав людини задовольнив колективний позов засуджених, які перебували в колонії у 2001-2002 роках. ЄСПЛ підтвердив, що міліцейські підрозділи МВС України, так звані «буц-команди», тренувалися проводити обшуки, під час яких били засуджених.
Насильство персоналу та нестерпні умови утримання спонукають в'язнів до протестів. Вони голодують, ріжуть вени, скаржаться на адміністрацію. Взимку температура в камерах сягає 10 градусів. Ті, хто наважується скаржитися, потерпають ще більше. Востаннє масовий голодовка відбулася в січні 2018 року: засуджені відмовлялися їсти майже два тижні, допоки суд не постановив примусово годувати дев'ятьох із них.
Десятеро «найбільш досвідчених» працівників Замкової колонії прибули до Хмельницького СІЗО 21 жовтня 2015 року. Серед них були заступник чергового помічника начальника Роман Франковський і начальник відділу нагляду та безпеки Василь Мокринський. За офіційною версією, вони приїхали на підсилення для обшуку перед конвоюванням 30-річного Андрія Данилюка. За судовим рішенням чоловік повинен був відбувати покарання в Сокальській колонії на Львівщині. Разом з ними прибув також співробітник пенітенціарної служби в Хмельницькій області. Працівники колонії мали при собі гумові кийки та газові балончики.
Близько 17 години тодішній начальник Хмельницького СІЗО наказав вивести Андрія з камери в кімнату обшуку перед етапуванням. Чоловік вийшов без речей, у спортивних штанах, гумових капцях і футболці.
За версією слідства, працівник СІЗО передав Андрія Василю Мокринському та Роману Франковському біля кімнати обшуку на першому поверсі. Далі, за словами слідчих, Андрій «з метою перешкоджання етапуванню вчинив активні дії та опір»: штовхнув двері на Мокринського, вихопив кийок та намагався вдарити по голові Франковського. Це нібито змусило конвоїрів повалити засудженого на підлогу та надягти наручники. Потім Мокринський і Франковський вивели Андрія з кімнати та відвели до службового авто, де він знепритомнів. О 18:30 його перенесли на ношах у медчастину, а за 10 хвилин працівники швидкої констатували смерть. У поліцію про смерть повідомили більш ніж за півтори години — о 20:20.
Паралельно з Андрієм відбувалося насильство над його співкамерником Володимиром. За півгодини після того, як Андрія вивели з камери, до його камери зайшло шестеро людей. За свідченнями чоловіка, йому заліпили скотчем рот і ніс, вивели босоніж у прогулянкові дворики, побили, а потім залишили там до опівночі. Коли Володимира повернули до камери, він дізнався про смерть Андрія.
За словами слідчого прокуратури Хмельницької області, «працівники Державної пенітенціарної служби, перебуваючи в приміщенні Хмельницького СІЗО, перевищуючи владу та свої повноваження, застосували фізичне насильство до затриманого Володимира». У рапорті начальника оперативного відділу до начальника СІЗО йдеться, що до Володимира дійсно застосували силу, але це описується як «виховна бесіда» після супроводження в прогулянковий дворик.
Остання розмова Андрія з дружиною Яною тривала менш ніж хвилину. Чоловік готував вечерю та планував йти тренуватися. Про етапування він не попереджав. Його розподілили в колонію Львівської області ще за два роки до цього, але конвоювання постійно відкладали. Відтоді його телефон не відповідав.
Яна дізналася про біду від засуджених — хтось зателефонував і сказав, що Андрій вийшов на розмову до начальника і його немає вже три години. Жінка залишила сина вдома, сіла в авто та поїхала з Кам'янця-Подільського в Хмельницький. Опівночі вона була в СІЗО.
Біля ізолятора було людно. Коли Яна запитала охоронця, що сталося з її чоловіком, той порадив приходити наступного дня. За деякий час з території виїхала машина конвою з засудженими. Яна вирішила поїхати за нею. Біля залізничного вокзалу авто зупинилося, і жінка підійшла до конвоїра, але той сказав, що Андрія Данилюка не було в остаточному списку на конвоювання.
Яна кілька годин їздила від обласної до міської лікарні, сподіваючись почути якусь інформацію. Потім телефоном дізналася від друзів Андрія, що він у морзі. Почали дзвонити інші засуджені, розповідаючи деталі смерті чоловіка.
«Ні того дня, ні після до мене так і не вийшов начальник СІЗО, попри те що він особисто знає і мене, і мого чоловіка, — розповіла Яна. — Коли б я не приїздила, двері переді мною завжди зачинялися».
У свідоцтві про смерть причиною назвали черепно-мозкову травму.
«Я б могла повірити, що це нещасний випадок, якщо б не бачила побите тіло свого чоловіка в морзі, — згадує жінка. — Це було страшно. Дуже страшно. Я постійно кричала, бо він був весь побитий — руки, ноги, але найбільше голова».
Судмедекспертиза встановила, що ушкодження голови Андрія — результат мінімум 19 ударів «тупими предметами з обмеженою поверхнею», такими як кулаки, ноги або кийок. Крововиливи на вилиці мали форму ймовірно підошви взуття. Крововиливи на гомілках і сідницях, імовірно, були слідами гумового кийка, а на зап'ястях — від наручників. Андрія також били в груди та по ногах. Експертиза свідчить, що чоловік був тверезим, не падав і не вдарявся головою.
