Українські в'язниці охороняють не лише звичайні тюремники. Існують спеціальні формування, про які громадськість майже нічого не знає, — люди в масках, які наводять порядок під час бунтів, нападів і масової непокори. Слідство.Інфо розповідає про те, як ці структури працюють, скільки коштують державі та чому в'язні, які скаржаться на побиття, часто залишаються без справедливості.
Держава щороку виділяє на утримання таких формувань близько 40 мільйонів гривень. Хоча закон передбачає чіткі процедури їхньої роботи, на практиці вони часто порушуються. В'язні бояться подавати скарги на насильство, а коли наважуються це зробити, скарги залишаються без розгляду.
Трагічна смерть у Черкасах
8 травня в Черкаській виправній колонії №62 на спальному місці помер 47-річний засуджений Олександр Бондаренко. За висновком судово-медичного експерта, причиною стала гостра коронарна недостатність. Представник омбудсмена в регіоні Валерій Єфименко розповідав, що розтин показав серцеву недостатність, ніхто з в'язнів не скаржився на дії персоналу, а сам засуджений раптово впав і помер.
Місцева поліція розпочала досудове розслідування за ознаками навмисного вбивства. За даними прокуратури, розслідування тривало вже шість місяців, але причини раптової смерті так і не з'ясовані.
Смерть Бондаренка могла бути пов'язана з тим, що в той час у колонії діяв так званий «режим особливих умов». Саме в цей період люди в масках, за свідченнями в'язнів, застосовували до них силу без будь-яких пояснень.
Свідчення про насильство
Засуджений Іван (ім'я змінене з міркувань безпеки) розповідає про грубі обшуки в камерах, які проводили люди в балаклавах. Вони ламали речі, викидали особисті предмети, топтали іконки, але нічого не пояснювали. «Старший днювальний? Іди сюди!» — і починалося побиття.
За його словами, його били кілька разів. Один раз це робили люди в масках у присутності тюремників, інший раз — вночі, коли він встав у туалет. Вони не говорили нічого, одразу вдарили, а потім запитали, чому він не в ліжку.
Іван описує систематичне насильство: люди в масках створювали коридор, через який мали пройти всі засуджені під час здачі матраців зранку та їх отримання після вечірньої перевірки. Кожного били кийками, руками та ногами. Його переважно били руками та ногами, а також ставили на «розтяжки» — широко розводили руки та ноги обличчям до стіни, під час чого били біля стопи й трохи вище коліна.
Медична частина колонії фіксувала тілесні ушкодження. Через правозахисників Іван поскаржився тодішньому генпрокурору Юрієві Луценку, але відповіді так і не отримав.
Передумови особливого режиму
У квітні між в'язнями та персоналом 62-ї черкаської колонії сталася сутичка, під час якої двоє засуджених побили трьох працівників. Місцеві активісти вважають, що причиною було пронесення заборонених алкогольних напитків. Адміністрація кримінально-виконавчої служби стверджує, що близько 30 засуджених проявили групову непокору, здійснили напад і завдали персоналу тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Конфлікт погасили того ж дня, причетних ізолювали, поліція розпочала розслідування.
На початку травня в колонії встановили «режим особливих умов» на 10 днів: заборонили побачення з рідними, передачу посилок. До колонії приїхали близько 200 спецназівців у масках, зі щитами й палицями — представники груп швидкого реагування та воєнізованого формування Центрального міжрегіонального управління.
Засуджений Андрій (ім'я змінене з міркувань безпеки) розповідає, що групи швидкого реагування поставили людей на «розтяжки» в ізоляторі. Він отримав удари без зрозумілої причини. Андрій написав скаргу до Держбюро розслідувань, але йому відмовили через «невстановлення об'єктивних обставин, що можуть свідчити про вчинення неправомірних дій».
В'язні, з якими спілкувалося Слідство.Інфо, наголошують, що сутичка сталася між окремою групою напідпитку засуджених. Вони заперечують масовий бунт і не розуміють причин особливого режиму.
