Журналісти Слідства.Інфо задокументували систему перевезення засуджених залізницею в Україні, зібравши свідчення в'язнів, проаналізувавши законодавство та отримавши ексклюзивні фотографії зі спеціальних вагонів. Дослідження показує, що умови конвоювання порушують права людини та залишаються нелюдськими попри багаторічні рекомендації міжнародних організацій.
Спеціальні вагони, які засуджені називають «столипінськими» через їхню застарілість, чіпляються до звичайних пасажирських потягів. Усередину вони обшиті металом, поділені на камери-купе розміром менше чотирьох квадратних метрів, замість дверей — подвійна решітка на замку. Одна така камера може вмістити до 16 засуджених, залежно від тривалості поїздки. Якщо маршрут довший за чотири години, норма становить 12 осіб, якщо коротший — до 16.
У камерах немає вікон. Вікна з ґратами розташовані лише в проході, який патрулюють конвоїри. Погана вентиляція робить переїзди влітку нестерпними — температура сягає 50 градусів. Усередину камери немає нічого, крім трьох або шести залізних полиць, розташованих у три поверхи. Залізти на верхні полиці важко — немає ні поручнів, ні сходів. Матраци для в'язнів не передбачені.
Засуджені можуть брати з собою речі, але місця для багажу у вагонах немає. Сумки ставлять на верхні полички та в проході, що ще більше скорочує вільний простір. Часом в'язням доводиться їхати сидячи всю ніч або лягати на підлогу. За законом один засуджений може займати лише 0,29 квадратних метрів площі.
В одному вагоні перевозять засуджених усіх категорій. Разом з хворими на туберкульоз, пожиттєво засудженими та неповнолітніми в одному вагоні їдуть вагітні жінки та матері з маленькими дітьми. Умови їхнього перевезення нічим не відрізняються від інших засуджених. Попри те, що Європейський суд з прав людини рік за роком визнає таку практику нелюдяною, Україна її не виправляє.
Доправленням в'язнів займаються щонайменше три структури: Кримінально-виконавча служба формує списки засуджених для етапування, Національна гвардія відповідає за конвоювання, а Укрзалізниця — за дезінфекцію та справність транспорту. Єдиного органу, який відповідав би за весь процес, в Україні немає. На початку 2016 року В'ячеслав Карпюк, тодішній начальник управління з конвоювання Нацгвардії, заявив, що передача функцій конвоювання від Нацгвардії до іншого органу потребує понад 2,5 мільярда гривень. Як, коли і кому передаватимуть ці повноваження, не вирішили дотепер.
В Україні засуджених більше, ніж спецвагонів, які можуть їх вмістити. Сьогодні в'язнів перевозить 15 таких вагонів. Торік ними етапували понад 51 тисячу засуджених та узятих під варту. Поїздка однієї людини може тривати від кількох годин до кількох тижнів. У такому разі засуджених залишають у спецприміщеннях чекати наступного прибуття конвою.
Усі спецвагони належать Укрзалізниці, а Нацгвардія бере їх в оренду. Минулого року оренда складала приблизно 350 гривень на добу за кожен вагон. У поточному році на перевезення спецконтингенту залізницею держава виділила понад 8 мільйонів гривень.
Єврокомітет з питань запобігання катуванням ще у 2000 році назвав умови конвоювання засуджених в Україні нелюдським поводженням і рекомендував покращити умови перевезення. Однак донині Україна так і не виконала ці рекомендації повністю. Тим часом спецвагонів щороку стає менше, оскільки востаннє їх капітально ремонтували в 1991 році.
Правозахисник Сергій Перникоза вважає, що конвоювання залізницею не лише порушує права засуджених і конвоїрів, а ще й економічно нераціональне. За його словами, це пережиток радянської епохи, який чомусь у нас зберігся. Держава витрачає кошти на оренду вагонів, хоча могла б швидше і дешевше возити людей автобусами.
Жінки з дітьми стикаються з особливими труднощами під час етапування. Якщо в засудженої жінки є дитина віком до трьох років, вона має право жити поруч з матір'ю. При Чернігівській виправній колонії №44 працює будинок дитини, де разом з мамами в окремих кімнатах живуть семеро малюків. Коли дітям виповниться три роки, їх передадуть або родичам на свободу, або в дитячі будинки.
Євгенія Гупанова приїхала з Харківського СІЗО наприкінці минулого року зі своєю дворічною донькою Софією, долаючи понад 600 кілометрів. Перш ніж перевезти до Чернігова, їх спершу привезли поїздом у Київ, де вони з тиждень чекали етапу в звичайних камерах без дитячих ліжок. За словами жінки, у Харкові їх з дітьми підвозили автозаком — було шестеро чи семеро мам з дітьми в одній клітці, дітей тримали на руках. Був кінець листопада, і їх так довго тримали в машині, що вони примерзли до залізних стільців. Діти застудилися.
З Харкова до Києва Євгенія та Софія їхали вночі в окремому купе з двома іншими мамами та дітьми. Дітям одягали підгузки, самі виходили в туалет з конвоєм, але часто їх не виводили. З собою в дорогу давали дві банки кільки в томаті та хліб. Конвоїр відкривав банку, вони висипали її в свої тарілки й віддавали бляшанки. Дітям нічого не давали — матері брали їм свою їжу.
Вероніка Яшкович їхала зі своєю донькою Хадіжею в Чернігів, коли дитині був усього місяць і один тиждень. Вона взяла з собою дитячу ковдру й змогла її постелити на полицю, але зручностей для подорожі з дитиною немає. За її словами, там неможливо їхати навіть без дитини, а для малюків це особливо складно.
