Журналісти Слідства.Інфо відвідали кілька українських установ виконання покарань і задокументували системні проблеми в медичному обслуговуванні ув'язнених. Розслідування виявило недостатність обстежень, брак спеціалізованого персоналу, відсутність транспорту для доставки аналізів та непристосовані умови для людей з інвалідністю. Редакція наголошує на суспільному значенні цих доказів, які демонструють, як стан здоров'я засуджених залежить від системних недоліків у кримінально-виконавчій службі.
Історія 52-річного Анатолія ілюструє складність ситуації. Чоловіка доставили до Петрівської колонії суворого режиму на Кіровоградщині у лютому 2019 року після більш ніж року утримання в Дніпрі. Він страждає на гепатит, ВІЛ-інфекцію третього ступеня та перехворів туберкульоз. У 2015 році йому видалили дві щелепи, що також призвело до значного погіршення зору. Під час візиту представників омбудсмена у травні Анатолій розповідав, що бачить лише велику пляму, як після зварювання, і майже не чує. Останнє медичне обстеження він проходив 13 років тому.
Найбільшою проблемою для засудженого стало харчування. Без двох щелеп він не може нормально їсти, але в колонії не змогли забезпечити його спеціальним раціоном. За його словами, він може лише пити суп та проковтувати те, що встигне. Незрозумілим залишається, чому його не направили до спеціалізованої установи для людей з інвалідністю або тюремної лікарні.
Дані Слідства.Інфо показують, що Анатолій прибув до Петрівської колонії без належних обстежень — у його медичній картці не було ні флюорографії, ні рентгену. Від 2008 року він отримував пенсію з інвалідності другої групи, але у 2015 році виплати припинилися, оскільки інвалідність не поновлювали під час утримання в дніпровській в'язниці. Без пенсії у нього не було коштів на лікування, а на волі у нього не залишилося близьких людей.
Держава зобов'язана надавати засобам для пересування людям з інвалідністю, однак до того часу, поки засуджений не зберуть необхідні документи та не пройде спеціальну медичну комісію, він офіційно вважається здоровим. Анатолій намагається повернути виплати, але комісія вимагає доказів того, що його стан не покращився — зокрема, що у нього досі немає двох щелеп.
Подібні проблеми виникають у інших засуджених. Не всі можуть зібрати необхідні довідки, а деякі взагалі не мають посвідчення особи. Ув'язнені з ампутованими кінцівками або обмеженою мобільністю вимушені вигадувати власні рішення — у колоніях з'являються дерев'яні дошки-шини для ніг, а деякі люди човгають на колінах до непристосованих туалетів. Лише через півтора року життя в таких умовах Анатолій потрапив до спеціалізованої тюремної лікарні.
Олександр Жук, засуджений за розбій у Петрівській колонії, характеризує своє теперішнє життя як «шкоду, низько і абсурдно». Він вперше захворів на туберкульоз ще на волі у 2003 році, обстежувався в туберкульозному диспансері та вилікувався. Протягом 15 років він вважав себе здоровою людиною, але тепер помітив різку втрату ваги, скачки температури, слабкість та постійний головний біль.
Жук просив обстеження на туберкульоз ще навесні, оскільки під час рентгену взимку побачив пляму на легенях. Нещодавно він вперше здав мокротиння, а повторний аналіз підтвердив активну форму туберкульозу. За його словами, він заразився вже в колонії. Медчастина повідомила йому про необхідність перевезення в лікарню, але він уже два тижні чекає на вивезення, продовжуючи контактувати з іншими засудженими, кашляючи та чхаючи, та спячи обличчям до сусідів.
Завідувач медчастини Роман Валага стверджує, що після отримання результатів аналізу він подав запит на перевезення Жука на подальше лікування.
За даними громадської організації «Україна без тортур», в установах кримінально-виконавчої служби перебувають близько 1800 в'язнів, хворих на туберкульоз. Половина з них захворіла вже за ґратами. Майже 70% усіх хворих мають відкриту форму захворювання, яка є небезпечною для оточуючих.
Раніше в Петрівській колонії засуджених, які перехворіли на туберкульоз, але більше не можуть нікого заразити, утримували окремо. Однак за словами начальника колонії, це приміщення зараз ремонтують для довічно ув'язнених. Тепер люди, які перехворіли на туберкульоз, живуть в одному корпусі з іншими засудженими. У цьому приміщенні близько 40 засуджених, ліжка приставлені впритул одне до одного, деякі — двоповерхові. Атмосфера в бараці задушлива, більшість засуджених кашляє та виявляє занепокоєння.
Володимир Старіна розповідає, що хворіє на туберкульоз з 1989 року і краще за лікарів знає свій стан. Він відчуває постійну температуру, кашель та виділення мокроти. Місяць тому вперше за сім років людям почали брати мокротиння на аналіз. Інший в'язень зауважує, що мокроту вимагають здавати після їжі та питва, коли немає чим плювати, і що медчастина не знає, як насправді почувають себе засуджені, перекидаючи відповідальність одна на одну.