Заступник директора колонії №62 Олександр Шевченко назвав інформацію про катування «дурницями» й кинув слухавку. Адміністрація кримінально-виконавчої служби та місцева прокуратура заявили, що під час особливого режиму ні спеціальні засоби, ні фізична сила не застосовувалися, скарг і тілесних ушкоджень не зафіксовано.
Структури за ґратами
Коли в тюрмах стаються надзвичайні ситуації, з ними мають розбиратися дві окремі структури — внутрішні групи швидкого реагування та територіальні воєнізовані формування.
Групи швидкого реагування формуються зі звичайних тюремників, для яких це додаткове навантаження. Під час надзвичайної ситуації вони одягають маски, беруть екіпірування й перетворюються на спецназ. Їх можуть викликати на підсилення в сусідні області. Вони не мають знаків розрізнення, працюють у балаклавах або шоломах.
Воєнізовані формування — окрема структура, утворена в лютому 2017 року в системі кримінально-виконавчої служби. Якщо військові заходять на територію ізолятора чи тюрми, про це повинна знати прокуратура. Для роботи у воєнізованому формуванні потрібно пройти попередній відбір зі спортивними нормативами й навичками боротьби.
Один зі співробітників воєнізованого формування Центрального управління називає такі структури «віддані сили». З міркувань безпеки він не розкриває своє ім'я, але відверто розповідає про умови роботи. За його словами, раніше було легше цілеспрямовано відправляти людей бити засуджених — не було камер і такої громадської уваги. Часто, коли їх викликають на завдання, мало що розповідають. «Наша робота передбачає відданість. Керівництво може нас підставити й використати у своїх інтересах, як ланцюгових собак. Наприклад, кажуть, що в колонії «захоплення заручників», а причини цього виносяться за лапки», — каже спецназівець.
Кримінально-виконавча служба створила шість воєнізованих формувань, у яких працює близько 160 людей. У 2018 році на їхню діяльність виділили понад 36 мільйонів гривень, а цього року фінансування збільшили до понад 39 мільйонів.
Одеське побиття
Протягом останнього року правозахисники щонайменше чотири рази повідомляли про некоректну роботу груп швидкого реагування та воєнізованих формувань. Люди в масках порядкували в Жовтоводській виправній колонії, Південній колонії в Одесі та Миколаївському СІЗО.
Одне з найгучніших побиттів сталося два роки тому в Одеському СІЗО, коли відео з людьми в масках потрапило в інтернет. На записах камер спостереження видно, як люди в балаклавах з кийками штовхають ногами й б'ють засуджених у кількох приміщеннях. У цей час люди у формі тюремників спокійно спостерігають. Побиття сталося вранці 18 серпня.
Напередодні в'язень Одеського СІЗО вбив і розчленував працівницю ізолятору. Прессекретарка тодішнього генпрокурора Лариса Сарган назвала події на відео «репресіями, які пройшли після резонансного вбивства». Прокуратура виявила факти нелюдського поводження. Справу спершу розслідували як перевищення службових повноважень, а згодом перекваліфікували на катування, яке передбачає до 10 років ув'язнення.
Сарган зазначила, що персонал установи ставився до засуджених «вибірково» — «наведення порядків» проводилося не в усіх камерах і навіть не в усіх корпусах. Однак у документації йшлося, що обшуки проводили скрізь. Тому почали розслідувати підробку службових документів.
Побиття підтвердили п'ятеро засуджених, які перебували в установі під час сутички.
Засуджений Руслан (ім'я змінене з міркувань безпеки) згадує: «Це було жахливо. Вони вирішили залякати ув'язнених. Вони були в усьому СІЗО, але найбільш планомірна акція була на першому корпусі, в якому жив убивця. Їхні права людини й мораль не цікавлять. Головна задача — знищити, придушити. У деяких корпусах вони просто заходили й створювали мовчазний страх. В інших — ламали речі, викидали. А потім заходили «блатні», окрема структура в СІЗО, і наказували мовчати про це».
Співробітники Офісу уповноваженого з прав людини відвідали СІЗО наступного дня після вбивства. Серед них був тодішній представник омбудсмена в Одеській області Анатолій Пазичук. За його словами, засуджені телефонували йому й попереджали, що їх «готуються вбивати». Правозахисники обійшли всі сектори й дільниці, де побачили людей з тілесними ушкодженнями.