У спецвагонах є два види камер. Більші камери на майже 3,5 квадратних метрів, менші — на 2,05. У великій камері дозволяється перевозити до 12 людей, якщо поїздка триватиме понад чотири години, або до 16, якщо коротше. Менші камери з трьома полицями розраховані на п'ятьох або максимум шістьох людей.
Різні категорії засуджених повинні перебувати в окремих купе. Чоловіки сидять окремо від жінок, неповнолітні — від дорослих, ті, хто притягується до відповідальності по одній справі, не мають опинитися поруч. В окремому купе також мають перевозити іноземців, засуджених довічно, колишніх співробітників суду та правоохоронних органів, хворих на туберкульоз і людей з психічними розладами. В окремому купе їдуть жінки, вагітні понад шість місяців та матері з дітьми до двох років. Також окремо садять засуджених, які оголосили про голодування. Ці в'язні за показаннями повинні супроводжуватися медичним персоналом, хоча окреме місця для медиків не передбачене.
Згідно з нормами, одночасно в спецвагоні мають перевозити не більш як 80 конвойованих, тоді як вартових працює всього восьмеро. Насправді ж, через «сортування» засуджених, інколи їх тут може опинитися значно більше. Туалет — один для всіх. Вийти можна лише в супроводі військового, який спершу має відімкнути камеру-купе. В туалеті також є невелике віконце, щоб нацгвардієць міг стежити за засудженим.
Через такі умови перевезення в'язні іноді протестують. Сваряться з конвоїрами, ріжуть собі вени або навіть підпалюють вагони. Олександр, засуджений, розповів, що влітку 2018 року разом з іншими засудженими на знак протесту розхитав й підпалив спецвагон. На вулиці була спека, у вагоні було 80 людей. Їм дали шматок хліба на всіх, відкрили по банці консерви. Коли вони попросили окріп на чай, їм не дали. Вийти в туалет було проблемою. За його словами, здебільшого конфлікти з конвоїрами трапляються саме через умови етапування.
Олександр каже, що в меншому купе всього три полиці, але туди кидають 11-12 і більше людей. Хто сидить, хто разом лежить. Завжди найбільше питання в сумках — немає куди ставити. Є люди, в яких по 15 років терміну, й вони все завжди тягають за собою. Через тисняву завжди починаються розборки. Звісно, все залежить від конвою. Дехто дотримується норм, а з деким битися треба.
Разом з іншими засудженими в одному вагоні перевозять в'язнів з інвалідністю, хворих, зокрема й тих, кого везуть на лікування в туберкульозні лікарні. Однак окремих вагонів для цих людей не передбачено.
Олена Малашенко відбуває покарання в Чернігівській колонії. У неї була підозра на туберкульоз, тому два роки жінка провела в тублікарні. За її словами, в'язні, які їдуть на лікування з підозрою на туберкульоз, надягають маски — так є надія на кращі умови конвоювання. Одягають маску, навіть якщо не відкрита форма туберкульозу, щоб були хоч якісь умови. Тоді садять в окреме купе. Інакше ж набивають багато людей, незалежно від пори року. Взагалі хворі на туберкульоз повинні їхати в окремих купе, але буває, що в особовій справі не ставлять позначку про діагноз. Людина каже, що вона хвора, а їй відповідають, що не написано, тому будеш їхати в загальному купе.
Олена вважає, що засуджені рідко приховують свою хворобу від конвоїрів, якщо знають про неї, а тому навряд чи хвора людина їхатиме в одному купе зі здоровою. Найбільше жінку турбує неналежна дезінфекція вагонів. За її словами, якщо хтось кашляє й вхопиться за ручку, вийти руки помити неможливо. Потім хворі люди висаджуються, в купе садять нових, а вагон нічим не обробляється. Це реальний ризик зараження.
Укрзалізниця повідомила на запит Слідства.Інфо, що спецвагони дезінфікують так само, як і звичайні — миють милом, содою та знежирюючим засобом. Кварцування, щоб убити туберкульозну палочку, не передбачене.
Правозахисник Сергій Перникоза каже, що попри норму про використання масок, у спецвагонах він жодного разу їх не бачив. За його словами, прописано, що хвора людина має бути в масці, але він не бачив, щоб були якісь засоби безпеки для самого конвою, не кажучи вже про інших засуджених, які їдуть поруч.
За інформацією Офісу омбудсмена, на сьогодні в Україні немає єдиних стандартів перевезення в'язнів потягами або автомобілями. Немає й стандартів обладнання такого спецтранспорту з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини та рекомендацій Європейського комітету із запобігання катуванням.
Проблема поглиблюється ще й тим, що єдиного органу, який відповідав би за весь процес доставки засуджених, в Україні немає. Три роки тому В'ячеслав Карпюк, тодішній начальник управління з конвоювання Нацгвардії, казав, що для передачі функцій конвоювання від Нацгвардії до іншого органу потрібно понад 2,5 мільярда гривень. Він також попереджав, що невдовзі конвоювати потягами в'язнів узагалі буде неможливо, оскільки востаннє вагони капітально ремонтували в 1991 році.
Під час пресконференції Карпюк казав, що Україна може будувати вагони відповідно до стандартів Європейського рівня — з кондиціонуванням повітря, з фільтрацією та біотуалетами, приблизно за 25 мільйонів гривень за вагон. Більше десятка разів він звертався в різні інстанції — Міністерство фінансів, інфраструктури, Кабмін, але коштів на закупівлю не знайшли.
Правозахисник Сергій Перникоза досі не бачить зрушень у переговорах про передачу функції конвоювання від Нацгвардії спеціально навченому окремому органу. За його словами, норми конвоювання теж потрібно урегульовувати, бо є питання до підготовки конвоїрів. Але в зміні ситуації ніхто не зацікавлений. Відомства перекидають відповідальність одне на одного і думають, що все це — вигадана проблема.