Геннадій Федосенко, у якого туберкульома в легенях, нервує через те, що будь-який протяг може спровокувати відкриття хвороби, але йому пишуть, що він може утримуватися в загальній масі. Засуджені називають це відділення «туббараком». Головний медик Роман Валага запевняє, що всі засуджені цього відділення обстежені, здорові та не заразні, але в'язні не впевнені в цьому.
Якщо після рентгену виникає підозра на туберкульоз, засудженого мусять дообстежити через аналіз мокротиння. До червня цього року колонія не мала навіть спеціального місця для забору таких аналізів. Цей факт зафіксований у звіті Секретаріату Уповноваженої з прав людини, який є у розпорядженні Слідства.Інфо.
Засуджених часто вивозять на обстеження в районні центри Петрово або Олександрію, що знаходяться на відстані понад 20 км в один бік. Однак у установі немає службового автомобіля для цих потреб. Лікар Роман Валага розповідає, що йому доводиться щоразу домовлятися зі співробітниками, щоб вони доставляли аналізи у сумці-холодильнику, якщо їдуть у тому напрямку.
Начальник Петрівської колонії Валерій Апакідзе пояснює, що на транспортування мокротиння в лабораторії не виділяють кошти. У колонії є лише один УАЗ, розмальований під швидку, і в цьому році жодного літра пального за державні кошти не куплено. Начальниця філії Центру охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби в Кіровоградській області Тетяна Чавикіна розповідає, що автомобіля для службових потреб немає навіть у них. Їм обіцяли один автомобіль до кінця року, але поки що допомагають неурядові організації, які зустрічають сумки та доставляють їх до лабораторій.
Відсутність службового транспорту стає проблемою для хворих. За словами лікаря Романа Валаги, транспортування мало б фінансуватися кримінально-виконавчою службою, але по факту відбувається за кошти засудженого. Тих, у кого немає грошей, вивезти проблематично, хоча іноді викликають швидку допомогу. Поїздка в один бік коштує щонайменше 300 гривень.
Медчастина колонії має цифровий рентген, але посади фтизіатра не передбачено. Крім того, вільні посади для молодшого персоналу, лікаря-стоматолога та інфекціоніста. За словами начальниці філії Центру охорони здоров'я, знайти працівників не вдається вже два роки — колонія занадто віддалена, а зарплати невисокі.
Рентгенівські знімки відправляють розшифровувати в Кропивницький. Поки засуджений чекає на результат, він живе поруч зі здоровими в'язнями. Ізолятор для інфекційних хворих начальник медчастини називає «імпровізацією», оскільки він не відрізняється від інших палат і не викладений плиткою, що унеможливлює повну дезінфекцію. В'язні з підозрою на туберкульоз не ізольовані та чекають на обстеження й лікування поруч з хворими на інші захворювання. Ні співробітники, ні потенційно небезпечні хворі не носять маски. Хоча Валага показував журналісту ящик спеціальних захисних засобів і запевняв, що їх закупили достатньо для видачі в дорогу, засуджені лише посміялися на це запитання.
У 2017 році Кабмін створив Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, щоб медицина в установах виконання покарань була незалежною від керівництва тюрем. Однак філія цього відомства в Кіровоградській області досі не отримала ліцензію з медичної практики. Приміщення медичної частини Петрівської колонії досі належить кримінально-виконавчій службі. Валага каже: «Я не маю права тут гвіздка в стіну забити без відома начальника колонії».
Валерій Апакідзе очолює Петрівську колонію з квітня 2018 року. На його думку, медичну допомогу тут надають на достатньому рівні. На питання про скарги засуджених на неналежне лікування він відповідає, що коли група засуджених бажає послабити режимні вимоги, вони надихають писати необгрунтовані скарги. За його словами, наразі немає жодного документу, який би вказував, що в'язні, які вилікувалися від туберкульозу, повинні утримуватися окремо. На його думку, можливо припустити, що є засуджені якісь заразні, але колонії не ділять за хворобами, а розподіляють людей згідно зі скоєними злочинами. Він вважає, що є можливість захворіти, особливо коли імунітет ослаблений.
Апакідзе також наголошує, що неправильно турбуватися лише про засуджених. За його словами, за 5 років один співробітник колонії також перехворів на туберкульоз.
Олександр Гатіятулліна, керівник організації «Україна без тортур», вважає, що діагностування та лікування туберкульозу потребує покращення не лише в Петрівській колонії. За його словами, це проблема установ, які віддалені від лабораторій і в яких немає кваліфікованого персоналу.
Експерт вважає, що ізолювати раніше хворих на туберкульоз засуджених недоцільно з точки зору прав людини. Натомість варто відповідально реагувати на скарги та проводити щорічні медичні огляди всіх засуджених. Тих, у кого виявляють туберкульоз, потрібно ізолювати, обладнавши медичні ізолятори та не даючи контактувати з іншими. Важливо також почати лікувати в'язня якнайшвидше, однак все, що наразі можуть зробити в колоніях — виявити підозру на захворювання.
Після встановлення діагнозу туберкульоз засуджених відправляють в одну з шести спецлікарень. Однак система перевезення засуджених, за словами експерта, теж не відповідає вимогам, оскільки хворих перевозять вагонами разом зі здоровими.