Василь Мокринський, підполковник внутрішньої служби, працює в кримінально-виконавчій службі понад 15 років. На посаді начальника відділу нагляду та безпеки Замкової колонії він перебував з грудня 2013 року. Роман Франковський — станом на 2014 рік прапорщик внутрішньої служби, служив у Миротворчому контингенті в Косово, в кримінально-виконавчій службі працює з 2005 року.
Згідно з рапортом Мокринського і Франковського, який вони надали начальнику Хмельницького СІЗО, фізичну силу та спеціальні засоби вони застосували до Андрія за годину до його смерті. Вони стверджували, що зробили це тому, що чоловік чинив опір. Як доказ наводили власні травми: Франковський — забій суглоба пальця, а Мокринський — вивих плеча.
Однак докази викликають сумніви. Василь Мокринський для слідчих дій здав куртку без двох гудзиків та погона іноземного зразка. Але свідок стверджує, що того вечора на ньому була українська форма. На одязі не виявили ні слідів крові, ні пилу, ні бурду, попри те що за свідченнями сутичка з Андрієм закінчилася на підлозі.
Одяг, який здав Франковський, взагалі належав іншому працівнику Замкової колонії — на внутрішній стороні куртки написане його прізвище. У куртки розірваний рукав і відірваний погон.
На речах з місця події — двох наручниках та двох гумових кийках — слідчий прокуратури плям крові не виявив, хоча на посмертних фотографіях Андрія добре видно криваві рани та гематоми.
В день події в Хмельницькому СІЗО здійснювалося відеоспостереження. Жорсткий диск з відеозаписами був направлений на експертизу, однак виявилося, що він був неробочий внаслідок механічного втручання.
У травні 2016 року Романові Франковському та Василеві Мокринському повідомили про підозри в скоєнні злочину за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу (умисне тяжке тілесне ушкодження, нанесене групою осіб, що призвело до смерті) та частиною 2 статті 365 (перевищення влади або службових повноважень). Від свідчень по суті підозри, а потім і від проведення слідчих експериментів вони відмовилися.
Слідчий клопотав про запобіжний захід — тримання під вартою, але Хмельницький міськрайонний суд відправив їх під цілодобовий домашній арешт на два місяці. Франковського та Мокринського на два місяці відсторонили від виконання обов'язків у Замковій колонії, але не звільнили. На наступному засіданні суд відпустив їх під особисте зобов'язання.
Яна Магелат упевнена, що чоловіка вбили. За її словами, Андрій знав про постачання наркотиків у СІЗО. Вона не вірить ні в те, що чоловіка мали етапувати того дня, ні що до смерті Андрія причетні лише Франковський і Мокринський.
Яна вважає, що все сталося не на першому поверсі в оглядовій кімнаті, адже чому тоді засуджені з сусідніх камер нічого не чули? З вікна своєї камери свідок бачив, як Андрія без наручників вели в банне приміщення. Тільки там нічого не чути. У вечір убивства засуджені телефоном сказали, що його били 10 людей, ще двоє — начальник СІЗО та Ігор Гуменний, співробітник управління пенітенціарної служби в Хмельницькій області, — були при цьому присутні.
Державна пенітенціарна служба провела власну перевірку. Смерть Андрія Данилюка назвали «надзвичайною подією». Результати розслідування починають з того, що за два місяці до смерті до оперативного відділу Хмельницького СІЗО надійшла інформація, що Андрій «виношує наміри вчинення нападу на представників установи», тому його поставили на облік як схильного до нападу. Але те, що на обшук у камеру Андрія супроводжували без наручників, також визнають.
Під час перевірки встановили, що працівники Замкової колонії Роман Франковський і Василь Мокринський у камері застосовували до Андрія гумовий кийок і наручники. У висновку перевірки від 9 листопада 2015 року оголошується догана начальнику управління пенітенціарної служби в області, сувора догана його першому заступнику та повідомлення про неповну посадову відповідність начальнику Хмельницького СІЗО. На тому службове розслідування вважають завершеним.
Слідство.Інфо звернулося з інформаційним запитом до Василя Мокринського та Романа Франковського. У відповіді вони повідомили, що надавати коментарів не будуть: «Будь-який коментар є тиском на суд, про що вас ставимо до відома». Телефоном Мокринський додавати нічого не став.
Яна Магелат каже, що ще на початку слідства їй погрожували невідомі.
«Я піду до кінця. Я ніколи не чула, щоб в Україні засудили тюремників за щось. Хоча мій чоловік — не перший випадок… Нехай мені віддадуть цих двох і я більше нікого не чіпатиму. Я розумію, що всіх інших не посаджу» , — розповідає Яна.
У липні 2016 року до Хмельницького міськрайонного суду направили обвинувальний акт. Доводів щодо причетності ще восьми працівників Замкової колонії та працівника пенітенціарної служби в області, який їх супроводжував, не знайшли. Відтоді справа ледь рухається. 21 січня 2019 року обвинувачений у справі Василь Мокринський почав виконувати обов'язки начальника Замкової виправної колонії.