Пазичук розповідає, що персонал СІЗО стверджував про режимні заходи й вилучення незаконних речовин. Однак у журналах було лише кілька записів про вилучення предметів і взагалі не було записів про застосування спецзасобів. Правозахисники побачили близько 10 побитих людей: синці на руках, передпліччі, стегнах.
Наступного дня Пазичук повернувся зі слідчим, але прокуратура вже вилучила журнали та записи з камер, а персонал «поговорив» з ув'язненими. Під час огляду засуджені казали, що побилися самі — розуміли, що можуть мати проблеми. Лише одна людина зізналася, що її били.
Посадові наслідки та розслідування
Після вбивства інспекторки звільнили тодішнього начальника установи В'ячеслава Коваля. Нині його обвинувачують у службовій недбалості, але це стосується смерті інспекторки, а не дій людей з кийками.
Ексначальник СІЗО Коваль не заперечує, що на території установи справді порядкували невідомі люди, але не знає, хто саме. За його словами, людей в масках в ізолятор заводив тодішній керівник Південного міжрегіонального управління кримінально-виконавчої служби Анатолій Ковтун.
Коваль розповідає Слідству.Інфо: «З 17 серпня мене відсторонили від роботи, я не мав права підпису, просто чекав свого вироку. За вказівкою начальника управління завели цілий натовп цих осіб. Я не знаю, що це були за люди, але вони були з усієї України. Як вони так швидко могли приїхати? Потім я просив показати офіційно синці від застосованих спецзасобів, адже якщо вони по закону застосовувалися, то нічого такого у цьому немає. На що мені Ковтун відповів, що в нього «домовленість з Чернишовим» (Денис Чернишов — донедавна заступник міністра юстиції). Наступного дня Ковтун попросив мене підписати документ, що це я нібито попросив у нього ввести спецназ. Я йому побажав удачі й вимкнув мобільний телефон».
Анатолій Ковтун факт побиття засуджених заперечував. Він казав, що в тюрму зайшло 20 людей у масках, які були не спецпідрозділом, а «звичайними сержантами, прапорщиками, молодшими інспекторами з інших областей».
Про роботу спецназу в Одеському СІЗО прокуратуру не просто не повідомляли, а приховували, допоки відео побиття не потрапило в інтернет. Після цього генпрокурор Юрій Луценко заявив, що 14 вересня 2017 року Ковтуну повідомили про підозру в організації катування в'язнів.
Його підозрюють у тому, що він, «будучи обуреним фактом вбивства ув'язненим співробітниці слідчого ізолятору, діючи за попередньою змовою з групою невстановлених співробітників державної кримінально-виконавчої служби, організував катування ув'язнених та засуджених, які перебували в СІЗО, з метою їх залякування та покарання за вчинене вбивство». За версією слідства, п'ятнадцятьом ув'язненим і засудженим «було спричинено фізичного болю невстановленими співробітниками, що були одягнені в камуфляжну спецформу та балаклави».
На суді 20 вересня 2019 року Ковтуна відпустили під особисте зобов'язання, хоча й слідчий, й прокурор клопотали про домашній арешт.
В ухвалі суду йдеться, що слідчий суддя сумнівається в обґрунтованості підозри: «Так як саме слово «катування» передбачає наявність осіб, яким спричинена шкода, але в даному кримінальному провадженні не має жодного потерпілого, що може свідчити в передчасності аголошеної підозри».
Останнє рішення у справі винесли 27 вересня 2017 року. Апеляційний суд Одеської області залишив Ковтуна на посаді виконувача обов'язків начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань.
Згідно з ухвалою, його підозрюють в організації катування за попередньою змовою групою осіб, однак кого саме він «організував», слідству невідомо. В ухвалі суду зазначається: «Це перший випадок в юридичній практиці, коли на думку слідства є «організатор» злочину, але немає виконавців, тобто осіб, які входили до групи та безпосередньо вчиняли злочин, і потерпілих. Насправді, за таких обставин, відсутня подія злочину».
Нині Анатолій Ковтун працює заступником начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань.