Олександр Францкевич — білоруський активіст, якого міжнародні правозахисники визнають політв'язнем. У червні 2019 року СБУ затримала його в приміщенні Державної міграційної служби та без судового рішення видворила в Білорусь, незважаючи на те, що чоловік чотири роки проживав у Києві на законних підставах і був одружений з українкою.
По посвідку на проживання
18 червня Францкевич прийшов до Державної міграційної служби, щоб отримати посвідку на проживання. Там його зустріли троє осіб, які представилися працівниками СБУ. Вони повідомили, що мають рішення про його примусове повернення в Білорусь.
За розповідями Францкевича та його адвоката Василя Мельничука, чоловік відмовився йти з ними, заявивши про намір звернутися до адвоката й подати заяву про отримання статусу біженця в Україні. Тоді люди, які представилися спецслужбовцями, заламали йому руки, почали бити й силою заштовхали в автомобіль на подвір'ї міграційної служби.
«Били в сонячне сплетіння, потім просто по голові, коли я намагався сховатися. Потім, коли виносили мене, ще вдарили головою об двері», — розповів Францкевич.
Дорогою до кордону його били тричі та відібрали мобільний телефон. Близько опівночі його доставили до пункту пропуску в Чернігівській області, де продовжували бити, змушуючи підписати документи й розблокувати телефон. На кордоні йому зачитали рішення про примусове повернення, і він написав заяву про намір звернутися за захистом в Україні. Однак його все одно перевели через кордон. Білоруські прикордонники відвезли його на вокзал, звідки він поїздом дістався до матері. Телефон йому так і не повернули.
«До самого вокзалу не віддавали паспорт, може думали, що я захочу повернутися назад. Я взагалі спершу вирішив, що мене везуть до відділку, тому що без паспорта і під конвоєм», — сказав Францкевич.
Порушення процедури видворення
Рішення про примусове повернення підписав 30 травня 2019 року начальник Департаменту захисту національної державності СБУ Данило Доценко. У документі зазначалося, що діяльність Францкевича «суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності та конституційного ладу», і він повинен покинути територію України протягом однієї доби.
Адвокат Василь Мельничук наголошує, що затримання й видворення були незаконними та супроводжувалися численними порушеннями. Люди, які представилися працівниками СБУ, не показали посвідчення, застосовували фізичну силу, проігнорували право Францкевича на телефонний дзвінок дружині й адвокатові, а також на подання заяви про отримання статусу біженця.
Дружина Францкевича подала заяву до Державного бюро розслідувань про незаконне затримання, побиття й видворення. Вона просила надати відеозаписи з камер спостереження у Державній міграційній службі та на пропускному пункті, а також допитати свідків. Однак ДБР відмовилося відкривати кримінальне провадження.
Державна міграційна служба у своїй відповіді посилалася на інструкцію про співпрацю з СБУ щодо видворення іноземців. Проте в цій інструкції зазначається, що працівники Служби безпеки повинні отримати судове рішення про примусове видворення, ознайомити з ним іноземця й надати йому 24 години на виїзд з України. За словами адвоката, жодного судового рішення щодо Францкевича не було.
«У законодавстві є два типи депортації — примусова та добровільна. При примусовій людині повідомляють рішення про повернення, у якому йдеться про строки виїзду. Працівник СБУ може супроводжувати людину до кордону. Та СБУ зловживає своїми правами: під «супроводом» і «поверненням» вони розуміють дозвіл на затримання і примусове видворення», — пояснив Мельничук.
У своїй офіційній відповіді СБУ підтвердила, що ухвалила рішення про «примусове повернення» Францкевича 30 травня 2019 року, а 18 червня його «повернули з України із забороною в'їзду строком на три роки». Однак спецслужба не надала жодної інформації про судове рішення, яке б дозволяло такі дії, і не відповіла на запитання про застосування фізичної сили та зникнення мобільного телефону.
Повернення до Білорусі й плани на майбутнє
Тепер Францкевич живе у матері в Білорусі. Він розповідає, що в країні за ним стежать: тричі помітив одну й ту саму людину в місті, а також відчуває переслідування під час поїздок у громадському транспорті.
Зі своїм адвокатом він планує подати скаргу до Європейського суду з прав людини, щоб оскаржити видворення з України.
«Я знаю, що Європейський суд з прав людини інколи може втручатися… Я просто сподіваюся, що це може мені допомогти повернутися в Україну», — сказав він.
Хто такий Олександр Францкевич
Францкевич — відомий у Білорусі активіст анархістського руху. У 2010 році білоруські силовики затримали його разом з чотирма іншими активістами за звинуваченням у нападах на адміністративні будівлі, зокрема на посольство РФ у Білорусі. Їх звинуватили в хуліганстві й навмисному псуванні майна. Активісти наполягали, що хотіли привернути увагу до ситуації в Білорусі та тиску правоохоронних органів. У травні 2011 року їх засудили до трьох років позбавлення волі.
Білоруські правозахисники визнавали Францкевича політв'язнем. Він вийшов на волю у вересні 2013 року. Через два роки приїхав до Києва, де легально проживав і працював програмістом. Згодом одружився з українкою. Францкевич сказав, що не належить до жодної організації, але визнав, що підтримує контакти з «українськими лівими та екологічними активістами».
Перші контакти зі спецслужбами
Францкевич розповідав, що вперше дізнався про зацікавлення до нього з боку силовиків у 2017 році. Коли він перебував за кордоном, СБУ затримала й проводила обшуки в однієї активістки. Її розпитували про знайомство з Францкевичем.
«Знайомі мені розповіли, що затримали неповнолітню дівчину, яка, здається, була учасницею феміністичного руху. Її розпитувати про пікет біля київського офісу СБУ, під час якого я теж був за межами України. Її почали розпитувати про мене, де я живу тощо. Але ми з нею не були знайомі», — розповів він.
У 2018 році в інтерв'ю білоруським журналістам Францкевич розповідав про обшуки в його подруги. «Оперативники СБУ погрожували моїй знайомій, під час обшуку вилучили у неї мобільний телефон, ноутбук, навіть паспорт забрали… Цього ж дня були обшуки у Львові, в членів організації «Еко платформа», і в Дніпрі. Мене поки не знайшли, але Крістіні говорили: «А що, як ми його просто депортуємо в Білорусь?» — розповідав він.
Францкевич припускає, що причиною такого зацікавлення спецслужб могла бути справа ветерана АТО Дмитра Вербича. Вербич у складі «Правого сектору» був одним з тих, хто захищав Донецький аеропорт. Після повернення на нього напали невідомі, і в нападі підозрювали представників ліворадикальних анархістських груп. На думку Францкевича, СБУ могла використати цю справу «як основу для переслідування анархістів».
«Вони (обшуки, — ред.) формально були пов'язані зі справою Вербича, а на практиці — направлені проти людей, які не мали найменшого стосунку до цієї справи. Нікого з них не затримували й навіть не допитували. Просто вилучали всю техніку та запитували про тих чи інших людей, зокрема й про мене», — розповів Францкевич.
Він також додав, що раніше не отримував жодних офіційних повідомлень від правоохоронців.