23 травня 2025 року відбувся перший день найбільшого обміну полоненими між Україною та Росією з часу російського вторгнення у 2014 році. За домовленістю, досягнутою під час переговорів у Туреччині, обмін передбачав 1000 осіб з кожної сторони. У цей день з російського полону повернулося 270 військовослужбовців та 120 цивільних осіб. Серед звільнених було 3 жінки та 387 чоловіків. Це найбільша кількість людей, звільнених під час одного обміну від початку повномасштабного вторгнення.
На місці проведення обміну зібралися родичі та побратими тих, хто залишався в полоні. Багато з них чекали на звістки про своїх близьких або сподівалися на їхнє повернення.
Алла шукала свого чоловіка Юрія, який зник у травні 2022 року. Протягом трьох років вона не мала жодних новин про його долю. Жінка приїжджала на кожен обмін, сподіваючись дізнатися хоч якусь інформацію. Сьогодні їй повідомили, що звільнені бійці бачили її чоловіка. «Вперше за три роки я почула звістку від хлопців, що десь його бачили», — поділилася Алла.
Людмила приїхала на обмін у пошуках інформації про свого племінника Анатолія, якого не було вдома протягом року та восьми місяців. Незабаром їй подзвонили з новиною про те, що племінника звільнили. «Можна видихнути… Емоції зашкалюють, неперевершені… Сказав, що дуже любить. І я теж дуже люблю. Чекаю, він уже в дорозі», — розповідала вона про свої почуття.
Світлана чекала на свого племінника Павла. Останню інформацію про нього вона отримала від раніше звільненого захисника та з російських ЗМІ. «Він живий, здоровий, чекаємо обміну. Дуже хороший хлопець», — поділилася вона з журналісткою.
Катерина шукала свого брата Володимира, військового 89-ї бригади Збройних сил України. Раніше він служив у піхоті, але після поранення був переведений на посаду водія. Остання відома інформація про нього свідчила, що він їхав на евакуацію як поранений і потрапив під російський обстріл. Катерина зібрала по крихтах інформацію про брата та припускала, що він міг вистрибнути з машини під час атаки та потрапити у полон. «Ми приїхали для того, щоб дізнатися якусь інформацію. А може, дай Бог, що сьогодні він повернеться. Може, є диво в світі. Ми сподіваємося, що він повернеться», — говорила вона.
Сергій чекав на своїх побратимів Віталія та Олександра, бійців 252-го батальйону «Штурм». Вони потрапили у полон 23 серпня 2024 року. Російська сторона інкримінувала одному з них 15 років неволі. Сергій спілкувався з раніше звільненими військовими, намагаючись дізнатися додаткові відомості про своїх товаришів. «Плече об плече і Серебрянський ліс пройшли, і Бахмут… Сподіваємось, може і вони десь будуть фігурувати, або хтось щось чув. Головне хлопців знайти, щоб всі повернулись», — розповідав він про спільну боєву історію з 2022 року.
Звільнені військовослужбовці воювали на різних напрямках: Донецькому, Луганському, Запорізькому, Харківському та Херсонському. Крім того, вони брали участь у боях у Чернігівській, Сумській та Київській областях.
Ігор, один із звільнених, поділився своїми першими враженнями від повернення. «Я ще не вірю, що повернувся… Я в шоці… Я розплакався», — сказав він. Захисник розповів, що три роки перебував без будь-якого доступу до інформації.
Денис, боєць прикордонних військ, провів у полоні також три роки. Він потрапив у полон з заводу Ілліча у Маріуполі. «Не віриться і досі… Трохи заплакав, коли побачив українські прапори… Я мріяв побачити рідну землю», — розповідав він про момент повернення.
Зіновій поділився своїм досвідом перебування в полоні. «Ви мене спитаєте, як було в полоні, я скажу: страшно, боляче і образливо… Ми в дійсності гідні того, що ми живемо в Україні», — сказав він. Захисник додав, що перебував у полоні разом з молодими людьми, які народилися вже у вільній Україні.